WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання - Реферат

Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання - Реферат

Реферат на тему:

Оперативна самостійність суб'єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання

Одним із важливих критеріїв виокремлення фінансового права як самостійної галузі права, поряд з предметом, традиційно вважається метод правового регулювання відповідного виду суспільних відносин [1, с.29; 2, с.20-21; 3, с.47]. Характеризуючи метод фінансово-правового регулювання, зауважимо, що ця складна проблема й досi залишається дискусiйною. Не вдаючись у полеміку щодо застосування у фінансовому праві єдиного для всіх галузей публічного права методу правового регулювання, одного специфічного методу владних приписів чи декількох методів при одному основному, ми приєднуємось до висловленої у юридичній літературі більшістю вчених точки зору, що фiнансовому праву, як й iншим публiчним галузям права, наприклад, адмiнiстративному, властивий метод державно-владних приписiв (метод субординацiї або, як його ще називають, адмiнiстративний метод). За своїм змiстом цi приписи стосуються порядку i розмiрiв обов'язкових платежiв до бюджетiв та державних цiльових фондiв, порядку використання державних грошових засобiв i т.п. Такий метод сприяє своєчасному i повному надходженню засобiв у розпорядження держави, їх використанню за цiльовим призначенням вiдповiдно до фiнансових планiв, дотримання режиму фiнансової дисциплiни.

Одну з ознак методу фінансово-правового регулювання вбачають у тому, що обсяг прав i обов'язкiв учасникiв фінансово-правових вiдносин, як і адмiнiстративних, точно визначається державою, але, на вiдмiну вiд них, учасники фiнансово-правових вiдносин позбавленi права оперативної самостiйностi: сторони цих вiдносин не можуть самi вирiшувати питання про об'єм своїх прав i обов'язкiв, оскільки вони точно визначені нормами права. І як доказ відмінності методу владних приписів, який застосовується у фінансовому праві, від подібного методу, що його використовують в адміністративному праві, автори підручників традиційно наводять приклади правових норм щодо характеру і порядку застосування відповідно фінансових санкцій і адміністративних стягнень [1, с.29; 2, с.20-21; 3, с.47].

Проаналізувавши статті Кодексу України про адміністративні правопорушення [4, с.1122], якими встановлюється адміністративна відповідальність за різноманітні правопорушення, види стягнень, передбачених ними, а також порядок їх застосування, можна констатувати, що у випадку притягнення до адміністративної відповідальності орган чи посадова особа, уповноважені застосовувати заходи адміністративного стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, можуть: застосувати або тільки основне, або основне і додаткове стягнення (ч.2 ст.25 КпАП); з двох альтернативних видів стягнення вибрати одне за своїм вибором; призначаючи стягнення, яке відносно визначене (наприклад, штраф у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), встановити конкретну міру відповідальності.

Важливо звернути увагу також і на ті статті, зміст яких спочатку обумовлює необхідність соціологічного способу їх тлумачення і відповідно до цього розсуд суб'єктів правозастосування у правоохоронній сфері. Тут відзначимо ст.33 КпАП, згідно з якою при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У цьому плані привертає також увагу і ст.21 КпАП, відповідно до якої особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути звільнена від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням вчиненого правопорушення до неї доцільно застосувати захід громадського впливу. Наявність такої доцільності також визначає орган чи посадова особа, уповноважені застосовувати заходи адміністративного стягнення. Врешті-решт, у випадку незначного адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, взагалі може звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитись усним зауваженням (ст.22 КпАП). Якщо проаналізувати зміст наведених вище статей КпАП, які регламентують порядок накладення адміністративних стягнень, то привертають до себе увагу такі оцінні поняття, як "характер вчиненого правопорушення", "особа правопорушника", "ступінь його вини", "майновий стан", "обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність", "якщо з урахуванням вчиненого правопорушення до нього доцільно застосувати", "при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення". Як бачимо, при притягненні до адміністративної відповідальності і накладенні адміністративних стягнень досить широко використовується адміністративний розсуд.

