WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція як форма правового закріплення зміни владних відносин в державі при переході від тоталітарного режиму до демократичних форм правління (реф - Реферат

Конституція як форма правового закріплення зміни владних відносин в державі при переході від тоталітарного режиму до демократичних форм правління (реф - Реферат

Очевидно, на те були якісь причини, загальні підстави, спільні соціально-економічні, культурні та політичні процеси, які привели спочатку окремі європейські народи, а з часом і багато інших народів на різних континентах до якісно нової епохи суспільного розвитку – епохи конституції, конституційної держави, конституціоналізму. "Конституція, як основний закони держави, є історичним явищем і її виникнення в результаті розвитку суспільства на певному етапі тісно пов'язане з економічною структурою суспільства, з боротьбою класів", – писав в середині 60-х років Степан Базилевич (1898-1987) [7, с.22.].

Можна припустити, що формально все починалося з того, що суспільство на певному етапі свого розвитку підходить до межі необхідності заміни віджитого феодального ладу, який із своїм невід'ємним атрибутом – інститутом феодальної залежності, стає загрозливим гальмом суспільного прогресу загалом. На зміну старій економічній та суспільно-політичній системі має прийти нова система, в епіцентрі якої стане вільна від феодальної залежності людина. Необхідність зміни суспільного ладу зумовлюється низкою причин економічного, соціального, культурного та політико-правового характеру – як наслідку розвитку Європи останніх століть перед епохою буржуазних революцій. В економічному плані підрив основ феодальної системи Європи викликали приплив золота і срібла із Середньої та Південної Америки, так і впровадження більш прогресивних методів землекористування (відповідно – збільшення сільськогосподарської продукції), зокрема використання механічної техніки й нових джерел енергії в промисловості, розвиток торгівлі, створення цілих експортних галузей, що в кінцевому результаті приводило до первинного нагромадження капіталу та руйнації усталеної системи феодального господарювання.

В соціальному плані поступово руйнується усталена століттями структура феодального суспільства: поряд із дворянством і духовенством з'явилася нова сильна суспільна група, що об'єднувала в собі інтелектуальну еліту (переважно випускники юридичних і філософських факультетів середньовічних університетів) і багату та політично впливову буржуазію. Свою роль у руйнації суспільної структури феодального ладу відіграла і поява в XVII ст. абсолютних монархій, які продемонстрували всю несправедливість системи феодальних привілеїв.

У культурному плані особливе значення мав розвиток філософії і природничих наук; експеримент і емпірея стали загальновизнаними науковими доказами, звідси нові погляди на природні явища, на суспільство, на людину: Земля кругла і обертається навколо сонця, суспільство – не зліпок божественної волі, а людина – розумна істота, здатна з допомогою мислення творити (формувати) свою долю [8, с.210-216]. Все це разом якнайкраще підготувало ґрунт для появи політико-правових доктрин, направлених на ліквідацію феодального ладу і пошуку нових демократичних суспільних систем.

Перший почин у політико-правовому плані, спрямований спершу на реорганізацію, а згодом і на ліквідацію феодалізму як системи, виходив від теоретиків природничого права (права натури) Гуго Гроція (Grotius, Hugo de Groot, 1583-1645), Самуеля Пуфендорфа (Pufendorf, 1632-1694), Гофрід-Вільгейма Лейбніца (Leibniz, 1646-1716), Христіана Вольфа (Wolff, 1679-1754) та інших відомих мислителів того часу, які послідовно виступали проти виключно зобов'язальної сили позитивних законів, водночас проповідуючи цінність інших прав людини – так званих вроджених або природних (невід'ємних) прав особи. Розвиваючи далі їхнє вчення про природні права людини, англійський філософ Джон Локк (Locke, 1632-1704) відносить до них такі поняття як громадянські свободи й право приватної власності, які, на його глибоке переконання, існують і без огляду на волю чи бажання держави. В цьому напрямі ще далі пішов Вільям Блекстоун (1723-1780), відносячи до категорії основних прав та свобод людини право на особисту безпеку та право на особисту свободу. Паралельно Джон Локк висуває принципово нову ідею організації публічної (державної) влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і договірну. Згодом французький філософ Шарль Луї де Секонд Монтеск'є (Montesguieu, 1689-1755), пропонуючи дещо інший поділ державної влади на окремі гілки (законодавча, виконавча, судова), наголошує на необхідності запровадження такої системи, в умовах якої кожна гілка влади була б чітко відокремлена від інших та мала можливість обмежувати при потребі незаконні владні потуги інших гілок (наприклад, у випадку спроби узурпації ними державної влади як такої).

