WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Категорія "ділова репутація" в цивільному праві - Реферат

Категорія "ділова репутація" в цивільному праві - Реферат

Реферат на тему:

Категорія "ділова репутація" в цивільному праві

З розбудовою демократичного суспільства в Україні, сьогодні також спостерігається інтенсивний розвиток ділового обороту – громадяни та підприємства розвивають власний діловий потенціал, налагоджують економічні та організаційні зв'язки з національними та міжнародними оргнізаціями, суб'єктами підприємницької діяльності. І не менш актуальною сучасною проблемою для українського суспільства є заохочення та висока оцінка соціально – значущої діяльності, напрацювань громадян та підприємств у сфері ділового обігу.

Метою статті є визначення поняття та основних характеристик цінності, що є нерідким об'єктом посягання та відповідного цивільно-правового захисту – ділової репутації.

Право на ділову репутацію та право на захист цього нематеріального права гарантується діючим цивільним законодавством і проголошується в новому Цивільному кодексі України. А проте ні діюче, ні майбутнє законодавство не дає чіткого визначення такій категорії, як "ділова репутація", що й призводить до численних помилок у правозастосовній та у судовій діяльності, і викликає гострі дискусії в теорії цивільного та господарського права. Відтак, актуальність цієї проблеми – незаперечна надзвичайно, і в перспективі поняття ділової репутації та її основні ознаки повинні бути встановлені на законодавчому рівні і, що найважливіше, в Цивільному кодексі України.

Беззаперечною є істина, що репутація особи певною мірою залежить від неї самої, формується вона на грунті її поведінки та ставленні до пріоритетів, життєвих цінностей та інтересів інших людей, суспільства та держави. Іншими словами, людинa, дбаючи про свою репутацію, узгоджує власні потреби з суспільними пріоритетами, а відтак і суспільство цінує її добре ім'я, та потреби, оцінює її вчинки. Репутація людини формується і шляхом сприйняття іншими людьми її зовнішнього вигляду, що буває джерелом важливої інформації не тільки про її смаки та звички, але й про внутрішню сутність людини.

Залежно від зазначених чинників, репутація може бути позитивною чи негативною, і має досить мінливий характер, зумовлений інформацією, на якій вона грунтується. Зауважимо, що на відміну від таких понять як "честь" та "гідність", які, на нашу думку, притаманні лише громадянинові, фізичній особі, така якість як "ділова репутація" притаманна як фізичній, так і юридичній особі. Це положення підтверджується ст. 7 Цивільного кодексу України 1963 р., де встановлюється право на захист ділової репутації як громадянина, так і організації.

Словник іншомовних слів трактує репутацію як "усталену думку про певну особу, групу, колектив" [1]. Натомість близьке за значенням слово "престиж" той же словник подає як "авторитет, вплив, повагу, якими хто – небудь користується" [2].

В одному синонімічному ряді зі словом "репутація" знаходимо такі його відповідники, як "реноме, імідж, слава" [3]. Натомість слово "престиж", поряд з його синонімами – "авторитетність, вага, вплив" [4] – розміщено у словниковій статті з заголовним словом "авторитет".

Отож можна дійти висновку, що сучасні словники розрізняють репутацію і престиж як явища хоч і споріднені, проте відмінні, причому репутація становить, очевидно, більш динамічну категорію. І якщо престиж вимірюється суспільною вагою особи, її здатністю здійснювати прямий чи опосередкований вплив на прийняття рішень, його наявність завжди визначається певним рівнем позитивної оцінки, то репутація може відбивати (чи на ній може позначитися) увесь спектр громадської думки, у тому числі явно негативне ставлення сторонніх осіб.

В юридичній літературі приділяється чимраз більша увага дослідженню загального явища ділової репутації і визначенню відповідного щодо нього поняття та встановленню її сутності. Зокрема, Р.О. Стефанчук вважає, що під "репутацією" слід розуміти "усталену оцінку фізичної чи юридичної особи, що грунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння (поведінку), що відома оточуючим, і в силу цього відображена у суспільній свідомості як думка про особу з точки зору моралі суспільства чи соціальної групи" [5].

Визначення ділової репутації дає і О.А. Дюжева, на думку якої, ділова репутація – це "суспільна думка, яка склалася щодо професійних достоїнств і недоліків особи (громадянина чи організації) [6].

