WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Характеристика меморіалу П. Орлика "вивід прав України" та його загальне значення для розвитку української політико-правової думки почат - Реферат

Характеристика меморіалу П. Орлика "вивід прав України" та його загальне значення для розвитку української політико-правової думки почат - Реферат

Реферат на тему:

Характеристика меморіалу П. Орлика "вивід прав України" та його загальне значення для розвитку української політико-правової думки початку XVIII ст.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної юридичної науки помітно зросла увага вчених до проблематики становлення і розвитку Українського конституціоналізму. Особливий інтерес викликає вивчення конституційних актів П. Орлика та використання низки прогресивних ідей, які є актуальними і у сучасних умовах. З'ясування специфіки генезису та подальшого розвитку українського конституціоналізму, зокрема і конституційних актів П. Орлика, дає змогу повніше реконструювати розвиток теорії і практики українського конституціоналізму загалом та врахувати набутий досвід у процесі розбудови сучасної Української держави та громадянського суспільства.

Актуальність такого дослідження посилюється також наявністю певних прогалин у висвітленні відповідної проблематики в історико-правовій літературі.

Метою статті є з'ясування особливостей прийняття Меморіалу П. Орлика "Вивід прав України" та висвітлення закономірностей розвитку української політико-правової думки у ХVІІІ ст.Вивчення української політико-правової думки у ХVІІІ ст.були предметом наукових досліджень, зокрема, Т. Андрусяка, О. Кресіна, О. Оглобліна, О. Мироненка, І. Усенка.

Тема дослідження охоплює складний період історії української державності. Кінець XVII – початок XVIII ст. на Україні позначаються значним піднесенням українського політичного, культурного та економічного життя. Проте Московські статті укладені гетьманом І. Брюховецьким у 1665 р., "вічний мир", укладений між Московщиною й Польщею у 1686 р., та Коломацька угода українського уряду з Москвою 1687 р. створювали значну загрозу для української козацької держави. Московсько-польський військовий союз, залучаючи Україну до антитурецької коаліції, загрожував їй повною ізоляцією з перспективою повної ліквідації її самостійності. Отже, за таких умов першим й найголовнішим питанням в Україні у ті часи було визначення нових перспектив розвитку української державності, змінитися за якими повинна була проросійська орієнтація України, створена згідно з Переяславською Угодою 1654 р. й наступними україно-московськими договорами.

Нові напрацювання з цього приводу відобразились у діяльності гетьмана І. Мазепи та його послідовників в екзилі. Після його політичного розриву з російським царем він обрав новим українським протектором шведського короля Карла ХІІ. Нова політика повсталої частини України знайшла своє відображення у низці правових документів, серед яких значне місце посідають Бендерська конституція 1710 р. та Меморіал П. Орлика "Вивід прав України".

Зауважимо, що протягом останніх років увага до вивчення розвитку української державності наприкінці XVII – XVIII ст. значно зросла. Про це яскраво свідчать теми наукових досліджень у таких провідних наукових установах України, як Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Львівський національний університет ім. І. Франка, та ін. Наприклад, тема цієї статті перебуває у безпосередньому зв'язку з темою наукових досліджень кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії "Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект".

Обрання напряму дослідження статті також пов'язано з тим, що політична еміграція першої половини XVIII ст. залишила низку малодосліджених документів – політичних та правових актів, їхніх проектів, листування тощо. Їхня унікальність для дослідження історії держави і права України, української правової та політичної думки зумовлена особливими умовами створення цих пам'яток. Відсутність військового та адміністративного контролю царського уряду дала змогу повніше відобразити ідеї та принципи, витворені у попередній період. Водночас активний розвиток історичних подій і тривала діяльність еміграції сприяли формулюванню нового комплексу ідей, що суттєво розвивали здобутки української правової та політичної думки попереднього періоду.

Слід також наголосити, що ідейну спадщину української політичної еміграції першої половини XVIII ст. доцільно розглядати у контексті розвитку політико-правової теорії і практики в Україні другої половини XVII – початку XVIII ст. Тільки поєднання компаративного та формально-правового аналізу дає змогу виділити традиційні та нові елементи у працях емігрантів та їхній справжній зміст.

Розглядаючи історіографію питання необхідно зауважити, що українська політична еміграція першої половини XVIII ст. стала предметом численних досліджень як в Україні, так і поза її межами. Це іноді створює враження, що усі можливі аспекти цієї проблематики вже були досліджені. Проте низка фактів не дає змоги погодитися з такою поширеною думкою.

