WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості правового регулювання зборів за використання природних ресурсів - Реферат

Особливості правового регулювання зборів за використання природних ресурсів - Реферат

Реферат на тему:

Особливості правового регулювання зборів за використання природних ресурсів

Особливе місце серед державних доходів посідають збори за спеціальне використання природних ресурсів, які мають характерні принципові відмінності від інших обов'язкових платежів.

В юридичній науці немає єдиної думки щодо правової природи цього платежу. Збір за спеціальне використання природних ресурсів за своєю суттю є платою, розмір якої прямо залежить від обсягів використаних платником природних ресурсів. У недалекому минулому цей платіж у податковому законодавстві носив назву "плата", а не збір, що точніше відображало його правову та економічну сутність. Учені зазначають, що плата як вид платежу передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, а надходження плати державі визначається державною власністю на ці ресурси [1, с.11; 2, с.91].

Збір за спеціальне використання природних ресурсів – це узагальнююча назва, що об'єднує в собі кілька ресурсних платежів. Однак законодавець, встановивши такий вид збору, не уточнив його складових.

У податковому законодавстві з посиланням на ст.43 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.89-91 Лісового кодексу України, ст.29-31 Водного кодексу України, ст.28-30 Кодексу України про надра вказано, що збір за спеціальне використання природних ресурсів об'єднує:

  • збір за спеціальне використання водних ресурсів;

  • збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

  • плату за користування надрами.

Однак у ст.43 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" під назвою "плата за спеціальне використання природних ресурсів" визначаються не види платежів, а закріплюється порядок встановлення нормативів збору.

У Водному, Лісовому кодексах України, Кодексі України про надра мова йде про плату за спеціальне використання відповідно водних, лісових ресурсів та надр. У цих актах законодавець не встановлює збір, а проголошує платний характер саме спеціального використання природних ресурсів, і акцентує на цьому увагу, оскільки загальне використання природних ресурсів в Україні є безоплатним.

На відміну від податкового у бюджетному законодавстві закладено інший підхід до складових збору. В бюджетній класифікації під назвою "Збір за спеціальне використання природних ресурсів" об'єднано ширше коло платежів, які, за податковим законодавством, є самостійними видами зборів та податків. Це, наприклад, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, земельний податок. Крім того, внесено і платежі, які податковим законодавством не розглядаються як обов'язкові – плата за спеціальне використання диких тварин, а також плата за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів.

Нормативно-правові акти, які регламентують справляння зборів за спеціальне використання природних ресурсів балансують між сферами податкового і екологічного права. Це зумовлено з тим, що справляння зазначених платежів відбувається відповідно до вимог податкового законодавства, а нормативи платежів розраховуються виходячи із нормативних актів у сфері екологічного права [3, с.7].

Представники науки екологічного права наполягають на тому, що встановлення та сплата зазначених зборів врегульовані водним законодавством – стосовно зборів за спеціальне використання водних ресурсів, лісовим – в частині встановлення зборів за спеціальне використання лісових ресурсів, законодавством про надра – щодо встановлення зборів за спеціальне використання надр. При цьому досить спірну думку висловлює С. Кузнєцова, що "правове регулювання встановлення видів екологічних податкових платежів, їх розподілу між державним бюджетом усіх рівнів при мобілізації коштів частково врегульовані екологічним законодавством, а формування безпосередньої доходної та витратної частини – фінансовим законодавством" [4; 7, с.11].

На інших позиціях стоять представники науки фінансового права. Вони розглядають відносини з приводу встановлення та справляння вказаних зборів у складі предмета регулювання фінансового права [5, с.101-103; 6, с.273-277]. І така точка зору справедлива не тільки з позиції теорії фінансового права, але й відповідає вимогам законодавства.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів, відповідно до ст.14 Закону України "Про систему оподаткування", є обов'язковим платежем, складовою податкової системи України [7]. Встановлення податку чи збору – це його своєрідне правове проголошення в Законі України "Про систему оподаткування", в якому закріплюється чіткий перелік цих платежів. Встановлення податку або збору зумовлює можливість їх введення на території держави (для місцевих податків, зборів – на території відповідно села, селища чи міста). Всі податки і збори, які передбачені в ст.14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування", вважаються встановленими.