Своєрідним "завершенням модерних конституційних ідей", за висловом Станіслава Дністрянського (1870-1935), стали погляди (вчення) французького філософа і письменника Жан-Жака Руссо (Rousseau, 1712-1778), зокрема знамениті його міркування про сутність "суспільного договору" ("соціального контракту" кожного громадянина із загалом усіх громадян, як репрезентантом загальної суверенної волі), а відтак – і теорія "народного суверенітету" ("...народ – як спільність усіх громадян держави; держава остільки суверенна, оскільки суверенний народ; монарх не має, як такий, окремих прав, тільки ті, які будуть наділені йому на основі загальної волі народу; не монарх, а народ є сувереном у державі...") [9, с.186-189].

Суспільство (окремі європейські народи) за умови комплексної дії всіх вище перелічених чинників (від економічних – до політико-правових) на конкретному етапі свого розвитку підійшло до потреби і реальної можливості заміни феодального ладу, що відживає, на прогресивнішу демократичну систему. Перші спроби такої заміни не могли пройти мирним шляхом. Як результат – буржуазні революції в Англії та Франції, війна за незалежність на північно-американському континенті, яку дуже спрощено можна сприймати як війну метрополії й колоній за територіальне верховенство. Насамперед це була війна старого феодального та нового буржуазно-демократичного світів. З цього приводу ще в 1792 р. Томас Пейн (Раіnе, 1734-1809) наголошував, що "незалежність Америки, якщо її розглядати тільки як відділення від Англії, була б справою невеликого значення, якщо б вона не супроводжувалась революцією в принципах і практиці управління" (тобто на доктринах народного правління, суспільного договору, республіканізму, невідчужуваності природних прав людини – П.С.) [10, с.7].

Демократичні завоювання в результаті буржуазних революцій та визвольних війн, як правило, спочатку знаходили своє закріплення на політичному рівні – деклараціях, угодах, інших документах політичного характеру, а потім фіксувались (закріплювались) на юридичному рівні – в конституціях. З цього приводу С. Базилевич писав: "...конституції, як основні закони держави, виникають у період народження капіталізму, коли новий клас буржуазії, йдучи до влади, вимагає закріплення в законодавчій формі своїх досягнень і завоювань в політичній сфері" [7, с.22].

Схематично, звичайно, з певною мірою умовності, "шлях" виникнення перших конституції можна подати в такому порядку – як послідовність декількох етапів (див. схему 1):

  1. в існуючій феодальній системі назрівають умови ліквідації феодального ладу і заміни його на більш демократичну та якісно нову соціальну систему. Цьому сприяє низка причин економічного, соціального та культурного характеру – як спільний результат розвитку суспільства, як наслідок соціального прогресу (підготовчий період);

  2. ліквідація феодального ладу переходить у стадію практичної реалізації; шляхи реалізації – революції, визвольні війни, народні повстання, інші соціальні катаклізми (перший етап);

  3. на найвищій хвилі соціального пробудження народу (пік, вершина соціальних заворушень) досягнуті права й свободи, соціальні та інші цінності як завоювання революцій, визвольних війн, народних повстань, – закріплюються на рівні політичних документів (різного роду декларацій, резолюцій, декретів універсалів, заяв, вимог) (другий етап);

  4. для збереження завоювань революцій, визвольних війн, народних повстань та закладення сталих основ подальшого демократичного розвитку суспільства й держави приймаються конституції – правові акти найвищої юридичної сили, які фіксують досягнуті соціально-політичні зміни в державі (зміни владних відносин, або, іншими словами, вживаючи термін, запропонований Володимиром Шаповалом – "зміни відносин державного владарювання" [11, с.31-34]).

Loading...

 
 

Цікаве