WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Характеристика меморіалу П. Орлика "вивід прав України" та його загальне значення для розвитку української політико-правової думки почат - Реферат

Характеристика меморіалу П. Орлика "вивід прав України" та його загальне значення для розвитку української політико-правової думки почат - Реферат

Під цими статтями І. Брюховецький підписався: "Великого государя, її Царської Пресвітлої Величності холоп, я гетьман Іван Брюховецький, вірного її Царської Пресвітлої Величності війська Запорозького замість всього війська Запорозького, підписую своєю рукою". Слово "холоп" замість "вірного слуги і підданого", як це робили попередники Брюховецького – яскраве свідчення залежності, в якій опинилася Україна [4, с.103].

Отже, у Меморіалі автором безперечно правомірно була визначена нелегітимність Московських статей на підставі того, що "гетьман не міг дарувати того, що належало Станам". При цьому П. Орлик опирався саме на факт одноособового підпису гетьмана "замість всього війська". З правової точку зору тих часів така ситуація була значним порушенням старих прав і привілеїв козацьких, тому що гетьман не був монархом, а вважався народним обранцем і вирішувати одноособово такі справи він не мав права.

На особливу вагу у Меморіалі заслуговує те, що у цьому документі фактично вперше в Україні (після Бендерської Конституції 1710 р.) знайшли своє відображення ідеї захисту природного права людини та права народу на політичне самовизначення. Зокрема, читаємо: "Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України... Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів якого є: народ завжди має право протестувати проти ґніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час" [3, с.46].

Отже, ми бачимо, що праця П. Орлика пройнята ідеями лібералізму та демократії і ґрунтується на природно-правовій теорії. Відтак фактично автор мав на меті довести, що Україна є повноправним суб'єктом як природного права, так і волевстановленого, або людського права, а в широкому розумінні – права народів. Саме на цій підставі в Меморіалі, фактично вперше в історії Європи обґрунтовувалось право країни на вільне, незалежне, державне існування [5, с.25].

Щодо ідейної основи цього Меморіалу, то необхідно відзначити, що П. Орлик був прихильником ідеї визнання цінності людини, прагнення до піднесення її самосвідомості та утвердження гідності особи та концепції освіченого абсолютизму. У своїх поглядах він фактично став виразником ідеології раннього просвітництва, яка поширювалась того часу у країнах Західної Європи і була співзвучною поглядам прогресивної частини козацької старшини. Як антифеодальна вона стверджувала необхідність подолання всіх форм несвободи шляхом морального вдосконалення роду людського. Ці обставини свідчать про те, що раннє просвітництво в Україні можна розглядати, як синтез двох попередніх суспільно-політичних європейських рухів – гуманізму і реформації [6, с.67].

Отже, фактично П. Орлик став одним з найактивніших розробників зазначених вище ідей у Європі початку XVIII ст. Також слід зазначити, що його "Вивід прав України" – співзвучний видатній праці Шарля-Луї Монтескє "Про дух законів" (1748), яка зявилась через 36 років після написання Меморіалу, і у якій автор доводив, що державна влада та право повинні стояти на сторожі суспільної моралі та громадянських свобод [5, с.25; 7]. У своїх поглядах щодо захисту права українського народу на самовизначення П. Орлик на 50 років випередив видатного французького філософа Жан-Жака Руссо, який в 1762 р. у праці "Про суспільний договір" вперше у Франції проаналізував проблему влади та звернувся до питання її співвідношення зі свободою і заявив про рівність природних прав кожної людини у державі [5, с.25; 8].

У тексті Меморіалу ми також бачимо намагання П. Орлика залучити європейські країни до політичної підтримки України у її боротьбі за незалежність: "Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді з обов'язком християнства й навіть гуманності причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз". Тут необхідно зауважити, що у XVII – XVIII ст. міжнародне право допускало "інтервенцію", і тільки після Віденського конгресу 1815 р. "право невтручання" стає постулатом міжнародного права.

