WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія місцевого самоврядування – складова науки про місцеве самоврядування - Реферат

Історія місцевого самоврядування – складова науки про місцеве самоврядування - Реферат

Реферат на тему:

Історія місцевого самоврядування – складова науки про місцеве самоврядування

Понад десятиріччя в Україні динамічно розвивається наука про місцеве самоврядування. ЇЇ потенціонал став вагомим чинником становлення і розвитку Української державності, забезпечив нову якість ідеї місцевого самоврядування, сприяв юридичному оформленню відповідних суспільних відносин.

Для початків сучасної української науки про місцеве самоврядування характерним було домінування історико-правового підходу до дослідження цього складного, багатоаспектного явища. Такий підхід збагатив науку знаннями про історичні передумови та ідейні джерела місцевого самоврядування, забезпечив становлення теоретичних конструкцій, базових юридичних понять та категорій, підготував ґрунт для законодавчого оформлення місцевого самоврядування в Україні. На початку 90-х років ХХ ст. історико-правові дослідження місцевого самоврядування безперечно мали одне понадзавдання – довести, що інститут самоврядування є, умовно кажучи, "своїм", тобто історично притаманним українцям практично у всі епохи нашої історії. Це завдання було реалізовано, про що свідчать не тільки численні наукові праці, а й прийняття Конституції новітньої Української держави і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Прийняття цих важливих правових актів надало особливої ваги в процесі становлення вітчизняної теорії місцевого самоврядування питанням щодо природи, основ і принципів організації органів громадського самоврядування. Актуальними стали дослідження теоретичних та практичних проблем конституційно-правового статусу територіальних громад, комплексні наукові праці про місцеве самоврядування як про важливий політико-правовий інститут. Історико-правові дослідження на певний час відійшли на другий план, хоча і не припинялися.

Друга хвиля інтенсивних історико-правових пошуків своєю основою може вважати ратифікацію 15 липня 1997 року Верховною Радою України Європейської Хартії про місцеве самоврядування [1, Ст.249], яка стала складовою законодавства України.

Актуальність сучасних історико-правових досліджень зумовлена проблемою характеристики української моделі місцевого самоврядування. Науковці і суспільство поступово усвідомлюють, що закріплена в Конституції та Законі Україні "Про місцеве самоврядування в Україні" модель доволі еклектична. Важко сказати, яку із сучасних теорій самоврядування сповідував законодавець, визначаючи його роль та закріплюючи повноваження самоврядних органів у Конституції України й інших законах. Більше того, слід, очевидно, погодитися з думкою О. Батанова про те, що в цьому питанні спостерігається і певна дилема, оскільки в Основному Законі Української держави вибір зроблено на користь громадської теорії, хоча в той же час чимало важливих положень Конституції написано в дусі державної теорії [2, с.37]. Державницький підхід проводиться і в профільному законі про місцеве самоврядування.

Очевидно, тут відіграли вирішальну роль не потяг до чистоти втілення теоретичних ідей та конструкцій, а бажання якнайшвидше відійти від "старих" радянських форм державного управління на місцях. Зараз немає сенсу аналізувати українську модель місцевого самоврядування з точки зору сприйняття її як своєї, вичисляти, що в ній від англосаксонської, французької чи німецької моделі. Проте залишається факт, що наша модель немало запозичила із зарубіжного досвіду і є за своєю природою європейською.

На нашу думку, звернення до великої історичної спадщини, вивчення досвіду діяльності органів місцевого самоврядування у минулому сприятиме можливості розв'язувати суперечності розвитку інституту самоврядування в Україні в сучасних умовах. Це історична суперечність між самоврядуванням як ідеєю, самоврядуванням як юридичною формою чи конструкцією і самоврядуванням як практикою децентралізації державної влади.

Уперше з цією суперечністю автор зіткнувся досліджуючи самоврядування м.Львова. Воно спонукало до формування засад історико-правового вивчення і аналізу міського самоврядування. Тому самоврядування м.Львова досліджувалося автором у чотирьох аспектах: по-перше – історія ідеї міського самоврядування; по-друге, історія львівської громади як суб'єкта самоврядування; по-третє, юридичні форми міського самоврядування; по-четверте, аналіз діяльності самоврядних органів.