Цікаву думку з приводу визначення поняття "ділова репутація" висловлює Н.М. Малеїна, яка розуміє під цим явищем сукупність якостей та оцінок, "з якими їх носій асоціюється в очах своїх контрагентів, клієнтів, споживачів, колег по роботі, прихильників (для шоу – бізнесу), виборців (для виборних посад) та персоніфікуються серед інших професіоналів у цій галузі" [7].

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ділова репутація – це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Вже з наведених характеристик ділової репутації, що подаються у вищезгаданому нормативному акті та різними вченими, можна дійти висновку, що ділова репутація являє собою окремий різновид репутації взагалі і відображає думку суспільства про якості (позитивні чи негативні) колективу, організації, підприємства та установи, конкретної фізичної особи в сфері ділового обігу, в тому числі і сфері підприємництва. Видається, що ділова репутація притаманна не усім суб'єктам цивільного права, а лише тим особам, що здійснюють суспільно значущу діяльність. Не можуть мати ділову репутацію пенсіонери, що не працюють, інваліди, які не мають фізичної можливості займатися якою – небудь справою, домогосподарки та інші особи, судити про ділові якості та суспільну корисність діяльності яких просто неможливо за їх відсутністю.

Часто наявність ділової репутації, її вагомість та обсяг встановити немає змоги -, адже кожний правосуб'єкт має власний погляд на властиву йому ділову репутацію. Такі проблеми можна було б вирішувати набагато легше, якби експертна оцінка цієї категорії проводилася зазаделегідь, що передбачено, наприклад, чинним законодавством України в процесі приватизації державних підприємств. Відповідно до наказу Фонду державного майна та Державного комітету з питань науки і технологій "Про затвердження Порядку експертної оцінки нематеріальних активів" від 27.05.1995 р. №969/97, у разі створення акціонерного товариства комісія з приватизації (корпоратизації) зобов'язана прийняти рішення щодо експертної оцінки нематеріальних активів, у тому числі не відображених в балансі підприємства. До таких нематеріальних активів належить і ділова репутація (гудвіл) – комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Крім того, зазначається, що під час приватизації експертній оцінці підлягає лише позитивна ділова репутація.

Наведене нормативне положення є досить спірним для юриста, – адже в даному нормативному акті такі терміни як "ділова репутація" та "гудвіл" вживаються як синоніми. Отож, є привід більш грунтовно розглянути поняття "гудвілу" і вживання цього терміна як синоніму до досліджуваного нами поняття "ділова репутація".

Зазначимо, що найперший судовий прецедент, пов'язаний з визначенням та оцінкою гудвілу (ділової репутації) виник в Англії у 1620 р. ("Брод проти Джоліфа"). Крамар Брод, який купив у Джоліфа його справу, заплатив йому вартість товарів та надбавку за гарантію того, що продавець не переїжджатиме на нове місце. Однак продавець переїхав, продовжуючи справу на іншому місці, що суперечило умовам угоди. Справа розглядалася в суді і суд прийняв рішення на користь позивача. Угода була розірвана. Основним предеметом розгляду став гудвіл (ділова репутація) проданої справи, котрий на думку позивача, був втрачений, оскільки прихильність покупців змінилася з одного місцезнаходження на інше. Фактично продавець "забрав місцезнаходження" крамниці разом з собою. Було визнано, що місцезнаходження є чинником, що впливає на гудвіл.

Два століття по тому, у 1810 році, місцезнаходження й надалі вважалося головним чинником, що визначає гудвіл. І лише через рік під час розгляду однієї справи визначення гудвілу було суттєво розширено і воно стало нагадувати те визначення, яким оперуємо ми сьогодні.

Справа "Чертон проти Дугласа" вважається головним прецедентом, де використовувалося визначення гудвілу (ділової репутації), яке стало вживатися під час розгляду наступних справ у суді. В цій справі, віцеканцлер суду Вуд зауважив, що було б надто обмежено вважати, що гудвіл – це лише вірогідність того, що дійсні клієнти надалі звертатимуться за звичною адресою, і зазначив, що під гудвілом слід розуміти будь – яку реальну перевагу, яку набула та примножила фірма в процесі своєї діяльності і так може бути пов'язана з місцем, де вона здійснювала свою діяльність, або з назвою фірми, чи з будь – яким іншим елементом, що приносить прибуток фірмі.

Loading...

 
 

Цікаве