WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Станіслав дністрянський про конституцію держави - Реферат

Станіслав дністрянський про конституцію держави - Реферат

Реферат на тему:

Станіслав дністрянський про конституцію держави

Важливою складовою української національної ідеї була і залишається ідеологія державотворення. В основі української ідеології державотворення була насамперед проста і природна ідея створення своєї, власної, української держави як прояву політичного самовизначення української нації і засобу утвердження її самостійності та незалежності.

Ідеї щодо майбутньої української держави формувались і змінювались під впливом низки обставин: характеру тих держав, які на той час існували; загальновизнаних політичних і правових учень; обставин української дійсності; історії українського державотворення та ін.

Українська держава уявлялась її ідеологам, ученим, політикам, як правило, суверенною, самостійною, вільною, демократичною, справедливою, правовою, соціальною, соборною, єдиною. Про таку державу – частково чи в цілому – мріяли, зокрема, Т. Шевченко, І. Франко, М. Драгоманов і М. Грушевський. Ідея українського державотворення особливо почала втілюватись в життя на початку ХХ-го століття 1,46. Прикладами створення української держави в той час були, зокрема, утворення Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, правовою основою існування яких мала виступати, звичайно, Конституція.

Конституція є важливим політико-правовим документом будь-якої держави, в якій фіксується відповідний стан розвитку як держави, так і її правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного, а й політичного характеру, які взаємозумовлені, взаємопов'язані і в своїй системі створюють єдину основу, необхідну для регулювання найважливіших суспільних відносин та подальшого розвитку кожної держави 2,14. Тому цілком закономірно, що серед усієї маси політико-правових поглядів, які існували й існують у наш час, важливе місце посідають погляди науковців на суть конституції держави, її зміст і функції та місце в нормативно-правовій системі держави.

Особливий інтерес сьогодні викликає стан розвитку національних конституційно-правових доктрин у частині сутності та змісту основного закону в період виникнення та функціонування вже вищезгаданих Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в 1917 – 1920-их рр. Адже саме в цей час загальна теорія конституційного права, збагатившись як теоретичним вченням (відомі "17 пунктів Вудро Вільсона), так і практикою реалізації доктрини невід'ємного права нації на своє самовизначення (виникнення цілої групи національних держав на руїнах Російської та Австро-Угорської монархій), набула значного поштовху, який фактично визначив параметри розвитку конституціоналізму протягом всього ХХ ст. Саме в рамках цього процесу як конституційно-правові явища з'явились і утвердились – конституційний суд, політичні партії і профспілки, більш демократичні виборчі системи, соціальні, економічні й культурні права та свободи людини, права людини "третього покоління" (колективні права), інститут омбудсмена тощо. Все це привело до появи в ХХ ст. "другої" (1918-1939) і "третьої" (від 1945 р.) хвиль конституцій.

Яскравою сторінкою в національному конституційному праві залишились погляди на конституцію держави професора Львівського та Українського Вільного в Празі університетів, академіка Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) Станіслава Севериновича Дністрянського.

Відомо, що С. Дністрянський, будучи класичним представником соціологічної школи права, розглядав право взагалі і, зокрема, право конституційне виключно як явище соціальне (суспільне). Він неодноразово підкреслював, що для людини, ізольованої від світу, не треба ні конституції, ні законів. Отже, право як таке може функціонувати тільки там, де існують "суспільні зв'язки" 3, с.9. Формами прояву права, за С. Дністрянським, є насамперед закони та підзаконні нормативно-правові акти, але тільки закони є "підставою цілого правного життя в державі. Держава видає їх, виконує їх, та судить по своїм законам"3, с.59. Під законами вчений розумів "...державою усталені основи суспільного життя, чи поміж людьми, чи у відношенні людей до держави або держави до людей" і поділяв їх на три групи: а)конституційні закони; б)основні закони; в)звичайні закони. Конституційні закони "...подають загальні принципи про організацію держави у відношенні до поодиноких громадян чи народа"; основні закони – "переводять загальні норми конституції в подрібних законах"; звичайні закони – всі інші "закони, що торкаються усіх інших областей законотворчої власти") 3, с.60.

Про конституцію держави як окремий закон С. Дністрянський пише, що це насамперед певна "система правного ладу в новітній державі. Лад у державі мусить стояти на правних основах. На те вона видає закони, і єсть звичайно законом, і то засновним законом від якого бере початок законодавча власть, що має дальшими законами нормувати суспільне життя в державі"4, с.192.

Розглядаючи Конституцію як "систему правного ладу", автор говорить, що державний лад повинен ґрунтуватися (стояти) на "правних основах", тобто держава видає для цього закони. Одним з таким законів є Конституція – основний закон, на якому ґрунтуються повноваження законодавчої влади, що видає інші закони, на підставі яких регулюється суспільне життя в державі.

Стосовно його розуміння "новітньої держави", то вона повинна захищати і виражати волю всіх її громадян (народу), який не лише є суб'єктом права, але й творцем права. Всі три гілки влади: законодавча, виконавча і судова, – опираються на цей народ і, по суті, покликані виконувати його волю. На його думку, будь-яка "новітня держава" повинна виконувати волю народу. І навіть коли на чолі такої держави стоїть монарх – "він є лише одним з громадян, що з волі народа та в границях закону кермує державою".

