WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Соціально-правове становище вірменської громади міста Золочева (XVI-XVIII ст.) - Реферат

Соціально-правове становище вірменської громади міста Золочева (XVI-XVIII ст.) - Реферат

Вірменський війт під час вирішення суперечок застосовував спочатку Судебник Гоша, а з 1519 р. – Вірменський статут 1519 р.

Як уже згадувалося, золочівські вірмени активно займалися ремеслами, мали свою церкву, цехові організації. Згідно з королівським привілеєм, вірмени мали право створювати цехи для будь-яких ремесел, які вважалися не залежними від діючих у місті українсько-польських цехів. Щороку цехові організації повинні були обирати свого керівника (цехмістра) і давати вірменській церкві віск на виготовлення свічок. Усі цехові організації вірмен повинні були підпорядковуватися вірменському війту.

Золочів був відомий у Галичині як центр з виготовлення спиртних напоїв. У 1578 р. у місті діяло два цукрових заводи, два винокурних котли. За даними 1767 р., в околицях Львова найбільший дохід від напоїв давали Жовква, Броди і Золочів [8, с.120–121].

За привілеєм 1688 р., вірмени мали право на виготовлення лікерів та інших спиртних напоїв. Вірмени, як і поляки, зобов'язані були певну частину напоїв здавати власнику або орендаторю міста.

Золочівські вірмени були активними учасниками цивільних правовідносин, про що свідчить, як для свого часу, високий рівень розвитку вірменського цивільного права. Так у випадку смерті вірменина, що приїхав у Золочів з іншої місцевості, його майно передавали на зберігання вірменському магістрату. Якщо після спливу одного року і шести тижнів не з'являвся ніхто із спадкоємців або не було знайдено оригіналу заповіту, майно померлого поділяли на дві частини: одну частину передавали власнику міста, іншу – вірменській церкві. Вірменська громада і міська управа Золочева мали право розпоряджатися майном померлих золочівських вірмен, які не мали спадкоємців.

Золочівські вірмени тривалий час наполягали на наданні їм широкого судового самоврядування. 23 січня 1727 р. на вимогу вірменського магістрату король Яків-Людовик Собеський затвердив грамоту Яна Собеського від 29 жовтня 1688 р., згідно з якою вірмени мали право самостійно вирішувати найважливіші питання громади, користуватися судовою автономією [8, с.122]. Ці та інші привілеї, надані золочівським вірменам, свідчать про їхню корисну діяльність.

Із золочівських судових актів, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА) у Львові, видно, що вірменський суд фактично був органом, який здійснював самоврядування золочівських вірмен. Золочівський вірменський суд вирішував кримінальні та цивільні справи між вірменами. Засідання його відбувалося у кам'яному приміщенні у центрі міста. Згідно з Вірменським статутом 1519 р., на судовому процесі мали бути присутні "12 добрих мужів, знаючих вірменське право, або, у виняткових випадках, хоч би 4 з них".

Іноді золочівський вірменський суд називався магістратом. Вірменський магістрат складався з 12 радників (райців), лавників на чолі з війтом. Райців спочатку вибирала вся вірменська громада Золочева, згодом ці посади стали пожиттєвими і їх кооптували в силу потреби з числа багатих вірменських купців та ремісників. Під кінець XVII ст. у золочівському вірменському магістраті створювалася старшинська рада із найбагатших купців. Вона формально виступала від імені всієї вірменської громади, хоч поспільство і біднота не були в ній представлені. До повноважень ради входило складання списків членів громади, розподіл податків, нагляд за порядком тощо.

Уже згадувалося, що керував вірменською громадою війт, який займався питаннями законності, представляв та захищав інтереси вірмен у місті. Посада війта була виборною, і порядок виборів переважно затверджувався польським королем. Вибори війта або його переобрання відбувалося у середині січня в урочистій обстановці. Цей день у місті був святковим для вірмен. Після церковної служби під дзвони ратуші райці та рада старійшин заходили до ратуші, а решта членів вірменської громади збиралася на ринку. В ратуші обирали війта, який складав присягу, а міський магістрат санкціонував вибори.

В другій половині XVIII ст. відбувається занепад вірменської громади міста Золочева. У 1787 р. було проведено опис майна золочівської вірменської церкви і її доходи були приєднані до доходів інших духовних установ. Згодом церкву було закрито, на думку В. Григоряна, унаслідок розпаду вірменської громади у Золочеві [8, с.123–124].

До кінця XVIII ст. вірменська громада Золочева асимілювалася в польському середовищі. До процесу асиміляції додалися ще й економічні проблеми. Складна політична обстановка, яку створювала австрійська держава, унеможливлювала переїзди вірмен у торгових справах. Тому купці – вірмени Золочева, були змушені займатися торгівлею худоби і переселялися в сільські місцевості.

Отже, ґрунтовне освоєння історичного досвіду організації управління золочівською та іншими вірменськими громадами, які проживали на території України впродовж XIV-XVIII ст., може суттєво допомогти у виробленні і реалізації концепції максимального забезпечення прав національних меншин у сучасній Україні.

Література

  1. Агонц С.Г. Географія чотирьох сторін світу: Азії, Європи, Африки і Америки. (вірм. мовою). – Венеція, 1802 Ч.ІІ. Європа.

  2. Barącz S. Rys dziejw ormiańskich. – Tarnopol, 1869.

  3. Barącz S. Żywoty sławnych Ormian w Polsce. – Lww, 1856.

  4. Бжишкян М. Подорож у Польщу і інші місцевості, де жили вірмени, спадкоємці мешканців міста Ани (вірм. мовою). – Венеція, 1830.

  5. Грабовецкий В.В. Армянские поселения на западноукраинских землях // Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. – Ереван, 1961.

  6. Грабовецький В. Нариси історії Прикарпаття. Вірменські поселення ХІІІ-XVIII ст. – Івано-Франківськ, 1994. – Т.5.

  7. Gromnicki T. Ormiane w Polsche // Encyklopedia kościelna. – W., 1891. – T.17.

  8. Григорян В.Р. История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии). – Ереван, 1980.

  9. Дашкевич Я.Р. Вклад украинской историографии в исследование армянских поселений на Украине // Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. – К., 1965.

  10. Дашкевич Я.Р. Розселення вірмен на Україні в ХІ-XVIII ст.// Український історично-географічний збірник. – К., 1971. – Вип.1.

  11. Кривонос Н.К. Армянская колония в г.Золочеве (из истории армянских поселений Западной Украины) // Известие АН Арм. ССР (общ. науки). – 1960. – №3.

  12. Пироженко П.Х. Материалы УГИА УССР во Львове по истории армянских поселений на Украине // Исторические связи дружба украинского и армянского народов. – Ереван, 1961.

  13. Площанський В.М. Золочев – уездный город Галицкой Руси (исторические записки по грамотам местного архива и пр.) // Литературный сборник, издаваемый Галицко-Русскою матицею. – Львов, 1871.

  14. Sokalski Bronisław. Rys geograficzno-statystyczny Złoczowskiego Okregu szkolnego wraz z dokałdnym opisem poszceglnych miejscowości obu powiatw (Złocrowkie i Brodzkie). – Złoczw, 1885.

  15. Charewicowa L. Dzieje miasta Złoczwa. – Złoczw, 1929.

Loading...

 
 

Цікаве