WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія місцевого самоврядування – складова науки про місцеве самоврядування - Реферат

Історія місцевого самоврядування – складова науки про місцеве самоврядування - Реферат

Становлення різних концепцій самоврядування розпочалося через усвідомлення того, що окремі місцевості мали свої особливі потреби, які найкраще могли вирішуватися саме самоврядними органами. До цього усвідомлення додалися спроби держави децентралізувати державну владу в умовах економічних, політичних, соціальних змін. Зрозуміло, що перші теорії були революційними, згодом з'явилися ліберальні, соціалістичні, реформістські та інші концепції самоврядування [6, с.10].

Поступово сформувалася наука місцевого самоврядування, серед потреб якої була необхідність певним чином класифікувати концепції місцевого самоврядування. Розподіл найперше відбувався на підставі визначення джерела місцевого самоврядування. У питанні про джерело місцевого самоврядування вчені фактично поділилися на дві школи: громадську (громадівську) та державну. Цей поділ певною мірою умовний, зберігається і сьогодні. Прихильники ідеї природного права сформували громадську теорію, обґрунтовуючи вільність і незалежність громади від держави, вважаючи громаду єдиним джерелом територіального самоврядування. Основні положення цієї теорії вперше в Європі знайшли своє законодавче закріплення в Конституції Бельгії 1831 року, згідно з нормами якої були також розроблені єдиний Закон про громади (30 березня 1836 р.), а також Положення про міські і земські громади (затверджені Законом від 30 квітня 1836 р.). Бельгійське законодавство першої половини ХІХ ст. у цьому відношенні стало взірцем найбільш змістовного опрацювання самоврядного устрою міських і сільських громад, повноважень їхніх органів та інституціоналізації громад у державно – правовому житті.

Революційність і привабливість цієї концепції були зрозумілими в умовах боротьби з абсолютизмом в Європі, але у "чистому вигляді" ніде вона реалізована на практиці не була, хоч і стала основою теорії муніципальної влади та породила розуміння самоврядування як четвертої гілки влади. У середині ХІХ ст. громадська теорія з її ідеалізацією природи людини та її можливостей, "явною переоцінкою консерватизму простих людей" [7, с.260] поступово поступається місцем державній теорії місцевого самоврядування, основні положення якої були розроблені німецькими вченими Р. Гнейстом та Л. Штейном.

На відміну від громадської теорії, означена теорія місцевого самоврядування вважає самоврядування виявом і наслідком децентралізації державної адміністрації. Тобто розглядає самоврядні органи як різновид публічної адміністрації, найчастіше – як складову виконавчої влади. Будь-яке управління публічного характеру з цього погляду є справою державною. Проте державна школа самоврядування відрізняє децентралізовану організацію держави від звичайної місцевої адміністрації. Згідно з Делькампом "перша пов'язана з наділенням специфічними функціями автономних юридичних осіб, легітимність яких випливає водночас із норм конституційного та законодавчого порядку і вибору їхніх керівних органів на основі процедури загальних виборів" [8, с.37-38].

Радикальні погляди державної школи заперечують протиставлення місцевого самоврядування і місцевої адміністрації, часто навіть замінюючи термін "самоврядування" терміном "місцеве управління". Наприклад, Жак Зіллер у сучасному порівняльному аналізі політико-адміністративних систем країн Європейського Союзу пише: "Від початку ХХ століття протиставлення між вільним місцевим управлінням і місцевою адміністрацією, що перебуває під опікою, було почасти ілюзорним, тим більше, що певною мірою воно ґрунтувалося на неправильному розумінні терміна "government" в англійській мові, який є переважно синонімом адміністрації (тоді як в американському вжитку саме термін "адміністрація" вживається почасти для позначення уряду). Однак література, присвячена місцевим властям, у тому числі порівняльна, рясніє більш чи менш безапеляційними твердженнями про існування автономії комун в одному місці та її відсутності в іншому; твердженнями, які найчастіше ґрунтуються на поспішному читанні національних конституцій... Сьогодні в Європі не існує жодної держави, де автономія місцевих властей, які майже всі обираються прямим загальним голосуванням, за винятком іспанських провінційних рад, – не була б упорядкована державною регламентацією" [9, c.141].

На становлення науки самоврядування в сучасній Україні помітно вплинула теорія місцевого самоврядування професора Ю. Панейка, викладена в його праці "Теоретичні основи самоврядування" (Мюнхен, 1963). Щоправда, тривалий час його помилково відносили до прихильників державницької моделі місцевого самоврядування. Останні дослідження справедливо вважають Ю. Панейка одним із фундаторів юридичної школи конституційного права, представники якої вбачали у місцевому самоврядуванні не право на автономне врядування, а лише часткову заміну державного управління. Аналіз праць Ю. Панейка дає підставу стверджувати, що ним розроблялася теорія самоврядних одиниць як юридичних осіб.

Без перебільшення можна сказати, що погляди значної частини українських учених у сфері конституційного та адміністративного права формувалися крізь призму усвідомлення основних положень Ю. Панейка про цей важливий політико-правовий інститут [10, с.17-18; 11, с.68; 12, с.50; 2, с.23].

У розвиток цієї теорії в Україні формувалися концепції, які поєднували елементи державної та громадської теорії. Більшість цих концепцій мали політичний характер. Так громадсько-господарська теорія самоврядування наділяла органи самоврядування власною компетенцією тільки у сфері неполітичних відносин, у місцевому господарстві і громадських справах. Ця концепція не здобула широкого визнання і на практиці не була реалізована. Більш послідовними були спроби реалізувати концепцію так званого муніципального дуалізму або громадсько-державну концепцію місцевого самоврядування. За цією теорією муніципальні органи, здійснюючи відповідні управлінські функції, виходять за межі місцевих інтересів і відповідно повинні діяти як інструмент державної адміністрації [2, с.35-36], тобто вони є незалежними від держави лише в суто громадських справах, а у політичній сфері розглядаються як органи держави, що виконують її функції та повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, поділяються на так звані "власні" та "делеговані". Однак, якщо під час вирішення власних справ, на думку прихильників цієї теорії, органи повинні діяти незалежно й самостійно від державних органів, дотримуючись лише закону, то при вирішенні делегованих – під контролем та адміністративною опікою відповідних державних органів.

Згадана концепція, на думку інших учених, реалізує практику партнерства між державою та місцевим самоврядуванням [13, с.47;14, с.9].

Однак, зауважимо, що прихильники концепції муніципального дуалізму розглядають проблему самоврядуванняголовно з політичного погляду. Навіть серед учених юридичний погляд на проблему самоврядування не є домінуючим. Це змушує нас створити необхідну у дослідженні конструкцію самоврядування, повернутися до класичної, на наш погляд, праці професора Ю. Панейка "Теоретичні основи самоврядування". Основним завданням цієї праці було знайти правову суть самоврядування, його правову дефініцію, оскільки, "коли йдеться про політичну дефініцію самоврядування, то, згідно з поглядом Ю. Панейка, це річ неможлива, оскільки політичні постулати щодо самоврядування досить часто змінюються залежно від часу і середовища" [15].

Loading...

 
 

Цікаве