WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Нотаріат в Галичині за австрійським положенням 1871 р. - Реферат

Нотаріат в Галичині за австрійським положенням 1871 р. - Реферат

19 Закону визначав підстави звільнення нотаріуса з займаної посади. Це відбувалось у випадках: а) рішення Міністра юстиції; б) переходу нотаріуса в адвокатуру чи зайняття ним оплачуваної державної посади; в) внаслідок втрати громадянства; г) втрати права вільно розпоряджатися власним майном; д) непоповнення закладу, який був використаний на покриття стягнень; е) судового вироку, що позбавляв права займати цю посаду; є) у випадках неможливості виконання обов'язків внаслідок фізичного чи психічного захворювання; ж) відсторонення від займаної посади в порядку дисциплінарного провадження.

Наглядали за обставинами, що тягнули за собою звільнення нотаріуса з посади з тих чи інших вищеозначених причин, суди І інстанції та нотаріальні палати.

На позитивну характеристику заслуговує інститут нотаріальних кандидатів і субститутів (особи, що виконували нотаріальні функції під час відсутності нотаріуса), відомий австрійському праву.6 Кожен нотаріус міг приймати у свою канцелярію як помічника осіб, які відповідали всім формальним вимогам закону відносно права бути нотаріусом і готувати їх під своїм керівництвом до нотаріальної діяльності. Нотаріус зобов'язаний повідомляти нотаріальну палату про день, коли кандидат приступав до роботи, про перерви чи закінчення його праці, а також про успішність його діяльності взагалі. Нотаріальна палата вела списки всіх кандидатів свого округу, в які вносила всі обставини, що могли мати значення під час призначення їх у майбутньому на посаду нотаріуса. Практика у нотаріуса не могла суміщатися з іншою діяльністю. У випадку відсутності нотаріуса внаслідок хвороби чи з інших обставин його посаду заміщав один із кандидатів, який на час виконання ним обов'язків складав присягу. Такий кандидат, як правило, не вносив заставу. Але якщо від нотаріуса, місце якого він тимчасово посідав, надходила заява про те, що він знімає з себе відповідальність за діяльність кандидата, то останній був зобов'язаний внести необхідну суму закладу.

Велике значення для розвитку інституту нотаріату в Галичині мав той факт, що в Австрії нотаріат утворював своєрідну корпорацію, яка управлялася нотаріальною палатою (Notariatskammer). Нотаріуси при суді І інстанції утворювали нотаріальну колегію. Якщо в окрузі їх було не менше як 15, вони утворювали нотаріальну палату. За згодою міністра юстиції, в тих округах, де не було 15 нотаріусів, дозволялось утворювати одну палату на декілька округів суду І інстанції. Наприклад, нотаріальна палата у Львові охоплювала 7 судових округів, а в Перемишлі – 4 [6, с.23-24].

Нотаріальна палата складалася із голови і чотирьох, шести чи восьми членів (залежно від кількості нотаріусів округу палати). Вони обирались більшістю голосів всіх нотаріусів округу на три роки з правом повторного обрання. Головним завданням палати була охорона честі і гідності стану та захист його інтересів. Для його виконання Закон наділяв нотаріальні палати такими повноваженнями: а) нагляду за діяльністю нотаріусів і кандидатів та ведення їх списків; б) здійснення дисциплінарного суду честі над нотаріусами і кандидатами; в) вирішення всіх спорів, що виникали між нотаріусами з приводу виконання ними їхніх службових обов'язків; спорів і непорозумінь між нотаріусами і сторонами про розмір винагороди чи з інших обставин; г) затвердження свідоцтва про проходження нотаріальної практики; д) прийняття від нотаріусів закладів і нагляд за їх поповненням; е) виконання і доведення до відома нотаріусів округу всіх розпоряджень міністерства юстиції щодо нотаріату; є) надання висновків з питань законодавства, устрою нотаріату, зменшення чи збільшення нотаріальних посад чи їх переміщення, зміни тарифів оплати за вчинення нотаріальних дій тощо.

Для вирішення поточних питань палата нотаріусів повинна була збиратися на засідання не рідше як один раз на місяць, а при потребі – голова палати був вправі скликати позачергове засідання. Здійснюючи нагляд за діяльністю нотаріусів, палата мала право ревізувати їхні канцелярії.

Особливістю нотаріату в Австрії було те, що він з одного боку підлягав корпоративному управлінню, а з іншого – не відділявся від загальної судової системи і перебував у суворій залежності як від міністра юстиції, так і місцевих судових установ. Унаслідок цього в дисциплінарному відношенні нотаріуси підпорядковувалися і нотаріальній палаті, і судовим органам першої та другої інстанції. Вищий же нагляд за діяльністю нотаріату в імперії належав міністру юстиції, який призначав і звільняв нотаріусів.

