WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Європейський вибір та місцеве самоврядування України: step by step - Реферат

Європейський вибір та місцеве самоврядування України: step by step - Реферат

Реферат на тему:

Європейський вибір та місцеве самоврядування України: step by step

Проблеми європейського вибору України та його ролі для розвитку місцевого самоврядування активно розробляються в українській науці. Наукова література з цих питань постійно поповнюється новими дослідженнями вчених-юристів, політологів, соціологів та істориків. Серед них слід виділити таких авторів, як А. Білоус, В. Кампо, В. Князєв, В. Кравченко, О. Молодцов, М. Пухтинський, В. Рубцов, В. Толкованов, В. Тихонов.

У статті зроблено спробу розкрити:

а) роль і значення курсу Президента України "Європейський вибір" для розвитку місцевого самоврядування;

б) методологію дослідження цієї проблематики з урахуванням суспільно-політичних потреб переходу місцевого самоврядування від традиційної до європейської моделі його розвитку;

в) ключове значення для інноваційної моделі розвитку місцевого самоврядування повноцінної реалізації права громадян на його здійснення;

г) політико-правовий механізм забезпечення вищезгаданого переходу місцевого самоврядування до нової, консервативної субмоделі.

Напрям наукових досліджень проблем розвитку місцевого самоврядування у контексті європейського вибору України тільки формується і потребує нових зусиль. Поки що дослідження цього напряму мають фрагментарний, пошуковий характер, тоді як для підготовки науково обґрунтованих рекомендацій, наприклад, для політико-правової практики місцевого самоврядування необхідні, зрозуміло, фундаментальні монографічні дослідження.

Курс Президента України "Європейський вибір" [1], підтриманий громадсько-політичними силами в Україні, з-поміж інших питань, актуалізує розгляд конституційно-правових проблем місцевого самоврядування.

Деякі автори вважають, що назрілі зміни у системі місцевого самоврядування необхідно розв'язувати у рамках реформи політичної системи України [2, с.7]. Інші вважають, що ці зміни мають відбутись у межах нового етапу муніципальної реформи [3, с.383]. Та незалежно від підходів авторів до цього питання, конституційно-правові проблеми розвитку місцевого самоврядування залишаються ключовими.

Україна здійснює перехід від традиційної до європейської моделі політичної системи [4, с.5-14], а з ним і трансформацію від традиційного до ліберального конституціоналізму [5, с.124-131]. Це означає, що конституційні положення про самоврядування із суто номінальних, ідеологічних поступово повинні перетворитись у реально діючі політико-правові механізми.

Ліберальний конституціоналізм є необхідною передумовою для розвитку європейської моделі місцевого самоврядування, яка, фактично, виступає у трьох різновидах: консервативної, ліберальної та соціал-демократичної субмоделі [6, с.359-364].

До базових цінностей політичної ідеології консерватизму відносять приватну власність та мінімізацію втручання держави в економіку. Політичними пріоритетами лібералізму є свобода, приватна власність, зменшення податків, скорочення соціальних програм, приватизація. Соціал-демократи виступають за "рівність умов" на противагу "рівності результатів", свободу, солідарність, справедливість, підвищення податків з високих доходів, збільшення соціальних програм, націоналізацію [7, с.17-19].

Очевидно, що на перших порах реалізовуватиметься консервативна модель місцевого самоврядування, яка за своїми параметрами більше відповідає українським реаліям ніж ліберальна чи соціал-демократична субмоделі.

Зауважимо також, що одним з основних завдань конституційно-правового механізму розвитку місцевого самоврядування в Україні є імплементація Європейської хартії місцевого самоврядування (далі – Хартія), яка була ратифікована Україною у 1997 р. Хартія є критерієм європейськості місцевого самоврядування будь-якої держави.

В умовах розриву між Конституцією України 1996 р. і суспільною практикою її застосування простежується таке явище як удаваний конституціоналізм або фіктивна конституція [8, с.25-29]. Головний недолік існуючого (традиційного) конституціоналізму полягає у відсутності реальних прав людини. Становлення європейської моделі політичної системи в Україні означає перехід від традиційного до ліберального конституціоналізму. Ліберальний конституціоналізм існує лише за наявності реальної конституції: права громадян захищені судовою владою, органи влади обмежені чинною конституцією.

Традиційній політичній системі відповідає традиційна модель місцевого самоврядування [9, с.359-364]. Суть місцевого самоврядування за таких обставин фактично зводиться до формального проголошення конституційних цінностей. Внаслідок цього в Україні постійно виникають конфлікти з Радою Європи щодо імплементації Хартії.

Отже, стає очевидним, що трансформація традиційної моделі місцевого самоврядування в європейську консервативну субмодель у теоретичному плані потребує оновлення методології дослідження конституційно-правових проблем розвитку самоврядування.

