WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини - Реферат

Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини - Реферат

Реферат на тему:

Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини

Будь-яка справа загальносуспільного значення задля успішного її звершення потребує пробудження людської свідомості з тим, щоб остання як самодостатній елемент суспільної системи сприйняла ту чи іншу новелу соціального життя як цінність. Елементом соціальної свідомості є й свідомість історична. Відродження України як держави соціально-демократичної орієнтації зобов'язує новітню українську державу як уособлення українського народу шукати приклади національній історії, які стали б дороговказом в тому числі і в розвитку української адвокатури. В історико – правовій літературі минулих століть і по сьогоднішній час немає спеціальних досліджень з проблем розвитку української адвокатури у зазначений період. Для узагальнення та висновків щодо особливостей становлення і розвитку адвокатури на землях Східної Галичини та Буковини нами вивчено значну кількість періодичних видань та іншої спеціальної літератури.

Відомо, що землі Східної Галичини з середини ХІV ст. до 1772 р. перебували під пануванням Польщі, а після чого з першим розподілом польської держави ці землі було передано Австрії. Така ж доля спіткала і Буковину, яку зайняла Австрія в 1775р. З розпадом Австро-Угорської монархії Східну Галичину окупувала Польща, Буковину – Румунія. Ці історичні події зумовили особливості розвитку інституту адвокатури на землях Східної Галичини і Буковини.

В сиву давнину правосуддя на території Польщі і України здійснював князь, володіючи всіма атрибутами монаршої влади (praecipua pars functionis reqial). Якщо сторона в процесі не знала існуючих правових звичаїв чи встановлених норм права, то вона на допомогу собі могла запросити родича, знайомого чи будь-яку іншу особу. Таких осіб у Польщі називали представником, заступником (rzecznik). В документах вони згадуються вже за правління польського короля Болеслава І. Якщо справа торкалася вдів, сиріт чи неповнолітніх осіб, то такого заступника їм призначав сам монарх [19, с.126]. Вже в ХІІІ ст. в Польщі з'являється такий вид представництва як prokurator. Прокуратор мав право представляти особу не лише в суді, але і в адміністративно-владних органах. Повноваження прокуратора оформлялися у письмовому дорученні сторони, засвідчувалося печаткою довірителя, зазначав об'єм його повноважень. Такий порядок оформлення повноважень прокуратора застосовувався головно у цивільному процесі.

Вперше Висліцький Статут 1347 р., який кодифікував давні правові звичаї та писане право, закріпив засаду, що захист є природним правом людини і в зв'язку з цим кожному, хто притягався до кримінальної відповідальності, дозволялося мати захисника. Більше того, Статут вказував, що сторона мусить мати захисника (potest et debet habere suum adwokatum, prokuratorem seu prolocutorem) [14, с.8]. Зрозуміло, що цей припис далеко не завжди виконувався. Майже одночасно з терміном прокуратор, з'являються і prolokutor, monea, rzecznik, przyprawca, а згодом, вже у ХVІІІ ст., – mecenas. На перших порах advokatus означав війта, який здійснював муніципальне управління [19, с.8-9]. Вже в ХVІ ст. прокуратори перебувають постійно при судах як правники, правознавці і користуються захистом права та імунітетом. Авторитет прокуратора, його значення у відправленні правосуддя настільки зросли, що Мазовецький Статут записав у своїх нормах правило, яке забороняло в судових засіданнях перебивати промову прокуратора [19, с.228]. Закон регулював порядок вступу прокуратора у справу, забороняв йому в один і той же відрізок часу мати більше як три справи. За несумлінне виконання своїх функцій прокуратор карався штрафом в три гривні [14, с.13].

Інститут адвокатури дістав свій дальший розвиток у Конституції 1511 р., в якій проголошено захисника самостійною процесуальною фігурою у процесі [14, с.14]. В наступних нормативних актах інститут адвокатури зазнав подальших змін: Конституція 1538 р. заборонила функції захисту здійснювати особам духовного сану, а Конституція 1543 р. вперше офіційно впроваджує оплатність правових послуг [14, с.15-18]. Ця Конституція зробила також значний крок до перетворення прокураторів в осіб, які постійно здійснюють функцію захисту, в той же час заборонила іншим особам постійно займатися наданням правової допомоги по кримінальних справах. Нарешті, від прокураторів вимагають складати присягу, в якій вони урочисто обіцяють не приймати до свого провадження безпідставних справ, не зловживати своїми правами та не волокітити справ (ne amplius difficultates et comperendinationes in jure facerent). За дисциплінарний проступок прокуратора можна було покарати, заборонивши йому займатися практикою протягом певного часу. Всі захисники дістали назву палестри (palestra), що з грецької означало місце для вправ (школа гімнастики) [11, с.507].

