WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Галицьке намісництво: структура і діяльність - Реферат

Галицьке намісництво: структура і діяльність - Реферат

Реферат на тему:

Галицьке намісництво: структура і діяльність

У 1849 р. на базі губернського правління в Галичині було утворено намісництво на чолі з намісником, якого призначав імператор і який представляв його в крайовому сеймі. Сейм, створений в 1861 р., обирався за куріальною системою і проіснував формально до 1918 р. Фактично його остання сесія відбулася напередодні Першої світової війни в 1914р. Намісник безпосередньо керував проведенням виборів і видавав обраним депутатам посвідчення про обрання. Тому небезпідставно дослідники визнавали, що "вплив намісника на результат виборів до загальнодержавного австрійського парламенту і до галицького крайового сейму був у певні періоди і в деяких частинах краю вирішальним" [1, с.249].

Після виборів засобом впливу намісника на сейм було його право законодавчої ініціативи і подання імператору на санкцію крайових законів з його висновком. Намісник пропонував кандидата на пост міністра для Галичини і без його згоди він не призначався, відтак мав і деякий вплив на склад віденського уряду. Посада міністра для Галичини була встановлена в 1871 р. Він не відав конкретною галуззю управління, проте окремі міністри повинні були брати до уваги його думку стосовно справ Галичини.

Організація Галицького намісництва регулювалася законом від 14 вересня 1852 р., який був упроваджений в життя спільним розпорядженням міністрів внутрішніх справ, юстиції і фінансів від 19 січня 1853 р. Цей закон з часом був дещо змінений і доповнений законом від 19 травня 1868 р. [2, с.76-79]. За цими законами намісник був чиновником третього рангу (після прем'єр-міністра і міністрів).

На відміну від попереднього губернського правління намісник був єдиноначальним главою краю, підлеглим безпосередньо міністру внутрішніх справ Австрії. Першим намісником Галичини з 1849 по 1859 рік був великий польський магнат граф А. Голуховський. Він був також вдруге намісником з 1866 до 1868 року, і втретє з 1871 до 1875 року. Загалом перелік галицьких намісників у хронологічному порядку виглядає так: граф. А. Голуховський (1849-1859), граф. О. Менсдорф (1861-1864), барон Ф. Паумгартен (1864-1866), граф А. Голуховський (1866-1868), барон Л. Поссінгер (1868-1871), граф А. Голуховський (1871-1875), граф Альфред Потоцький (1875-1883), П. Залеський (1883-1888), граф К. Бадені (1888-1895), князь Е. Сангушко (1895-1898), граф Л. Пінінський (1898-1903), граф Андрій Потоцький (1903-1908), М. Бобжинський (1908-1913), поміщик В. Коритовський (1913-1915), генерал Г. Коллярд (1915-1916), барон Е. Діллер (1916-1917) і граф К. Гуйн (1917-1918).

Майже всі галицькі намісники (11 з 17) були польські магнати, які вороже ставились до українського населення краю. Особливо лютим ворогом українського народу був намісник граф А. Потоцький, якого під час прийому у квітні 1908 р. вбив студент Львівського університету М. Січинський, вбачаючи в цій акції справедливу помсту за вчинену кривду галицьким українцям. "Я дійшов до переконання, – говорив він на суді, – що граф Потоцький вороже відноситься до трудящих класів кожного народу в Галичині, а мойого народу зокрема" [3, с.52]. І, звичайно, хоч цим терористичним актом Січинський не поліпшив долі поневолених, його надзвичайно відважний і самовідданий вчинок сколихнув широкі маси населення, став відомим далеко за межами краю.

Польська шовіністична пропаганда використала факт вбивства Потоцького для найпідліших цькувань проти українського народу. Передусім невдовзі була видана німецькою мовою досить об'ємна книга з детальним описом вбивства і тенденційно підібраними фрагментами української і польської преси [4].

В середині травня 1908 р. краківські консерватори провели нараду, на якій професор Краківського університету священик В. Хотковський з приводу вбивства Січинським намісника Потоцького голослівно заявив, що кожний українець ненавидить поляків. Українців він назвав народом дурнів, ледарів, поганої слави, а з такими, за його словами, неможлива чесна боротьба, а відтак їх треба знищувати всякими засобами [5, с.16].

"Ми, – закликав інший промовець, – не боїмося і підемо вперед по сотнях трупів з холодною кров'ю і погордою для українських дикунів, з яких одні ведуть проти нас боротьбу за російські рублі, а інші за прусські марки. Отже вперед сини великих предків і борців за свободу, а повстане Польща велика, єдина, неподільна, від моря до моря" [5, с.17].

Після такої підготовки Львівський крайовий суд у складі 12 присяжних суддів, серед яких не було жодного українця, засудив 30 червня 1908 р. М. Січинського до страти через повішання.

Під тиском громадськості Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні скасував смертний вирок і вирішив передати справу на розгляд суду в новому його складі.

Суд над Січинським у новому складі відбувся 1 квітня 1909 р., проте оборона опротестувала час визначення судового засідання в зв'язку з порушенням порядку вручення обвинувального висновку. Наступне судове засідання було призначено на 15 квітня і тривало 3 дні. 17 квітня 1909 р. М. Січинського знову було засуджено до смертної кари на шибениці. Цей вирок відрізнявся від попереднього лише тим, що дозволяв засудженому просити "цісарської ласки".

Оборона Січинського вдруге звернулася до найвищої судової інстанції у Відні, проте на цей раз Верховний судовий і касаційний трибунал 21 травня 1909 р. вирок Львівського крайового суду залишив у силі. Однак австрійський імператор Франц-Йосиф замінив смертну кару 20-річним ув'язненням. Проте на кошти, зібрані переважно серед українських емігрантів було влаштовано втечу М. Січинського із Станіславської (нині Івано-Франківськ) в'язниці, яка нажила собі славу дуже суворими порядками. Спочатку він проживав у Норвегії і Швеції, а в 1914 р. переїхав до США.

Опишемо структуру Галицького намісництва.

Галицьке намісництво поділялося на департаменти, кількість яких протягом другої половини ХІХ ст. коливалася від 8 до 17. На початку ХХ ст. їх кількість зросла і в 1908 р. воно налічувало 24, в 1910 р. – 25, а в 1912 р. – 37 департаментів [6, с.12]. При галицькому намісництві існувало чимало інших установ, які були йому безпосередньо підлеглі і через які воно впроваджувало в життя як закони і розпорядження центральних органів державної влади і управління, так і свої директиви. До них належали: командування жандармерії, крайова шкільна рада, крайова фінансова дирекція, крайова комісія у справі стягнення податків від продажу спиртних напоїв, дисциплінарна комісія, крайова рада охорони здоров'я, крайова аграрна комісія та ін. При губернському правлінні, а згодом – намісництві існувала дирекція допоміжних установ, яка щоразу змінювала свою назву. В коло діяльності дирекції входили: 1) організація і контроль над діяльністю канцелярій при департаментах; 2) реєстрація вхідних і вихідних документів (ведення так званого подавчого протоколу); 3) ведення архіву намісництва; 4) прийом на роботу службовців канцелярії всіх департаментів; 5) адміністративно-господарські питання.

Loading...

 
 

Цікаве