WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Участь присяжних засідателів у судовому процесі за судовими статутами 1864 року - Реферат

Участь присяжних засідателів у судовому процесі за судовими статутами 1864 року - Реферат

У завершальних дебатах присяжні засідателі виносили постанову щодо пояснень цивільного позивача про спричинені йому збитки та докази, на яких ґрунтувалися його вимоги про винагороду. Захисник підсудного повинен був обмежитися застосуванням у справі лише тих законів, якими визначалася властивість розглядуваного злочину, або за якими підсудний у випадку його засудження міг бути визнаним таким, що заслуговує поблажливого ставлення [4, с.267].

Вирок за участю присяжних засідателів виголошувався на підставі запропонованих їм запитань, які мали формулюватися із загальновживаних виразів за суттєвими ознаками злочину і вини підсудного. Запитання, що ставилися судом, формулювалися письмово, зачитувалися і виправлялися або доповнювалися, згідно з визначеними судом вагомими зауваженнями сторін. Прикінцево сформульовані запитання заносили до запитального листа, який підписувався всіма членами суду. Цей лист вручав голові (старшині) присяжних голова суду, який водночас в усній формі пояснював засідателям про суттєві обставини справи та закони, що відносяться до визначення властивостей даного злочину або проступку, а також загальні юридичні основи щодо судження про силу доказів, наведених на користь або проти підсудного [4, с.271]. У процесі пояснення голова суду не мав права оприлюднювати власну думку щодо вини або невинності підсудного, наводити обставини, що не були предметом судового змагання.

Свої пояснення голова суду завершував нагадуванням засідателям, що вони повинні визначити вину або невинність підсудного за внутрішнім своїм переконанням. Воно повинно було обґрунтовуватися на підставі обговорення в сукупності всіх обставин справи. В разі засудження підсудного присяжні засідателі могли, якщо знаходили для цього достатні аргументи, визнати його таким, що заслуговує поблажливого ставлення. Засідателі під час своєї наради були позбавлені доступу до письмових актів. Якщо ж вони хотіли з'ясувати певні обставини зі справи, то повинні були обов'язково повертатися до зали засідань [4, с.271].

Свою нараду присяжні засідателі мали проводили у визначеній для цього кімнаті, вхід до якої охоронявся. Виходити з цієї кімнати до будь-якої іншої, крім зали суду, без дозволу голови суду вони не мали права. Під час наради засідателів їх старшина (голова) повинен був стежити за перебігом наради та розмірковуваннями, скеровувати їх до сформульованих запитань. Додаткові пояснення засідателі могли отримати від голови суду із обов'язковою присутністю підсудного. Після завершення розмірковувань кожен із засідателів повинен був проголосувати з кожного окремо запитання. Старшина, що збирав голоси, оголошував свою думку останнім. Підрахувавши вголос ствердні і від'ємні голоси, старшина присяжних повинен був зазначити стосовно кожного запитання отримане рішення. Рішення кожного присяжного мало складатися із ствердного "так", або від'ємного "ні" стосовно кожного окремого запитання. Окрім того, до цієї відповіді потрібно було додавати слово, що характеризувало її сутність. Наприклад, на запитання: чи здійснився злочин? винуватий чи невинуватий підсудний? чи з умислом він діяв? – ствердні відповіді слід було формулювати так: "так, здійснився"; "так, винуватий"; "так, з умислом". За умови наявності різних думок з того чи іншого запитання, рішення приймалося більшістю голосів. Якщо ж голоси розділялися порівну, то приймалася думка на користь підсудного. Старшина присяжних приєднуватися до думки стосовно поблажливого ставлення для підсудного, якщо шестеро присяжних проголосувало за це – "підсудний, за обставинами справи, заслуговує на поблажливе ставлення" [4, с.272].

Після відповідей на запитання старшина їх перевіряв і за умови відсутності суперечностей затверджував своїм підписом. Після цього засідателі повернуталися до зали суду, де старшина вголос зачитував запитання суду та відповіді присяжних. Запитальний лист передавали голові суду, який на ньому також ставив свій підпис. Все це мало відбуватися в присутності підсудного [4, с.272].