У 1578 р. в Польщі було створено Коронний Трибунал, що привело до судової реформи; виник сейм як парламент, з'являються сеймові суди. Проведена судова реформа була надто недосконалою. Досить сказати, що судді трибуналу здебільшого не були спеціалістами в галузі права. Отже, адвокати починають відігравати в судовій системі помітну роль, часто єдиних знавців права, які мали значний вплив на суддів, особливо у складних і заплутаних справах. Широко користуються послугами адвокатів, як правових радників, депутати парламенту. Цікаво зазначити, що в давній Польщі наявність вищої юридичної освіти для кандидатів в адвокатуру не було обов'язковим.

Конституція 1588 р. закріпила в своїх нормах не лише право обвинуваченого мати в процесі свого захисника, але й обов'язок суду забезпечити підсудному адвоката, коли той не в змозі був сам його найняти з причин матеріального стану. Адвокату гарантується право знайомитися з усіма матеріалами справи (spatium od deliberanolum) [14, с.13].

У Конституції 1678 р. поряд із словом прокуратор вперше вживається також патрон (patron cousarum), що з латинської (patronys) означало захисник, покровитель, покровительство [11, с.508]. Тепер польська палєстра складалася з патронів і депендентів, тобто помічників. Як патроном, так і помічником могли бути лише шляхтичі. Тільки Конституція 1764 р. дещо пом'якшила це правило, допустивши до адвокатури осіб будь-якого соціального стану. Але це не стосувалося випадків участі адвокатів у Коронному Трибуналі [14, с.40]. Помічник патрона проходив стажування протягом 4 років, якщо він мав намір присвятити себе правозахисній діяльності, якщо ж такого наміру не було, стажування обмежувалося до 3 років. У перший рік стажування помічник лише слухав промови адвокатів, впорядковував документи в канцелярії. В наступні роки за дорученням патрона робив виписки з матеріалів справи, готував і редагував позови, заяви, клопотання тощо. Після завершення стажування складав присягу і ставав патроном або меценасом (maecenas – багатий покровитель наук і мистецтва, а стосовно адвокатів, то цей вислів вживався як винятково ввічлива форма звернення) [27, с.432].Кількість адвокатів було врегульовано законом.

Адвокат за угодою отримував від клієнта гонорар salarium (плату), або honorium (honorarius munus – винагорода за працю) [11, с.188]. Обмежень в розмірі гонорару не було. Адвокати під час виконання своїх захисних функцій вбиралися у спеціальний одяг, кольору, прийнятого у тому чи іншому воєводстві.

У 1778 р. було розроблено "Зібрання судових прав", яке часто називали Кодексом Замoйського [14, с.85], хоча в кінцевому результаті цей кодекс на польському сеймі не було прийнято [22, с.157-158]. Ст.ХІІІ, що складалася з 27параграфів, фактично мала бути законом про адвокатуру. Вона встановлювала норму, згідно з якою, адвокатом могла бути будь-яка особа, яка досконало знала польську і латинську мови, засвоїла добрі звичаї, мала знання публічного і цивільного, природничого і римського права та історії. Після здобуття юридичної освіти кандидат адвокатури мав проходити стажування в суді протягом 3 років, виконуючи канцелярську роботу. Згодом – стажування у патрона. Після проходження практики у патрона, термін якої чітко не був визначений, кандидат допускався до так званої патронізації при судах. Це означало, що він мав скласти адвокатські іспити і присягу, після чого ставав патроном. Але не у всіх судах такий патрон міг брати участь. Приміром, у вищих судах могли виступати патрони, які склали спеціальний іспит і крім того мали особливу рекомендацію членів палєстри, що виступали у вищих судах [14, с.85].

Розвиток адвокатури Польщі після її поділу державами-окупантами в різних провінціях відбувався під безпосереднім впливом законодавства держав-окупантів. Приміром, для Князівства Варшавського, яке згодом називалось "Конгресівкою", 22 липня 1807 р. було прийнято конституційний закон, який на багато років визначив порядок діяльності адвокатури [14, с.92]. Палестра поділялась на: патронів, адвокатів і меценасів. Патронів призначав міністр справедливості на подання Трибуналу І інстанції; адвокатів – за поданням апеляційних судів; меценасів – за поданням міністра справедливості королем. Отже, найкваліфікованіші і найбільш знатні захисники – звалися меценасами. При кожному трибуналі І інстанції створювалася палата захисників, а у Варшаві – Найвища Палата. У XVIII ст. польське законодавство встановлювало кількість адвокатів при кожній судовій інстанції: Коронному трибуналі – 30, в асесорії – 12, в референдарії – 12, у військовому департаменті – 16 адвокатів [21, с.62].

Loading...

 
 

Цікаве