WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії - Реферат

Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії - Реферат

Юридичною "основою" так званого обгрунтування був історичний факт короткочасного панування в Галичині угорського короля Андрія ІІ. Коли у війні з Польщею в битві під Завихвостом над Віслою у 1205 р. загинув галицько-волинський князь Роман Мстиславич, його союзник Андрій ІІ взяв під опіку вдову і дітей того – Данила і Василька. Скориставшись правом опіки, Андрій ІІ заволодів державою Романа і назвався королем Галичини і Лодомерії (Володимирії). Цей титул вживали в офіційних документах і його наступники [4, с.14].

Як докази цього факту наводилися виписки з польських, українських і угорських хронік та літописів, лист угорського короля Андрія ІІ до папи Інокентія ІІІ, лист папи Григорія ІІІ до Андрія ІІ, печатки і документи давніх угорських королів, які містили титули і герби Галича та Володимира та ін. Для того щоб довести законність прав Австрії на галицькі землі, автори "Виводу" посилались на деякі історичні факти, зокрема:

  1. "...договір між угорським королем Робертом і польським – Казимиром Великим від 1552 року, згідно з яким син угорського короля Людовик був признаний спадкоємцем польської корони (на випадок, якщо його дядько Казимир помре, не залишивши спадкоємця чоловічої статі). Проте Людовик, ставши угорським королем віддав Галицько-Волинське (Волинське) князівство Казимирові з застереженням, що коли б у Казимира народився син, то згадана територія повертається до Угорщини зі сплатою ста тисяч угорських злотих. У випадку, якщо той не залишить спадкоємця, польська і руська корони повинні перейти до Людовика. За новішими даними цей договір був укладений у 1350 році;

  2. ...двостороннє зречення прав: Сигизмунда на користь польської корони з одного боку, а Ядвиги та Ягайла на користь угорської – з іншого від 1394 року;

  3. ...приєднання до угорського королівського титулу додатку rex Galitiae et Lodomeriar – аж до часів Марії Терезії і т. ін. [8, с.21]".

До "Виводу" додавалось також 17 оригінальних документів: 12 з яких повинні були довести "права" Угорщини до Галичини, 5 – "права" Чехії до князівств Освенціма і Затора.

На усі вищезгадані "Виводи" король Станіслав Август доручив дати відповідь польському історику – економісту Ф. Лойкові, який відповідав також і на "Виводи" Прусії та Росії. З дорученим завданням він справився досить швидко і вже у 1773 році з'явилася друком його "Відповідь на вступний Вивід прав угорської корони до Червоної Руси та Поділля, а чеської – до князівств Освенціма і Затора" [5, с.4]. Але ця відповідь Польщі на претензії Австрії до Червоної Руси, зокрема до її частин: Галичини та Володимирії була чисто академічна і не мала впливу на подальший хід історії.

Майже одночасно з цими подіями 11 вересня 1772 р. австрійська імператриця Марія Терезія видала ревендикаційний (окупаційний) маніфест до населення зайнятого краю. У ньому, зокрема, зазначалось: "Ми, Марія Терезія, королева Угорщини, Чехії, Дальматії, Хорватії, Славонії, Галичини і Володимирії..., розглянувши нінішній стан Польщі, разом з двором російської цариці і пруського короля порадились, щоб деякі провінції цього королівства, до яких кожному з нас окремо належать здавна права, відокремити і відібрати край цей як частину належної нам території" [9, с.2]. Далі вказувалися кордони приєднаних земель, призначення губернатора для них, заклик нових підданих до послуху і, нарешті, погроза тим, хто наважиться чинити опір імператорським наказам.

Територія, яка перейшла до Австрії в результаті першого поділу Польщі або "частина, належна нашим правам ", як називала її в окупаційному маніфесті Марія Терезія, складалась з двох груп земель: української та польської. Незважаючи на відмінності, які існували між цими землями протягом усього періоду їхнього існування, Австрія об'єднала їх у єдину адміністративну цілісність і надала їй давню історичну назву української групи, не вживану ще з ХІV століття: " Королівство Галичини і Володимирії", до якої в повному офіційному найменувані додавалось: "з великим князівством Краківським та князівствами Освенцімським і Заторським" [10, с.18].

Землі, які відійшли до Австрії внаслідок поділів Польщі, були штучно об'єднані в один коронний край, який адміністративно поділявся на дві частини: Східну Галичину, заселену українцями, та Західну Галичину, заселену поляками.

Незважаючи на висловлене "небажання" імператриці Марії Терезії брати активну участь у розподілі, доля Австрії у ньому була найбільшою. Вона захопила частини Краківського воєводства з королівствами Освенцімським і Заторським, Сандомирського, Руського, Бєлзького, Подільського та Волинського воєводств. Це загалом становило територію площею 81 900 кв. км, яку населяло близько 2 650 000 чоловік.

У польській науковій літературі склалася думка, що імператриця Марія Терезія була схильна розглядати Галичину як тимчасове надбання, необхідне лише для заміни на більш корисну для Австрії провінцію. Лише згодом Йосиф ІІ після своєї першої інспекційної подорожі галицькими землями зрозумів їхнє стратегічне значення та вирішив міцно закріпити їх за монархією. Проте дана точка зору не є достатньо обгрунтованою: у той час не було можливості вчинити згаданий обмін і лише у добу наполеонівських воєн Галичина стала предметом міжнародних торгів [11, с.38].

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що, незважаючи на намагання австрійських політиків обгрунтувати правомірність анексії, австрійська влада не мала для цього ні правових, ні моральних підстав. Захоплення Галичини було здійснене Австрією виключно з метою розширення території впливу, а тому не мало позитивного впливу на політичний та соціально-економічний розвиток галицьких земель. Воно не відповідало волевиявленню більшості місцевого українського населення, яке з давніх-давен прагнуло самостійності та реалізації природного права на самовизначення.

Література

  1. Назва походить від міста Галич (тепер Івано-Франківська область). У літературі немає єдиного пояснення походження цього найменування. Найбільш правдоподібним є походження назви Галича від грецького слова "гальс", що означає сіль.

  2. Bobrzynski M. Dzieje Polski w zarysie.-Warszawa, 1879. – 427c.

  3. История Польши: В 3 т.-М.,1956. – Т.1. – 462 с.

  4. Кульчицький В. Утворення коронного краю Галичини в складі Австрії // Проблеми правознавства. – К., 1969. – Вип.13. – С.14-21

  5. Лозинський М. Утворення українського коронного краю в Австрії. – Львів, 1915. – 281 с.

  6. Стахів М. Західна Україна та політика Польщі, Росії та Заходу (1772-1918).-Скрентон,1958.-Т.1-214 с.

  7. Grodziski St. Historia ustroju spoleczno-politycznego Galicji 1772-1848.-Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1971.-303 с.

  8. Кревецький І. Королівство Галичина і Володимирія (1772 – 1918) // Стара Україна. 1925. – №1/2. – С.19-24

  9. Piller A. Edicta et mandata universalia regni Galiciae et Lodomeriae a die September 1772 innitae possessionis promulgata. – Leopoli, 1772. – 16 с.

  10. A. Brawer. Galizien, Wie es an Ốstereeich kam.-Leipzig; Wien, 1910.-107 с.

  11. M. Tyrowicz Galicja od pierwszego rozbioru do Wiosny ludow 1772-1848.-Krakow, 1956.-335 с.

Loading...

 
 

Цікаве