Цього не скажеш про форму викладу і порядок застосування фінансових санкцій. Розвиток фінансового законодавства, яким регламентується це питання, пішов по іншому шляху розвитку. Відповідно до ст.16 і 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [5] фінансові санкції за порушення податкового законодавства (штраф і пеня) абсолютно визначені; альтернативні санкції відсутні; за одне і те ж правопорушення застосовується тільки одна санкція, додаткові санкції не застосовуються, хоча при одночасному вчиненні декількох правопорушень можливим є застосування двох і більше санкцій (штрафу і пені, наприклад); фiнансовi санкцiї застосовуються незалежно вiд причин, з яких сталося заниження платником суми податку, iншого платежу; для застосування фiнансових санкцiй не має значення i наявнiсть умислу у дiях вiдповiдних працiвникiв пiдприємства, установи, органiзацiї чи громадянина-платника; зазначена вiдповідальнiсть настає i в тому разi, якщо порушення сталося через помилкове застосування законодавства про оподаткування, недбалiсть, недосвiдченiсть чи розрахункову помилку (за одним єдиним винятком щодо сплати податку на прибуток), тобто при застосуванні фінансових санкцій не беруться до уваги пом'якшуючі й обтяжуючі обставини; нарешті, можливість звільнення платника податків від відповідальності з огляду на малозначність правопорушення відсутня.

Отже, наведений приклад підтверджує, що у фінансових правовідносинах їхні учасники правом оперативної самостійності, як правило, не наділяються, що пояснюється особливостями регульованих цією галуззю права фінансових відносин і специфікою застосовуваного при цьому державою методу правового регулювання.

Розкриваючи специфіку методу фінансово-правового регулювання – методу владних приписів – і аналізуючи таку його ознаку, як розподіл прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин, ступінь визначеності цих прав і обов'язків, міру "автономності" дій вказаних суб'єктів, Л.К. Воронова констатує, що, оскільки фінансові правовідносини виникають тільки на основі нормативно-правових актів, то обсяг прав і обов'язків учасників цих відносин, як і в адміністративному праві, точно встановлюється державою, проте на відміну від адміністративних правовідносин, учасники фінансово-правових відносин "позбавлені права оперативної самостійності" [1, с.29; 2, с.20-21]. Цієї ж думки дотримується і П.С. Пацурківський [3, с.47]. Однак нам би хотілось звернути увагу на деякі винятки із цього загального правила. Ще Ю.А. Ровінський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відрізняє фінансове право від інших галузей [6, с.135-139].

У фінансовому праві, як і в адміністративному, суб'єкти правозастосування також наділені правом вчиняти дії на власний розсуд, правом оперативної самостійності.

Як важливий і обов'язковий елемент ефективного управління державними справами адміністративний розсуд віддавна є предметом науки про державу й управління. Проблема розсуду правозастосовуючого суб'єкта досить давно привертає увагу вчених-юристів [7, с.284; 8, с.42], особливо адміністративістів [9, с.49; 10, с.72-81; с.11, с.143] і процесуалістів [12, с.67-72; 13, с.7; 14, с.25-26; 15, с.28-29], які по-різному розуміють сам термін "розсуд", неоднозначно оцінюють його як у теоретичній, так і в прикладній площинах. У фінансовому ж праві проблема розсуду розглядається дещо ширше, крізь призму реалізації учасниками фінансових правовідносин права оперативної самостійності.

Під правом оперативної самостійності ми розуміємо визначену у межах законодавства певний ступінь свободи суб'єкта фінансового права діяти на власний розсуд з метою прийняття оптимального рішення.

Право оперативної самостійності є ширшим за "право на адміністративний розсуд", оскільки може реалізовуватись як у правозастосовчій, так і правотворчій діяльності, як органами державної влади і місцевого самоврядування, так й іншими суб'єктами фінансових правовідносин (підприємствами, установами, організаціями, громадянами) у процесі реалізації ними норм фінансового права.

У радянській, а згодом і в українській юридичній літературі проблема меж оперативної самостійності учасників фінансових правовідносин при застосуванні норм фінансового права, по суті, не розглядалась.

Loading...

 
 

Цікаве