Продовження муніципальної реформи в Україні, яка є складовою державно-правової реформи в цілому, тільки посилило потяг найбільш активної частини українського соціуму до відповідного самоусвідомлення, до з'ясування значущості самоврядування у процесі національного державотворення у минулому й теперішньому європейському і світовому вимірах.

Однією з передумов реалізації цього з'ясування повинно бути, на нашу думку, вивчення історичного досвіду місцевого самоврядування в Україні. Місцеве самоврядування – одна з давніх традицій Української держави. Уже в середні віки багато українських міст [3, с.82-84] так само, як і абсолютна більшість європейських, жила в умовах тодішніх систем міського самоврядування, в основі яких лежали приписи магдебурзького права. Грамота – привілей, яка надавалася місту, була свідченням децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень територіальної громади міста. А особливе геополітичне положення України було причиною того, що державотворні процеси на українських землях мали не тільки національні витоки, а й зазнали впливу як західної, так і східної політичних культур [4, с.22]. Це значною мірою стосується інституту місцевого самоврядування.

Як бачимо, національне державотворення у теорії і на практиці послуговується поняттями "самоврядування в Україні", "історія самоврядування в Україні". Ці поняття засвідчують особливості самоврядування в Україні, підкреслюють феноменальність цього явища. Погоджуючись у цілому з такою його оцінкою, слід, однак, акцентувати на тому, що його унікальність аж ніяк не заперечує співвіднесеності із загальним явищем самоврядування, яке найбільшою мірою притаманне розвинутим демократичним країнам Європи. Це загальне явище характеризується багатоманітністю конкретних проявів, одним із яких і є самоврядування в Україні. Конкретний прояв самоврядування в Україні супроводжується особливостями, що, звичайно, мають національно-історичний характер.

Особливе місце в історії самоврядування в Україні посідає історія громади і міського самоврядування м.Львова. Оригінальність їх взаємодії відображає думка, що м.Львів стало "малим світом", у якому великий (українське самоврядування) проводив свої європейські репетиції. Підсумовуючи вплив Львова на історію самоврядування в Україні, важко дати остаточно відповідь з огляду на розмаїття і багатозначність усіх чинників. Відразу ж постає проблема відкритості міста та його тривалого перебування під впливом чужих (неукраїнських) сил та ідей. З іншого боку, очевидною є власна здатність бути центром громадської активності та місцевого самоврядування, адаптувати європейські моделі територіального врядування. Адже, саме, Львів будучи органічно і духовно поєднаний з Європою, у цій сфері став транзитним містом, звідки поширювались європейські самоврядні моделі на українські землі.

Суттєвою ознакою історії громади м.Львова і міського самоврядування є те, що її ритм збігається з ритмом європейської історії самоврядування, чого так ствердно не можна констатувати про історію самоврядування інших міст України. Упродовж тривалого історичного періоду європейські традиції та юридична форма самоврядування давали змогу наповнювати його українським змістом.

Як політико-правове явище місцеве самоврядування в тій чи іншій формі притаманне кожній сучасній демократичній країні. Однак щодо визначення його природи постійно велися і сьогодні ведуться наукові суперечки. Самоврядування залишається однією з найдискусійніших наукових тем і у сучасній Україні. За таких умов логічно, щоб історичному аналізу самоврядування передувало визначення його суті та дослідження теорій самоврядування.

Передусім погодимося з тезою про те, що поняття "самоврядування" не можна розглядати етимологічно, однак, на жаль, це часто трапляється. "Слово самоврядування не відображає справжньої суті того, що за ним криється, але воно усталилося, і ми користуємося ним як технічним виразом на визначення окремого роду публічної адміністрації" [5, с.225]. І справді, проблему самоврядування можна розглядати як з політичного, так і юридичного поглядів. На нашу думку, складовою обох цихпоглядів є історико-правовий підхід, коли вивчається історія самоврядування крізь призму аналізу правових актів, на основі яких створені і діють органи самоврядування, а також шляхом вивчення практики діяльності самоврядних органів. Історико-правовий підхід не може зігнорувати теорію самоврядування, становлення якої відбувалося тривалий час і яка акумулювала різноманітні погляди на цей важливий політико-правовий інститут.

Loading...

 
 

Цікаве