WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії - Реферат

Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії - Реферат

Реферат на тему:

Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії

У сучасних умовах розвитку незалежної Української держави зростає значення досліджень історії національної державності і права. Особливо це стосується проблем, висвітлення яких сприятиме процесу державотворення в Україні. Адже врахування досвіду минулого дасть змогу не лише уникнути повторення помилок, але й обрати найоптимальніші шляхи розвитку нашого суспільства. З цієї точки зору важливою для вивчення є історія становлення і розвитку державності в Галичині. Специфікою галицьких та інших західноукраїнських земель була довготривала роз'єднаність їх з Східною Україною і перебування під владою іноземних держав. Звідси стає зрозумілим споконвічне прагнення українського народу бачити свою країну самостійною та незалежною.

За час існування історико-правової науки створено чимало праць, в яких висвітлюються різні етапи розвитку держави і права в Україні і, зокрема, в Галичині. Цікаві факти містяться у працях вітчизняних та зарубіжних представників суспільних наук – правників, істориків, політологів, соціологів. У зв'язку із специфікою досліджуваного історичного періоду більшість необхідних для його висвітлення відомостей знаходиться в архівних джерелах, та у працях польських і німецьких вчених, погляди яких часто є діаметрально протилежними.

Грунтовними є дослідження С. Гродицького "Історія суспільно-політичного устрою Галичини 1772-1848" та В. Лозинського "Галіціана", в яких показано незаконність поділу Польщі та подальшого загарбання галицьких земель, стверджується їх давня належність польській короні. Проте більшу увагу автори приділяли соціально-економічному та політичному становищу Галичини в складі Австрії.

Цікавою з дослідницької точки зору є праця М. Тировича "Галіція від першого розділу Польщі до Весни народів 1772-1849", в якій автор наводить фрагменти деяких першоджерел. Історія галицьких земель розглядається тут крізь призму історії Польщі, через аналіз періодичних видань, спогадів очевидців, щоденників, офіційних видань австрійських властей. Важливим історико-статистичним дослідженням внутрішнього устрою Галичини у 1772 році є праця німецького науковця А. Брауера "Галичина, як вона увійшла в Австрію". В ній стисло і чітко викладені історичні факти, подане їхнє правове пояснення.

Серед вітчизняних істориків права, які висвітлювали досліджуваний період слід назвати, зокрема, М. Лозинського, Б. Кревецького, М. Стахіва. Не можна недооцінити глибокі та обгрунтовані праці з історії держави і права Галичини професора В. Кульчицького.

Метою статті є висвітлення обставин, які спричинили розподіл Польщі; аналіз історико-правових документів, за допомогою яких австрійські політики намагались обгрунтувати правомірність захоплення галицьких земель; простеження змін, що відбулися в Галичині внаслідок переходу її під владу Австрії.

Галичина [1] – складова давньоруської держави – після розпаду її у 1199 році стала частиною Галицько-Волинського князівства, існування якого мало важливе значення для сусідніх держав. Воно стояло на шляху західних завойовників, що поривались на руські землі і водночас було завісою для західних держав від наступів монголо-татарських військ.

У 1349 р. Галичина була завойована польським королем Казимиром. Це стало початком її політичного та економічного занепаду, хоча вона і була адміністративно відокремленою від прилеглих польських територій.

На початку ХVІІ ст. у Західній Європі відбулися значні зміни у суспільно-політичному житті. Всюди сформувалися сильні уряди, які у своїй закордонній політиці спирались на вимуштрувані армії. Такими були і три держави – сусіди Польщі: Австрія, Прусія і Росія.

Згадані зміни, однак, не торкнулися Польщі. Вона і надалі залишалася державою без будь-якої внутрішньої організації, без енергійної влади, без відповідного війська і податків, без жодної надії на проведення реформ. "Історія ХVIII століття, – пише про тогочасну Польщу професор М. Божинський, – це приклад грубого матеріалізму, позбавлений світла. Непроглядна темрява захопила польські уми... Королівські міста економічно занепали, а через насильство шляхти, в переважній більшості, втратили свою незалежність. Доля приватних міст не дуже відрізняється від долі селянина, якого шляхтич вважав річчю, своїм рабом... Нижчі суди не мали жодної поваги, вищі ж, депутатів яких вибирала шляхта, були знаряддям магнатської партії, яка перемогла на виборах... Та моральна іржа, яка поїдала простий люд, не щадила і магнатів. Народові залишалось єдине – релігія. Проте в часи загального падіння і релігія виродилась в руках наскрізь зіпсутого духовенства... Ні розкидування справедливістю, ні явний продаж батьківщини не змушували його вжити заходів, якими тільки воно ще могло розпоряджатись [2, с.420]."