Отже, в конституції держави С. Дністрянський бачив не звичайний закон держави, а такий, що є фундаментом, основою для всіх іншим законів. Як закон конституція держави, на думку С. Дністрянського, повинна на належному теоретичному рівні закріпити положення про основи державного ладу країни, положення про суверенітет народу (народний характер державної влади); положення про права та свободи людини; поділ державної влади на окремі гілки (принцип "трьох властей"); місцеве самоврядування. При цьому С. Дністрянський спеціально окремо наголошує, що без закріплення в системі державних органів принципу розподілу влади на окремі гілки та забезпечення прав і свобод громадян, як мінімум, не може існувати конституція в її сучасному розумінні, а вище перелічені положення називає "загальними елементами конституції" 4,193. Тому, на думку вченого, далеко не кожен політичний документ новітньої історії названий "конституцією" є такою насправді. Як приклад С. Дністрянський називає "Конституцію РРСФР 1918 року", аргументовано звертаючи увагу на такі моменти:

  • по-перше, ця конституція не виражала волю всього народу, а лише волю робітничого та безземельного хліборобського пролетаріату;

  • по-друге, цей документ не визнає жодних основних прав і свобод людини, а визнає лише диктатуру пролетаріату;

  • по-третє, радянська держава не хотіла бути державою в її класичному розумінні, а стати федерацією рад всього світу;

  • по-четверте, новітня держава, що спирається на Конституцію, є правовою державою, а Радянська республіка не знає ознак права – лише диктатуру. В ній не має поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

  • по-п'яте, конституція держави містить у собі стабільні основи державного ладу, які не обмежуються певною метою. Конституція Радянської Республіки обмежується як часом, так і змістом: "запровадження диктатури пролетаріату" доки "трудові елементи знищать капіталістичний визиск".

Саме тому цей документ, на думку С. Дністрянського, і не може називатись конституцією держави, а є тільки "революційним маніфестом, революційною програмою...Совєтської Республіки" 4,195.

Для того щоб конституція держави була реальною і могла виконувати своє головне призначення – бути основним законом держави, ядром її правової системи, законом з вищою юридичною силою, вона мусить мати "три опори": історичну, політичну і юридичну (правову) основу 5, с.235. Історична основа кожної конституції "ховається" в її творцеві – в народі. С. Дністрянський з цього приводу пише: "... Бо що ж єсть конституція?...Constituere – трівко вставляти, установляти. Хто ж установляє? Нарід. Доки нарід, як такий, не встановив про свою долю, не було конституції... Конституція без волі народа не є справжня конституція – вона є твором довільним, що дуже легко прокидається з абсолютизмом... в конституції сам нарід становить про своє право, про свою державу. Він може хотіти лише такого права і лиш такого державного ладу, який відповідає його народній вдачі що протягом літ проявляється в його суспільному житті, коротко кажучи: в його народній історії, в його народних традиціях. Конституція, що не числилась би з історичною основою життя цілого народу, не може бути ніколи тривка..." 5,233,235. Політичну основу конституції держави Станіслав Дністрянський вбачав "в обставинах сучасної доби і у відношенні до инших держав чи народів", при цьому, будучи переконаним в тому, творячи конституцію треба добре орієнтуватися як в історії, так і в теорії конституційного права, в досвіді конституційного будівництва зарубіжних країн, в тенденціях розвитку конституціоналізму як такого взагалі, а особливо французького, англійського, швейцарського та північно-американського. Однак, однієї історії європейського конституціоналізму, зазначає вчений, є недостатньо для забезпечення "політичної" стабільності основного закону. Його положення повинні бути пройняті також і духом "провідних ідей теперішньої доби", а відтак учений окремо підкреслює, що "Конституцію нової держави не складається на старих ідеях, які в історії людства або пережилися або переживаються, тільки береться на увагу ті нові ідеї, які в всесвітньому поступі добули або добувають собі право громадянства. Конституція складається для грядущих поколінь" 5,236. Правова (юридична) основа конституції полягає, на думку С. Дністрянського, як в особливостях "форми і змісту, якими вона ріжниться від інших законів", так і в її місці в ієрархії нормативно-правових актів держави. Тому, визначаючи конституцію як основу національної нормативно-правової системи, фундамент законодавства, С. Дністрянський стоїть на тому, що в сучасній державі має бути створена спеціальна система захисту конституції. В частині визначення правової основи конституції цікавими є погляди вченого на можливу національну назву – синонім до поняття "конституція". З цього приводу С. Дністрянський писав, що "коли ж хтось хоче безумовно мати на "конституцію" окрему українську назву, – то... найліпше відповідає слово: "правна установа" 5, с.233.Останнє визначення цілком є зрозумілим, оскільки С. Дністрянський був переконаним прихильником соціологічного напряму розвитку права взагалі.

Loading...

 
 

Цікаве