WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості правового регулювання зборів за використання природних ресурсів - Реферат

Особливості правового регулювання зборів за використання природних ресурсів - Реферат

Для того щоб з'ясувати, до якої групи належать відносини, які виникають у процесі встановлення та справляння зазначеного збору, необхідно згадати, що саме до предмета правового регулювання фінансового права включено відносини, які виникають з приводу формування бюджету та бюджетних цільових фондів. Відносини стосовно залучення податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів, бюджетних цільових фондів регулюються нормами фінансового права, а саме – нормами правового інституту доходів державного бюджету. І в податковому, і в бюджетному законодавстві збори за спеціальне використання віднесено до податкових платежів.

На відміну від законодавства в теорії фінансового права зазначені збори розглядають у складі неподаткових доходів. Учені підкреслюють, що неподаткові доходи відрізняються між собою конкретними умовами акумуляції коштів у бюджет, проте їх об'єднує одна ознака негативного плану: всі вони не є податками [14, с.44].

М.П. Кучерявенко розглядає збір за спеціальне використання природних ресурсів як неподаткові доходи бюджету і відносить його до групи ресурсних платежів [15, с.273]. Як неподаткові доходи, що випливають з права власності держави, кваліфікує збір В.В. Левкович [16]. Л.А. Давидова, поділяючи неподаткові доходи на підставі сплати, виділяє серед них групу – платежі за використання природних ресурсів і надр [17, с.311-312]. О.Ю. Грачева та Е.Д. Соколова відносять цю групу платежів до групи доходів від використання об'єктів федеральної власності і власності суб'єктів федерації [18, с.66].

В Російській Федерації відповідно до ст.13 ПК РФ, до федеральних податків віднесено – лісовий, водний податоки та ін. Російські вчені, не зважаючи на те, що природоохоронні платежі віднесені законодавцем до складу податків, продовжують наполягати на їхнььому неподатковому походженні. Називаючи цю групу платежів ресурсними, вони при цьому заперечують їхню належність саме до податків, пояснюючи це тим, що "використання природних ресурсів зумовлює обов'язок здійснити певні платежі державі, рівнозначні тій матеріальній вигоді, яку платник отримує від такого використання" [19, с.83].

Влучним є порівняння Д.М. Щекіна ресурсних платежів з регаліями [19, с.83]. Регалії – це термін, який широко використовувався теоретиками фінансової науки до початку ХХ ст. при класифікації державних доходів, які поділялись, як правило, на домени, регалії, мито та податки. На відміну від інших видів доходів трактування регалій з боку науковців було неоднозначним. І.І. Янжул називав регаліями "такі промислові джерела доходу, якими держава користується переважно чи виключно для себе, не допускаючи приватної конкуренції або значно її обмежуючи" [20, с.116]. І.Х. Озеров під регаліями розумів права приватно-правового характеру, які вилучаються із сфери придбання фізичними особами, і виключно беруться в руки держави і при цьому переслідують в тій чи іншій мірі фіскальну мету" [21, с.44]. Регалія, на думку Д. Львова, – це переважне право казни на виробництво таких промислів, які вилучаються із приватної промисловості і переводяться у виняткове або переважне використання казни [22, с.165].

Однак водночас учені наголошували, що дати точне визначення поняттю "регалія" дуже складно, оскільки воно охоплює різнорідні види державних доходів [20, с.116].

Ресурсні платежі, як і збір за спеціальне використання природних ресурсів не можна обмежити лише поняттям регалії. Частина з таких платежів, наприклад доходи від використання лісів, історично походить від таких надходжень, як доходи від "державного майна" або "домени" [23, с.183]. Доменами називали нерухоме майно, що належало державі як юридичній особі і приносило їй доход для задоволення державних потреб (державні землі, ліси) [22, с.100].

Регалії, до яких відносяться ресурсні платежі, мають принципову відмінність від податків, наполягають російські науковці. Якщо при реалізації регалії держава виступає в ролі підприємця-монополіста, пропонуючи товар покупцю на добровільній основі, то при справлянні податку відбувається відчуження власності платника податку на обов'язковій основі та безвідплатно [19, с.82]. Тобто це платежі, які позбавлені такої риси як безвідплатність, що є однією із визначальних при характеристиці податків.

