WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблема відповідальності юридичних осіб, заснованих на державній власності - Реферат

Проблема відповідальності юридичних осіб, заснованих на державній власності - Реферат

Казенному підприємству, як і установі, майно належить на праві оперативного управління. Проте право оперативного управління казенного підприємства суттєво відрізняється від права оперативного управління, наданого установі. Власник майна, закріпленого за казенним підприємством, дає згоду на укладення казенним підприємством угод, пов'язаних з відчуженням або розпорядженням іншим способом будь-якого майна, як нерухомого, так і рухомого, що знаходиться на балансі підприємства. Порядок розподілення доходів, одержаних казенним підприємством, також визначається власником. Ці особливі повноваження власника майна казенного підприємства зумовили його субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

На відміну від субсидіарної відповідальності казни (власника) за зобов'язаннями установ, відповідальність казни (власника) за зобов'язаннями казенного підприємства настає у разі недостатності не тільки грошових коштів, але й майна для задоволення вимог кредиторів. Проте для того, щоб з'ясувати реальну достатність чи недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, на думку К. Трофимова, можна тільки в результаті його розпродажу, що, як правило, буває у випадку банкрутства 15, 56. Оскільки за зобов'язаннями підприємства встановлено субсидіарну відповідальність власника – держави, то стосовно казенного підприємства не може бути порушена справа про банкрутство. Тому видається, що встановлення субсидіарної відповідальності казни (власника) за зобов'язаннями казенних підприємств вже в разі недостатності грошових коштів, а не в разі недостатності майна більше б відповідало потребам цивільного обігу та гарантувало б захист майнових прав кредиторів.

У практичній діяльності постійно виникають проблемні питання пов'язані з недостатньою регламентацією у законодавстві відповідальності юридичних осіб, за якими майно закріплено на праві оперативного управління, зокрема, установ та казенних підприємств, а також відповідальності їхніх власників, встановленої законодавством у зв'язку з обмеженою відповідальністю установ і казенних підприємств за своїми зобов'язаннями. Згідно частини третьої статті 32 чинного Цивільного кодексу юридична особа, що фінансується власником, і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності, відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна 9.

У пункті 3 статті 39 Закону України "Про підприємства в Україні" передбачено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є у його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язаннями також несе власник [16].

Згідно з пунктом 3 статті 39 Закону "Про власність" державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник [4]. Таким чином у відповідності до вищевикладених норм, у разі недостатності в установи чи казенного підприємства, коштів або майна, відповідальність повинен нести власник майна. Суб'єктом права загальнодержавної власності згідно з пунктом 1 статті 32 Закону України "Про власність" є держава в особі Верховної Ради України [4]. Однак, зазначену у наведених законодавчих нормах відповідальність не персоніфіковано в особі певного органу чи органів. Відповідальність органів, зокрема тих, що уповноважені управляти державним майном, за зобов'язаннями казенних підприємств і організацій, що мають статус юридичної особи, законом не передбачена. Як виняток, можна лише навести положення, що міститься в статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", згідно з якою у разі недостатності коштів у військової частини як суб'єкта господарської діяльності відповідальність за її зобов'язаннями несе Міністерство оборони України [17]. Проте і в даному випадку не визначено порядку (правового механізму), відповідно до якого назване міністерство має нести таку відповідальність хоча частиною другою статті 33 чинного Цивільного кодексу визначено, що умови і порядок відпустку коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавством [9]. Що ж до казенних підприємств, які не перебувають на державному бюджеті, то законодавство не містить норм, на підставі яких визначався б порядок відповідальності їхнього власника.

Викладені проблеми законодавчого регулювання ще більше поглибилися внаслідок запровадження казначейської форми виконання державного бюджету [18]. За такої форми виконання державного бюджету банківські рахунки державних установ було закрито і фінансування їх витрат здійснюється з бюджетних рахунків органів Державного казначейства України, відкритих на ім'я цих органів у банківських установах, визначених Кабінетом Міністрів України і Національним банком України. Сукупність бюджетних рахунків органів Державного казначейства України становить єдиний казначейський рахунок. Для обліку витрат державних установ на їх ім'я в органах Державного казначейства України відкриваються реєстраційні рахунки.

Складається ситуація, за якої державні установи не мають самостійного права вибору на відкриття рахунків в установах банків, за винятком тих випадків, коли державна установа отримує доходи від надання платних послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи іншої діяльності, яка здійснюється нею з підстав, передбачених законодавством. Правовий режим використання відповідних коштів залежить від засад, на яких державною установою організовано реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг. Якщо такі кошти отримані не на засадах господарського розрахунку, вони мають назву позабюджетних, враховуються на реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства України і підлягають використанню за цільовим призначенням згідно з єдиним кошторисом доходів та видатків державної установи.

В умовах розширення договірних відносин між учасниками цивільного обігу постає потреба визначення в законодавстві правових форм участі держави у відносинах щодо відповідальності за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб – установ і казенних підприємств та стосовно відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої юридичним та фізичним особам незаконними діями державних органів.

Це можна здійснити шляхом зазначення в законодавчому порядку, що в разі недостатності в юридичної особи, заснованої на державній власності, зокрема установи, коштів, відповідальність за її зобов'язаннями несе казна, в особі органів, що заснували юридичну особу.

Що стосується казенних підприємств, то важливо в законі вказати, що у випадку недостатності у казенного підприємства коштів відповідальність за його зобов'язаннями несе казна в особі органу, уповноваженого управляти казенним підприємством.

Альтернативним шляхом вирішення проблеми відповідальності за зобов'язаннями юридичних осіб заснованих на державній власності може бути установчий акт або статут юридичної особи. В законодавчому порядку необхідно прийняти норму, яка б встановлювала обов'язок зазначати в установчому акті чи статуті, на локальному рівні, субсидіарну відповідальність засновника юридичної особи, органу, який здійснює управління за зобов'язаннями юридичної особи заснованої на державній власності.

Для реалізації положень про відповідальність необхідно також визначити в законодавстві правовий механізм застосування цієї відповідальності.

Вважаємо, що в новому Цивільному кодексі або в окремому законі потрібно визначити загальні принципи створення та функціонування юридичних осіб заснованих на державній власності, їх правовий статус, правовий режим майна, умови відповідальності, класифікацію цих осіб та регламентувати їхню участь у цивільному обігу.

Література

  1. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003р.

  2. Кравчук В. Соціально-правова природа юридичної особи // Автореф. канд. дис. – Львів, 2000.

  3. Грибанов В. Юридические лица. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. – С.4.

  4. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. №20. – С.249.

  5. Трансформування відносин власності (Матеріали "круглого столу"). – Право України. – 1997. – №2. – С.5-25.

  6. Пронська Г. Стосовно деяких запропонованих новацій у праві власності в Україні // Право України. – 1997. – №2. – С.10.

  7. Зинченко С., Лапач В., Газарьян Б. Вещные права предприятий // Хозяйство и право. – 1995. – №5. – С.54-67.

  8. Дзера О. Деякі питання формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні // Економіко-правові проблеми трансформування відносин власності в Україні. – К.: Манускрипт, 1997. – С.95-96.

  9. Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963.

  10. Братусь С. Субъекты гражданского права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1950. – С.92.

  11. Венедиктов А. Государственные юридические лица в СССР // Советское государство и право. – 1940. – №10. – С.75-76.

  12. Витрянский В. Черты юридического лица // Экономика и жизнь. – 1995. – №8. – С.30.

Loading...

 
 

Цікаве