WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини - Реферат

Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини - Реферат

Для значної частини тогочасних українських адвокатів характерним було жертовне служіння народу через безвідмовне виконання професійного обов'язку адвоката. Не гонорар, а веління серця, національна ідея були визначальними в роботі адвоката.

Окремих адвокатів неформально називали "мужицькими" адвокатами. Особливо уславився "мужицький адвокат" Іван Семенюк, який увійшов в історію літератури під псевдонімом Марка Черемшини. Сучасник М. Черемшини Василь Ревлюк у своїх спогадах пише: "В адвокатській практиці пізнавав він ближче життя гуцулів і пізнавав також п'явок, що обсіли наші гори та визискували добродушність гуцульську, та доводили не раз свої жертви до жебрацької торби. Бідним уділював безоплатної правової поради, заступав і боронив їх не тільки перед судом в Делятині, але також перед окружним судом" [8, с.86]. Іншим мужицьким адвокатом був Андрій Чайковський. Він походив із збіднілої "ходачкової шляхти" із с. Кульчиць на Самбірщині, яке дало також Україні славетного Петра Конашевича-Сагайдачного. У 1890 р. після чотирьох років так званої "конципієтури" Андрій Чайковський відкрив у Бережанах адвокатську канцелярію. Він перший у Бережанах домагався прав української мови в судочинстві. А. Чайковський часто публікував у галицькій і буковинській пресі свої роздуми щодо гіркої долі селян, думки з приводу судових процесів [1, с.78-81]. Весною 1914 р. Андрій Чайковський переїхав до Самбора, куди і переніс свою адвокатську канцелярію. Тут він пережив події 1 листопада 1918 р., був повітовим комісаром Самбірщини [1, с.81-82].

Після поразки визвольних змагань українців у Галичині офіційна польська влада широко практикувала політичні репресії проти інакомислячих осіб, передусім стосовно українського населення.

Українські адвокати в грудні 1918 р. створили Український Горожанський Комітет (далі – УГК) [13, арк.1].УГК мав свій статут, органи самоврядування. Серед секцій УГК була і секція надання правової допомоги полоненим, інтернованим, арештованим особам української національності. Коли ж польський окупаційний режим розпочав плодити масово кримінальні справи проти українців, УГК організував правовий захист у політичних судових процесах. При цій секції було утворено Колегію Оборонців [12, арк.53], яка об'єднала всіх українських адвокатів Східної Галичини з метою організації правового захисту українського населення. Коли ж в 1921 р. польська влада заборонила УГК, українські адвокати в травні 1923 р. утворили Союз Українських Адвокатів (далі – СУА). Першим головою СУА було обрано С. Федака, його заступником – Л. Бачинського [5, с.17]. В місцевостях окружних судів утворювалися делегатури СУА. Всього було 12 делегатур: Львівська, Бережанська, Дрогобицька, Коломийська, Перемишлянська, Самбірська, Станіславська, Стрийська, Снятинська, Тернопільська, Чортківська, Волинська.

Згідно зі Статутом СУА, товариство складалося з: почесних членів, добродіїв, звичайних членів, з українських кандидатів адвокатури і оборонців для карних справ як надзвичайних членів. Головне своє завдання СУА бачив у тому, щоб дбати про ріст кількості українських адвокатів, сприяти їм у навчанні і праці, допомагати матеріально, боротися за високу професійність серед українських адвокатів тощо. СУА був громадською організацією, проте він відігравав значну роль у національному згуртуванні українських адвокатів, у регулюванні етичних відносин між адвокатами та інше. На жаль, зауважимо, що лише незначний відсоток українських адвокатів було охоплено СУА. Так у 1927 р. з усіх 237 українських адвокатів членами СУА було лише 139 [6, с.62]. Взагалі відсоток українських адвокатів порівняно з поляками і євреями у Східній Галичині був невеликим. Станом на 1939 рік у Львівській Палаті адвокатів було: 1140 – поляків, 1070 – євреїв і лише – 439 українців [7, с.25].

СУА структурно входив до складу Львівської палати адвокатів. Палати адвокатів мали своїх представників у Начальній Раді адвокатури у Варшаві.

У відродженій в 1918 р. Польщі адвокатура на землях Східної Галичини функціонувала на підставі попередньо діючого австрійського законодавства. Щодо адвокатури на Волині, то для цих земель було прийнято в 1918 р. тимчасовий статут про устрій адвокатури [15]. Лише в 1932 р. було прийнято Закон про устрій адвокатури для всієї держави [16].

Львівська палата адвокатів була найчисленнішою у всій Польщі, що підтверджують такі дані: станом на 1 листопада 1936 року адвокатів і аплікантів, відповідно було у Варшавській – 2040(751), Краківській – 1314(860), Львівській – 2364(1577), Люблінській – 278(61) [25, с.1166-1167].