Вироки, винесені за участю присяжних засідателів, були остаточними. Статутом регламентувалися також структура і зміст протоколів судових засідань. В них мало бути обов'язково відзначено склад присутності присяжних засідателів, коли справа розглядалася за їхньою участю. У протоколах з таких справ не відображалися покази і пояснення, що відносилися не до порядку провадження, а до самої суті справи [4, с.274].

Окрім того, Статутом кримінального судочинства регламентувалися умови, за яких присяжні звільнялися від засідання, а також їхня відповідальність. Засідатель звільнявся судом від засідання, якщо мав на це законні підстави або ж мав певну причетність до підсудного чи потерпілого, яка була регламентованою. Передбачалося, що як і суддя, присяжний засідатель може бути відхиленим учасниками справи в таких випадках: 1) коли присяжний (суддя), його дружина, рідні по прямій лінії без обмежень, а в бокових – рідні перших чотирьох і свояки перших трьох ступеней, або усиновлений суддею беруть участь у справі; 2) коли присяжний (суддя) був у справі судовим слідчим, прокурором або довіреною особою однієї із сторін, або ж свідком у справі; 3) коли присяжний (суддя) був опікуном одного із учасників у справі осіб, або коли ж один із них управляє справами іншого; 4) коли присяжний (суддя) або його дружина перебували за законом ближніми спадкоємцями одного із учасників у справі осіб, або ж мали з одним із них позов [4, с.257].

Законними причинами неявки присяжних засідателів, окрім хвороби, були: 1) відрядження або особливе доручення по службі; 2) невчасне отримання повістки про виклик до суду (пізніше ніж за тиждень до відкриття засідання); 3) раптові випадки, що сталися у господарстві, торгівлі чи промисловості, коли відсутність господаря могла привести до неминучого розорення. Безпричинна неявка присяжного засідателя до суду каралася: за перший раз – стягненням від десяти до ста рублів; за другий раз – стягненням від двадцяти до двухсот рублів; за третій раз, окрім стягнення в обсязі від тридцяти до трьохсот рублів, у судовому порядку присяжний позбавлявся права брати участь у виборах і обиратися на посади, що вимагали громадської довіри [4, с.261].

На підставі викладеного доходимо таких висносків: 1) Статут кримінального судочинства достатньо детально регламентував правила провадження справ у судах за участю присяжних засідателів; 2) у перших дев'яти главах четвертого розділу цього Статуту, який мав назву "Про провадження в окружних судах", було врегламентовано їхня участь стосовно кожного окремого етапу судового процесу – підготовчого, судового слідства, судових дебатів, постановлення та оголошення вироку; 3) регламентування процесу формування комплекту присяжних засідателів, які безпосередньо були учасниками судового процесу, унеможливлювало суб'єктивний вплив на штат засідателів; 4) система регламентованих правил щодо провадження справ за участю присяжних засідателів була максимально скерованою на об'єктивний їх розгля; 5) провадження справ за участю присяжних засідателів вимагало як від прокурора, так і захисника вміння у зрозумілій формі довести до засідателів зміст та аргументованість своїх обґрунтувань; 6) голова суду мав виконувати низку додаткових функцій щодо формування комплекту присяжних, приведення їх до присяги, роз'яснень та нагляду за дотриманням ними правил поведінки, що вимагало від нього додаткових знань та вмінь; 7) структура Статуту, на наш погляд, хибувала розпорошеністю статей, що регламентували правила провадження справ за участю присяжних засідателів.

Виконане дослідження, як видається, є важливою підставою розроблення правил участі присяжних засідателів у судовому процесі для сучасної Української держави. Перспективними вбачаються подальші дослідження змін правил участі присяжних засідателів у судовому процесі та їх причин, які були характерними для України наприкінці ХVІІ – початку ХІХ століть.

Література

  1. Про судоустрій України: Закон України. – К.: Юрінком Інтер, 2002 – 64с.

  2. Афанасьев А.К. Суд присяжных в России (организация, состав и деятельность в 1866-1885 годах.): Автореф. дис... канд. ист. наук. – М.: Моск. госуниверситет, 1979. – 22с.

  3. Щербина П.Ф. Судовая реформа 1864 года на Правобережной Украине. – Львов: Вища школа, 1974. – 190с.

  4. Полное собрание законов Российской империи.: Собрание второе. –Санктпетербург: Типографии ІІ Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии. – 1867. – Т. ХХХІХ.

Loading...

 
 

Цікаве