Як зазначається в ч.1 ст.1 Закону України "Про систему оподаткування", встановлення зборів (обов'язкових платежів) здійснюється Верховною Радою України відповідно до даного Закону чи інших законів про оподаткування. Якщо будь-який збір (обов'язковий платіж) запроваджується іншими законами України, він має бути внесеним до Закону України "Про систему оподаткування". Тобто законодавець чітко визначає, що обов'язковий платіж, як складова податкової системи, може бути встановлений тільки законом про оподаткування. Будь-яким іншим законом можна запровадити збір, проте обов'язковим для сплати він стане лише після його встановлення.

Для того щоб сплата конкретного збору стала обов'язком платника, щоб його можна було стягнути в примусовому порядку із недобросовісного платника, збір необхідно не тільки встановити, але й ввести. Введення збору пов'язується із прийняттям нормативного акта, в якому регламентуються умови, порядок, процедура фактичного справляння платежу [8].

У ч.4 ст.1 Закону України "Про систему оподаткування" закріплено, що строки, механізм справляння та пільги по зборах можуть встановлюватись тільки законом з оподаткування. Однак низка основних елементів збору за спеціальне використання природних ресурсів визначено на сьогодні в постановах Кабінету Міністрів України. Такі повноваження Уряду України передбачені в Лісовому Кодексі України (ст.90), Водному кодексі України (ст.30-31)та ін.

За строками сплати, строками подачі розрахунків збір не відрізняється від інших складових податкової системи України. Вони регулюються фінансово-правовими нормами, а саме нормами податкового права і визначені в ст.4 та 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [9].

Отже, законодавець хоча і включає збір за спеціальне використання природних ресурсів до складу податкової системи, однак застосовує до нього механізм регулювання, що більше відповідає неподатковим платежам. Його основні елементи (ставки, об'єкт, платники) виписані не в податковому законі, а в підзаконних актах.

На правомірності застосування такого порядку регулювання збору наполягають представники органів державної податкової служби України, посилаючись на постанову Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. №363 – ХІV "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні", в якій передбачено, що справляння зборів за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до законів України [10]. Однак не треба забувати і вимоги, встановлені Законом України "Про систему оподаткування", і які не можуть кортгуватися постановою Верховної Ради України.

На відміну від України в Російській Федерації всі елементи ресурсних платежів подані в Податковому кодексі РФ (далі – ПК РФ). Російські вчені зазначають, що такий порядок регулювання має і негативні сторони, оскільки не дає можливості враховувати умов використання природних ресурсів залежно від їхнього місця розміщення. Наприклад, у главі 26 ПК РФ в податку на видобуток корисних копалин були об'єднані платежі за користування надрами і відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази. Нормами ПК РФ врегульовано справляння цього платежу, визначено його об'єкт, податкову базу, податковий період, строк сплати та ставку, які не враховують ні місця розміщення, ні умов залягання, ні якісних характеристик корисних копалин, що ставить у нерівні умови платників податку [11, с.18].

Зарахування збору до бюджету здійснюється в порядку встановленому Бюджетним кодексом України: в ст.50 врегульовано порядок зарахування збору в частині, що надходить до Державного бюджету, а в ст.78 – стосовно частини, що зараховується до місцевих бюджетів [12].

У Російській Федерації законодавець закріпив, що доходи бюджетів формуються відповідно до бюджетного та податкового законодавства [13, ст.39]. Така норма не допускає наукових дискусій щодо участі в цьому процесі інших галузей законодавства.

Loading...

 
 

Цікаве