Не беззаперечною є позиція вчених, що "надання права на використання державної власності (природних ресурсів) не може бути визнано послугою публічно-правового характеру" [19, с.83]. До суспільно-правових джерел регалії наближаються в тому відношенні, що вони в багатьох випадках мають примусовий характер, оскільки держава, встановлюючи їх, або повністю унннеможливлює приватну конкуренцію, або значно обмежує її і користується цим для встановлення монопольних цін [20, с.116; 21, с.45].

Доходи, які надходять від регалій не можуть бути віднесені до категорії так званих приватноправових доходів. Їх джерело – промислова діяльність певного характеру, але ця промислова діяльність не має нічого спільного з промисловою приватною діяльністю, оскільки її метою не є отримання доходу [23, с.227].

Будь-який збір як складова податкової системи характеризується такими рисами:

  1. він має обов'язковий характер, проте на відміну від податків обов'язковість сплати збору настає в результаті вільного вибору платника;

  2. збір, як і податок, встановлюється виключно Верховною Радою України;

  3. процедура адміністрування зборів регулюється Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами";

  4. збір є безповоротним платежем (але не безвідплатним, як податки);

  5. збір є цільовим платежем. Його сплата пов'язана із спеціальною метою та спеціальними інтересами платника.

Збору за спеціальне використання природних ресурсів, крім перелічених, притаманна і така риса як компенсаційний (відплатний) характер. Особливість цієї риси полягає в тому, що збір є не частковою, а повною компенсацією за використані природні ресурси. Розмір сплаченого платником збору є еквівалентним обсягу використаних ним природних ресурсів. Інші збори, як правило, сплачуються в зв'язку із здійсненням на користь платника юридично значущих дій або наданням йому певних прав. У цьому випадку збір не є платою і його розмір не відповідає сумі витрат завданих державним органам унаслідок із наданням платнику певних прав чи здійснення на його користь певних дій.

Особливий механізм правового регулювання та специфіка прояву окремих рис, дають можливість збір за спеціальне використання природних ресурсів відокремити від інших зборів та виділити в окрему групу обов'язкових платежів. Відтак норми, якими врегульовано відносини щодо справляння зазначених зборів доцільно розглядати як самостійний фінансово-правовий інститут, що входить до складного правового інституту державних доходів.

З метою однозначного застосування законодавства про збір за спеціальне використання природних ресурсів необхідно:

  1. усунути колізію між нормами податкового та бюджетного законодавства щодо визначення складових збору;

  2. основні елементи збору (суб'єкти, об'єкти тощо) повинні бути врегульовані в податкових законах відповідно до вимог податкового законодавства.

Література

  1. Податкова система України: Підручник / За ред. В.М.Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464с.

  2. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. – К.: 1999. – 164 с.

  3. Онищенко В. Платежі за використання природних ресурсів як складова екологічного та податкового права // Вісник державної податкової служби України. – 2000. – №10. – С.7-9.

  4. Кузнєцова С.В. Правове забезпечення фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2000. – 20 с.

  5. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Вен турі, 1995.

  6. Фінансове право: Підручник/ Відп. ред. Л.К.Воронова. – Харків.: Консул, 1998.

  7. Закон України "Про систему оподаткування" (в ред. від 18.02.1997 р.) // Відом. Верх. Ради України. – 1997. – №16. – Ст.119.

  8. Брызгалин А., Зарипов В. Комментарий основных положений Налогового кодекса Российской федерации // Хозяйство и право. – 1999. – №1. – С.3-19.

  9. Закон України від 21 грудня 2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" // Урядовий кур'єр. – 2001. – №33.

  10. Голос України. – 1999. – 6 січня.

  11. Климов В.П. Ресурсные платежи: практика налогообложения и проблемы // Налоговый вестник. – 2002. – №8. – С.17-19.

  12. Бюджетний кодекс України / Урядовий кур'єр. – 2001. – №131.

  13. Бюджетний кодекс Російської Федерації. – М.: Изд-во НОРМА-ИНФА, 2001. – 160 с.

Loading...

 
 

Цікаве