Скориставшись з анархії в Польщі, Австрія, Прусія та Росія порушили питання про її поділ. У результаті проведення дипломатичних переговорів була підписана спеціальна декларація, яка забезпечувала цим державам однакову участь і допомогу в розподілі. Він офіційно пояснювався необхідністю відновлення "спокою і порядку у внутрішніх справах країни для того, щоб сусіди Речі Посполитої могли задовольнити свої вимоги – такі ж давні, як і законні" [3, с.382]. Цю декларацію підписали: 19 лютого 1772 р. від імені Австрії – Марія Терезія і Йосиф ІІ, 28 лютого – пруський король Фрідріх ІІ, 5 березня – російська імператриця Катерина ІІ [4, с.14].

Ще до початку переговорів і "узаконення" поділу Польщі Австрія і Прусія фактично почали поділ її території. У 1769 р. для того, щоб, як було офіційно оголошено, запобігти проникненню з Польщі епідемії, австрійські війська за наказом цісаря Йосифа ІІ зайняли область Спіш. Її приєднали до Угорщини, яка ще з початку XVI ст. перебувала під австрійським пануванням. Незабаром, у 1770 р., Австрія встановила "санітарний кордон" на північному схилі Карпат, захопивши майже всю Сяднеччину.

Майже одночасно з початком фактичного поділу Польщі Австрія, Прусія і Росія опублікували цікаві і характерні документи – історичні "Виводи прав" усіх трьох держав – учасниць поділу до відповідних земель Речі Посполитої.

Звичайно, Австрія і Прусія – ініціатори і головні дійові особи поділу – жодних прав на здобуті землі не мали, тому, захопивши Галичину, австрійський уряд подбав про узаконення цього акту. Прислухавшись до порад пруського короля Фрідріха ІІ і керівника російської зовнішньої політики графа Паніна, австрійський канцлер А. Кауніц доручив розшукати в архівах Австрії матеріали, які б могли якось виправдати безправний акт поділу Польщі та участі у ньому Австрії. Це завдання доручили виконати придворному раднику Розенталю, чеському архіваріусу Колару і угорському історику Бенчуру [5, с.2].

На підставі зібраних матеріалів у кінці 1772 р. надвірна канцелярія у Відні опублікувала латинською і німецькою, а також у скороченому варіанті французькою і польською мовами історико-правове обгрунтування окупації: "Вивід прав королівства Угорщини до Малої або Червоної Руси і Поділля та Чехії до князівств Освенціма і Затора".

"За свідоцтвами найдостовірніших істориків ХІ-го і ХІІ-го століть, польських та угорських, – починався Вивід, – а також багатьох інших автентичних документів, угорські королі були тоді і, навіть, ще давніше, на підставі найправедніших прав володарями Королівства Малої або Червоної Руси, а перед усім двох частин цього Королівства: Галичини і Володимирії. Тому ці землі відтоді аж по нинішній день належать до королівського угорського титулу, з яких одна простягається далеко з глибин Поділля, а друга займає значну частину Волині, Перемиські землі та інші значні території [6, с.14]".

Автори цього "обгрунтування" виконали нелегке завдання. Це, зрештою, визнав і сам Кауніц, доповідаючи 8 жовтня 1772 р. Марії Трезії про результати роботи. "Важкі повинні були бути спроби, – говорив він, – щоб таку складну, протягом століть занедбану і майже цілком забуту справу знову з'ясувати, детально висвітлити і підкріпити доказами, на підставі яких зрозумілою була б тепер обгрунтованість наших претензій" [7, с.47]. Проте австрійський канцлер, мабуть, свідомо не згадав про те, що ці труднощі полягали насамперед у відсутності самих доказів. Австрійські чи угорські претензії були звичайною фікцією, а виготовлений документ повинен був створити видимість правомірності несправедливого акту поділу Польщі та участі у ньому Австрії.

Loading...

 
 

Цікаве