Учинення нотаріусом проступків, які зневажали честь і гідність його звання, передбачало накладення нотаріальною палатою, а в місцевостях, де вона не була створена, судом І інстанції, відповідних стягнень, а саме: зауваження, попередження чи письмова догана із занесенням їх в особову справу. Лише після трьох років бездоганної праці нотаріус набував право клопотатися про погашення цих дисциплінарних стягнень. Якщо ж нотаріус порушив положення законів, що регламентували його діяльність, не виконав своїх обов'язків, покладених на нього цими ж законами чи вчинив проступок, несумісний з честю і гідністю його посади, проти нього судом ІІ інстанції порушувалось дисциплінарне провадження (157 Закону). У випадку визнання нотаріуса винним на нього накладалося покарання у вигляді: а) письмової догани; б) штрафу до 500 крон; в) відсторонення від посади на строк одного року; г) заборона займатися нотаріальною діяльністю взагалі. Штраф і тимчасове відсторонення від посади могли накладатися одночасно. Розмір штрафу залежав від ступеня провини нотаріуса, але не міг бути меншим як 25 крон.

Оплата праці нотаріуса здійснювалась винятково на підставі періодично перезатверджуваного міністром юстиції тарифу. Вимоги про вищу оплату чи визначення оплати шляхом домовленості між нотаріусом і клієнтом вважалися забороненими і незаконними.

Так у загальних рисах був організований нотаріат у Галичині під час її перебування у складі Австро-Угорської імперії за австрійським нотаріальним положенням 1971 р. Слід зазначити, що цей закон діяв тут і після загарбання Галичини Польщею у 1919 р. до 1 липня 1934 р. коли розпорядженням президента Польщі було введено в дію нове положення про нотаріат від 27 жовтня 1933 р.

Із стисло викладеної характеристики становлення і розвитку інституту нотаріату в Галичині XIX – початку XX ст. доходимо висновку, що тут поступово сформувалась досить розвинута система правоохоронних органів. У тісному зв'язку із судовою ланкою, адвокатурою, прокуратурою розвивався і нотаріат. Процес його формування пройшов кілька послідовних етапів, які загалом відповідали періодам розвитку австрійської держави та Галичини як її окремої провінції. Законодавець з підвищеною увагою ставився до нотаріального інституту, надав йому належного значення, розробив у всіх деталях і поставив на один щабель із такими правоохоронними органами як прокуратура та адвокатура.

Для відновлення історичних традицій нотаріату, посилення його ролі в суспільстві шляхом надання відповідного значення притаманного йому у демократичних державах з розвинутою ринковою економікою і надалі необхідними є історико-правові дослідження аналітичного характеру, які дали б можливість побачити нотаріат в його динаміці і, відповідно, окреслили б перспективи його розвитку, пов'язані із пошуком свого місця в правовій системі України.

Література

  1. Вестник Законов Державных для Королевств и Краёв в Державной Думе заступленых. – Часть ХХХІІ, п.75. – С.160-203.

  2. Державний архів Львівської області. – Ф. №369. – О. №1. – Спр. 16.-Арк. 1-15.

  3. Історія держави і права України: У 2-х Т. / За ред. В.Я. Тація і А.Й. Рогожина. – К.:Ін Юре, 2000. Т.1. – 647с.

  4. Козьяков Ю. Нотаріат у дзеркалі проблем // Право України. – 1998. – №6. – С.84-85.

  5. Левицкій О.И. Объ актовыхъ книгахъ относящихся къ исторіи Югозападного Края и Малороссіи. – М., 1900. – 40с.

  6. Limanowski A.K. Stan notarialny Wschodnety Malopolski w chwilach przelomowych. – R., 1914-1920. – Lwow, 1920. – 29с.

  7. Черниш В. Незалежний нотаріат – необхідна умова становлення громадянського суспільства в Україні // Право України. – 2000. – №9. – С.4-8.

 Ясінська Л., 2003

1 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальный процесс. – Харьков: Консум, 1999. – С.3-29.

2 Никифорак М.В. Нотаріат на Буковині в XIX – на початку XX ст.// Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – Вип.62. – 1999.; Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. – Чернівці: Рута, 2000. – С.188-193.

3 Трофанчук Г. Історико-правові аспекти зародження та поширення нотаріальної справи в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. – Львів. – 2003. – С. 105-107.

4 Унаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина була захоплена Австрією. Уряд штучно об'єднав українські і польські землі в один адміністративний край, установив офіційну назву – королівство Галичини і Володимерії [3, с.381].

5 До 1871 р. на переважній частині Австро-Угорської імперії діяло нотаріальне положення 1855 р. Але його дія не поширювалась на територію західноукраїнських земель.

6 Дещо подібний інститут нотаріальних помічників пропонується ввести і в Україні. Він передбачений проектом закону "Про нотаріат", прийнятим у першому читанні Верховною Радою України 14 квітня 2000 р. [7, с.6].

Loading...

 
 

Цікаве