Передусім зауважимо, що переважна більшість досліджень цього періоду була присвячена діяльності гетьмана Івана Мазепи. Українська еміграція першої половини XVIII ст. почала виділятися в окрему історіографічну тему лише у другій половині XIX ст., остаточно ж виділилася лише після 1917 р. О. Кресів справедливо відзначає, що як у Російській імперії, так і у Радянському Союзі (особливо з 1930-х років) вивчення цієї проблематики піддавалося політичному тиску, а присвячені їй праці цензурувалися або й просто заборонялися. Окрім того, навіть серед наявних праць із цієї проблематики більшість становлять публікації публіцистичного або популярного характеру, що значно її спрощують, містять мало оригінальних думок та нових фактів. І, нарешті, лише незначна частина наявних праць наукового характеру присвячена державницьким ідеям української еміграції зазначеного періоду [1, с.6-7].

Важливо відзначити, що до початку ХХ ст. Меморіал П. Орлика "Вивід прав України" лишався невідомим для європейських науковців і лише у 1922-1925 рр. перші його дослідження були виконані І. Борщаком у працях: "Маніфест гетьмана Орлика до європейських урядів. Текст і коротенький коментар" (Українська справа. – 1922. – №6); "Гетьман П. Орлик і Франція (Записки НТШ. – Т.134-135. – Львів 1924); Звідомлення І. Борщака з дослідів архівів в архівах Західної Європи, переслане Українській Академії наук у Києві (Записки НТШ. – 1924. – Т.134-135).

З часом до його вивчення почали звертатися лише наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Наприклад, згадки про цей документ зустрічаємо у Вілена Горського ("Історія української філософії", 1997), у Олександра Оглобліна ("Гетьман Іван Мазепа та його доба", 2001), у Олексія Кресіна ("Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII ст., 2001 та в низці його статей – "Проблеми формування української державної ідеї у добу козаччини" // Молода нація. – 1996. – №4.; "Українська ідея у державотворчій діяльності П. Орлика" // Сторінки політичної історії. – 1993; у Наталії Єфремової в дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук "Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917-1920)" – Одеса, 2002.

Метою складення Меморіалу "Вивід прав України" стало бажання П. Орлика привернути увагу європейських держав до проблеми захисту національних та державних прав України.

Зазначена праця написана ним приблизно у 1712 р. з метою виступити перед урядом Франції та інших провідних країн Європи. Невеличкий за розміром документ написаний французькою мовою, тривалий час зберігався в архівах замку Дентевіль, що належав колись дружині Григора Орлика, графині Олені Орлик, уродженій маркізі де Дентевіль.

Характеризувати Меморіал необхідно обов'язково з урахуванням змісту і значення Бендерської конституції 1710 р., яка фактично стала маніфестом державної волі української нації перед усім культурним світом. Цей документ став витвором колективної української політичної думки, підсумком тих обговорень і дискусій, що проводились на еміграції взимку 1709-1710 рр. та ще, імовірно, за життя І. Мазепи. Але вона була не лише теоретичним твором на еміграції з визначення державних прав і прагнень України, а передусім мала бути конституційним актом незалежності української держави, визволеної від московської окупації [2, с.363].

Аналізуючи текст "Виводу прав України", передусім слід зазначити, що на початку меморіалу автор навів невелике історичне пояснення витоків самостійності України та її устрою з часів Богдана Хмельницького, який "визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю, утворивши з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорізького і син його перейняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому" [3, с.45]. Там же П. Орликом було чітко визначено мету Меморіалу: "Моя ціль лише показати, що вона (Україна. – Є.Н.) є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація і Україна були вільними". [3, с.45] Докази правоти цього твердження автор посилався на Березневі статті Б. Хмельницького 1654 р. та королівську "конфірмацію" Бендерської конституції 1710 р. з "асекураційним дипломом" видані Карлом ХІІ – королем Швецьким.

Далі у Меморіалі автор пояснює причини суттєвого зменшення обсягу "козацького суверенітету". За його словами, "Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України, Україну примушено зректися прав козацького суверенітету" [3, с.45].

Безумовно, наведений фрагмент тексту торкається так званих Московських статей гетьмана І. Брюховецького, укладених ним з Москвою 11 жовтня 1665 р. Ця угода значною мірою обмежувала політичну автономію Лівобережної України й посилювала її адміністративну і фінансову залежність від царського уряду. За Московськими статтями, українські міста й землі оголошувалися володіннями російських монархів і з їхніх жителів, крім козаків, стягувались у царську скарбницю усякі податки. Вибори гетьмана мали відбуватися у присутності царських посланців, а вибраний гетьман мав їхати в Москву для отримання гетьманських клейнодів. У зв'язки з іншими державами гетьман міг вступати тільки за дозволом царя, а Київську митрополію мав очолити московський ставленик. Гетьман також позбавлявся права надавати містам самоврядування; магдебурзьке право надавалося царською жалуваною грамотою. Крім того, російські гарнізони на чолі з воєводами розміщувалися в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Острі, Каневі та інших містах, а також у Кодаку в Запорозькій Січі. Російські воєводи зосереджували в своїх руках низку військово-поліцейських і фінансових функцій (збирання з населення податей, хліба на утримання російських військ, грошових зборів з винних оренд, податків з купців тощо) [4, с.103].

Loading...

 
 

Цікаве