Європейська консервативна субмодель місцевого самоврядування потребує змін у відповідних конституційно-правових механізмах її реалізації. Це означає, що мають бути уточнені ролі і завдання кожного з елементів цього механізму: законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, а також Президента України та органів місцевого самоврядування.

Тому перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської форми правління, як це передбачено реформою політичної системи України [10, с.1-2], не повинен, на нашу думку, зводитись до того, щоб діючий нині принцип фактичного верховенства глави держави замінив принцип фактичного домінування парламенту.

Зрозуміло, що зміна форми правління, передусім, повинна мати якісний характер і полягати у поступовому переході від традиційного до ліберального конституціоналізму. Це, зокрема, означає, що пріоритет необхідно надавати не номенклатурно-бюрократичним інтересам, а правам і свободам громадян.

Стаття 3 Конституції України проголошує людину найвищою соціальною цінністю, а забезпечення її прав та свобод є головним обов'язком держави. Повніше права людини можуть бути зреалізовані у вільному, демократичному суспільстві. Таке суспільство неможливо уявити без впровадження тих чи інших форм самоврядування. Тоді, як для держави є властивою система державних інститутів, відкрите суспільство характеризується системою громадських об'єднань [11, с.18].

Інститут місцевого самоврядування відрізняється від держави та об'єднань, хоча має з ними певну подібність. Його характеристика вказує на те, що воно інтегровано у всі сфери суспільного життя і виступає необхідним елементом демократичної організації суспільства [12, с.10-12]. Визнання і гарантування місцевого самоврядування як невід'ємної складової конституційного ладу держави (ст.7 Конституції України) покликано сприяти становленню відкритого суспільства в Україні.

Отже, розпочинати реальну боротьбу за права людини необхідно на місцях – у селах, селищах, містах. Такий висновок підтверджують і проведені соціологічні опитування. За захистом порушених прав люди традиційно найчастіше звертаються до органів місцевої влади, хоча й переконані в неефективності їхнього захисту. З судженням про Україну як державу реальних прав громадян погоджуються 3.1% опитаних, цілком не згідними з такою відповіддю становить 42.9% опитаних [13, с.34-51].

У контексті вищевикладеного роль парламенту в конституційно-правовому механізмі забезпечення європейської консервативної субмоделі місцевого самоврядування суттєво змінюється.

У процесі законотворення в галузі місцевого самоврядування парламент повинен звернути особливу увагу на необхідність зміни акцентів. Якщо у разі традиційної моделі місцевого самоврядування він законодавчо виражав інтереси бюрократичної номенклатури, то в умовах переходу до європейської консервативної субмоделі основним об'єктом його уваги повинні стати права і свободи громадян у сфері місцевого самоврядування.

Це означає, що, наприклад, зміни повинні торкатись не лише відносин органів місцевого самоврядування між собою, а відносин самих громадян і цих органів. Загалом, законодавство про місцеве самоврядування має стати найперше інструментом захисту прав і свобод громадян у сфері самоврядування.

Відповідно і парламентський контроль у сфері місцевого самоврядування має бути переорієнтований з контролю взаємовідносин органів самоврядування на відносини громадян з системою місцевого самоврядування. Поки що ця практика не набула якихось значніших масштабів. Про це свідчить, зокрема, й діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [14].

Досі у парламенті переважає ставлення до Хартії як до документа, який встановлює факультативні обов'язки, тобто, виконання яких ніби то залежить тільки від волі та розсуду парламентаріїв. Так, український парламент реалізував положення Хартії в низці законів: про місцеві вибори, про службу в органах місцевого самоврядування, про органи самоорганізації населення. Проте з частиною законопроектів з питань місцевого самоврядування він зволікає, наприклад із законом про комунальну власність.

Проблема відповідності різних нормативно-правових актів Хартії є однією з головних у законодавстві про місцеве самоврядування. Сьогодні відомо близько 500 законів та понад 3000 підзаконних нормативних актів, у яких згадуються органи місцевого самоврядування чи територіальна громада [15, с.25]. Всі ці акти повинні відповідати Хартії, оскільки в Україні діє принцип пріорітету норм міжнародного права (ст.8 Конституції України). Але скільки їх реально відповідає Хартії?

Вирішення цієї проблеми потребує, щоб органи законодавчої і виконавчої влади, які займаються правотворчістю, офіційно через положення про відповідні структури цих органів розглядали Хартію як критерій законності та конституційності актів про місцеве самоврядування.

З урахуванням необхідності запровадження консервативної субмоделі місцевого самоврядування у законопроекті "Про місцеве самоврядування в Україні" парламент визначив головні напрями цих змін: вдосконалення правового статусу територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, врахування Рекомендацій Ради Європи щодо вдосконалення місцевої та регіональної демократії, чіткіше розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади [16, с.141].

Loading...

 
 

Цікаве