Особливе місце у Меморіалі посідає блок, присвячений доведенню П. Орликом політичного аргументу, згідно з яким визнання європейськими державами самостійності України не є порушенням Карловицького договору і не приведе до дестабілізації політики у Європі. Нагадаємо, що Карловицьким договором (26.01.1699 р.) було закінчено війну між Туреччиною з одного боку, Польщею, Цісарем, Московщиною і Венецією – з іншого. Польща тоді знову дістала втрачені раніше Поділля й Правобережжя. В 1712 р. на Правобережжі стояли московські війська, союзники Августа. Орлик на підставі свого договору з Туреччиною жадав для себе Правобережжя і тому Москва вказувала європейським дипломатам, що Орликові домагання порушують Карловицький трактат і зачіпають також інтереси Цісаря і Венеції, словом, загрожують рівновазі Європи. Проти цього аргументу й виступає "Вивід прав України".

Отож з метою спростувати таку точку зору він писав: "Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р. до наших днів її визнала як князівство ціла Європа і навіть сам Цісар. В ім'я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм – як показав це досвід – ярмо безконечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам? В кінці, коли, як то дехто твердить – хоч таке твердження зовсім фальшиве,– що Його Царське Величество придбав від поляків якесь право на Україну, то це право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більших прав, ніж самі мали... Ось чому Й. Ц. В, не має жодної підстави відбирати у України її вольності та привілеї. Отже, з цього зовсім законно й природно виходить, що Карловицького трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Україну вільною, якою вона була колись, з тими границями й межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена [3, с.47].

Фактично таке обґрунтування дало підставу П. Орлику зробити закономірний висновок про те, що "Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати Пилипа Орлика за свого гетьмана..." При цьому гетьман наголосив, що визнання його за гетьмана України є співзвучним інтересам усіх європейських держав бо їхній власний інтерес зобов'язує їх "не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди".

Отже, з оцінки Меморіалу П. Орлика можна зробити висновок, що він є яскравою пам'яткою з історії української політико-правової думки. "Вивід прав України" належить до правової та політичної спадщини української еміграції першої половини XVIII ст. і є внутрішньо цілісним ідейним феноменом, що виник на основі переосмислення політичної та правової практики, атакож відповідних концепцій, висловлених у попередній період. Його поява була зумовлена як особливими обставинами зовнішнього характеру, так і еволюцією політичних та правових відносин у Війську Запорозькому.

Характеристика "Виводу прав України" стає відтак суттєвим доповненням до глибшого та об'єктивнішого розуміння нової концепції української державності на початку XVIII ст., у якій новими елементами стали реалізація українського державотворення у вигляді автономії у складі певної держави зміжнародною гарантією правових основ такого статусу, перехід до внутрішнього конституційного регулювання та вироблення правових норм щодо територіального устрою автономії.

Незважаючи на те, що ця концепція не була реалізована через внутрішню непідготовленість українського суспільства та низку зовнішньополітичних чинників, вона викликає значний інтерес у дослідженнях історії держави та права України, як найвище досягнення української політичної та правової думки кінця XVII – початку XVIII ст.

Таким чином, висунення ідеалу незалежної Української держави було головним політико-правовим досягненням конституційних актів П. Орлика і свідчило про формування державницької ідеології, яка утверджувала ідею боротьби українців за незалежність.

Вивчення досвіду українського конституціоналізму і боротьби за українську державність, набутого з конституційних актів П. Орлика, породжує певні історичні паралелі і аналогії, і, отже, деякою мірою може сприяти вирішенню сучасних завдань розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

Література

  1. Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII ст. – К., 2001. – 196 с.

  2. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001. – 168 с.

  3. Вивід прав України / За ред. М.П. Парцел. – Львів: Слово. 1991.

  4. Українське державотворення. Словник-довідник. / За ред. О. Мироненка. – К., 1997. – 349 с.

  5. Горський В.С. Історія Української філософії: Курс лекцій. – К., 1997. – 121 с.

  6. Єфремова Н.В. Розвиток конституційного законодавства а Україні (1917-1920). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Одеса, 2002. – 189 с.

  7. Шарль-Луи Монтескье. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672с.

  8. Жан-Жак Руссо Об общественном договоре. – С.Пб.: Изд-во Д.Е.Жуковского, 1907. – 247с.

Loading...

 
 

Цікаве