Станом вже на 20 жовтня 1937 року кількість адвокатів у згаданих палатах ще збільшилася: у Краківській до – 1398, Люблінській – 286, Варшавській –2112 і Львівській – до 2548 адвокатів [25, с.1167]. У 1939 р. Львівська Палата адвокатів налічувала вже 2713 адвокатів [7, с.25]. 12 листопада 1932 року відбулися загальні збори Львівської Палати адвокатів, де було сформовано органи самоврядування відповідно до нового закону, затверджено правила проведення загальних зборів, правила для Ради Палати при вирішенні всіх справ аплікантів, Статут фонду взаємної підтримки між адвокатами та ін. [20, с.39-47].

Рада була найважливішим виконавчим органом Палати. Умови вступу до адвокатури залишилися попередні за деякими незначними змінами, а саме: 1) скасовано судову аплікацію; 2) збільшено коло осіб, які користуються правом вільного переходу до адвокатури. Закон скасував судову аплікацію, натомість запровадив пятирічну аплікацію адвокатську. Упродовж пяти років аплікант повинен працювати в канцелярії свого патрона та брати участь у всіх заходах щодо підвищення рівня кваліфікації, які проводила Рада Палати (ст.105).

За існуючим правилом, правом вільного доступу до адвокатури користувалися лише судді і прокурори, які мали не менше як чотири роки практичної роботи в цих органах. Ці особи звільнялися від складання адвокатського іспиту. Перехід до адвокатури з спеціальних судів та органів державної влади і управління міг відбутися з дотриманням загальних правил, у тому числі і складання адвокатського іспиту [24, с.102].

Вже на початку 30-х років ХХ ст. у Польщі постійно дискутувалося питання про причини злиденного становища адвокатури. Однією з причин цієї ситуації вбачали в надмірній кількості адвокатів. У кінці 1935 р. Начальна Рада створила комісію для вивчення становища адвокатури. Постійні голоси палат адвокатів з вимогою тимчасово закрити доступ до адвокатури примусили міністерство юстиції розпочати перегляд законодавства про адвокатуру. В результаті 4 травня 1938 р. був ухвалений новий закон про устрій адвокатури [18, с.188-189; 16]. Подальша фашизація всього політичного життя Польщі наклала і певний відбиток на діяльність адвокатури: йде наступ на самоврядування і автономію цього інституту. Розпорядженням міністра справедливості від 10 червня 1938 року припиняється прийом до адвокатури аж до 31 грудня 1945 року, за невеликим винятком для окремих осіб.

Література

  1. Бережанщина в спогадах емігрантів.-Тернопіль,1993.

  2. Волошин М. Тим, що відійшли // Ювілейний альманах.-Львів,1934.

  3. Ганкевич Л. Десятиліття Союзу Українських Адвокатів // Ювілейний альманах.-Львів,1934.

  4. Ганкевич Л. Союз Українських Адвокатів у Львові / Матеріали і зауваги з нагоди десятиліття.-Львів,1938.

  5. До 10-літнього ювілею С.У.А.//Життя і Право.-1932. – Ч.1.

  6. Життя і Право.-1928. – Ч.1.

  7. Життя і Право.-1939. – Ч.2.

  8. Історія адвокатури України//За ред.Т.В. Варфоломеєвої.-К.,1992.

  9. Лициняк В. Українські адвокатські апліканти в Галичині // Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. – Львів, 1939.

  10. Никифорак М.В. Адвокатура на Буковині в період її входження до Австрії // Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 14. Правознавство, Чернівці, 1997.

  11. Словарь иностранных слов // Под ред. Л.В.Лехина и Ф.Н.Петрова.-М.,1954.

  12. ЦДІА України у Львові. – Ф. – 359. – О. – 1-. Спр. 352.

  13. ЦДІА України у Львові, Ф. – 462. – О. – 1. – Спр. 2.

  14. Car St. Zarys historii adwokatury w Polsce. – W.,1925.

  15. Dz.URP.-1918. – №22. – P-.75.

  16. Dz.URP.-1932. – №86. – Р-.733.

  17. Dz. URP-.1938. – №33. – P. – 289.

  18. Jarosz M. Wędrwki po ścieżkach wspomnień.-W.,1963.

  19. Niemirowski A.. Pogląd dziejowy i zasadniczy na stanowisko obrońcy.-W.,1869.

  20. Nowa Palestra.-1933. – №1.

  21. O palestrze staropolskiej. Odczyt Aleksandra Kraushara//Palestra.-1999. – №11.

  22. Orzechowski K. "Mecenas" – dzieje pojęcia i kilka refleksji o adwokaturze Szlacheckiej Rzeczypospolitej //Palestra.-1996. – №3-4.

  23. Ostrożyński W. Ostatni projekt reformy prawa i procesu karnego w Polsce. W.: Rozprawy i sprawozdania z posiedzeń wydziału historyczno-filozoficznego Akademii umiejętności.-Krakw,1891.

  24. Palestra.-1932. – №3-4.

  25. Palestra.-1937. – №12.

  26. Tomaszewski A.. Życie codzienne XVIII – wiecznej palestry trybunalskiej//Palestra.-1933.-№12.

  27. Wielki słownik polsko-rosyjski. – W.,1998. – Т.1.

Loading...

 
 

Цікаве