WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція як форма правового закріплення зміни владних відносин в державі при переході від тоталітарного режиму до демократичних форм правління (реф - Реферат

Конституція як форма правового закріплення зміни владних відносин в державі при переході від тоталітарного режиму до демократичних форм правління (реф - Реферат

Реферат на тему:

Конституція як форма правового закріплення зміни владних відносин в державі при переході від тоталітарного режиму до демократичних форм правління

Відновлена в серпні 1991 року незалежна українська держава відзначила своє перше десятиліття та п'ятиліття нового Основного Закону – Конституції. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституція України своїми положеннями закріпила на найвищому нормативно-правовому рівні основні політико-правові параметри (передусім – конституційні характеристики) відновленої держави та визначила шляхи її подальшого розвитку. Україну проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1 Конституції України), державою, унітарною з республіканською формою правління (ч.2 ст.2, ч.1 ст.5 Конституції України) [1, с.3], а також фактично, хоча це прямо не зазначено в Основному Законі, державою світською (ст.35 Конституції України) [1, с.8] та державою національною, що безпосередньо випливає з низки відповідних положень Конституції України (ч.3 Преамбули, ч.1 ст.2 та ч.2 ст.133) [1, с.3, с.30]. Своєю чергою ці положення стали логічним висновком фундаментальних засад національної державності України, викладених у Декларації про державний суверенітет України [2, ст.429] та Акті проголошення незалежності України [3, ст.502].

Однак бажаного швидкого перетворення пострадянської України в сучасну європейську демократичну національну державу, а разом із цим – і подолання соціально-економічних та політичних кризових явищ, на що покладали великі надії мільйони українських громадян, за роки незалежності, у тому числі і п'ять років функціонування держави в рамках нової конституційно-правової системи, не сталося.

Зрозуміло, що процес перетворення держави – явище складне, багатопланове і залежить від багатьох різноманітних чинників: політичного, правового, економічного, соціального, міжнародного та ін. Серед цих чинників, важливе місце відведено можливості якомога повніше й швидше реалізувати положення прийнятої в 1996 році нової Конституції України. Щоправда, уже в перші роки після прийняття нової Конституції України виявилось багато труднощів, пов'язаних насамперед із її реалізацією (найпомітнішими серед них є практична неможливість реалізації окремих конституційних прав та свобод громадян). Невдовзі далися в знаки внутрішні суперечності самої Конституції як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. А сама Конституція, образно кажучи, виявилась нездатною ефективно "самооборонятись" від наполегливих домагань внесення до неї змін. Ці домагання окремих політичних сил реально наблизились до своєї реалізації вже на четвертому році функціонування нової Конституції, тобто ще навіть до закінчення перших конституційних "каденцій" значної частини інститутів державної влади та вищих посадових осіб.

У цій ситуації особливо небезпечним є те, що пропоновані зміни можуть реально звести нанівець засадничі демократичні принципи самої Конституції та докорінно зневілювати перелічені конституційні характеристики України. Крім того, небезпеку в собі несуть (як рецидив тоталітарних форм правління) і використовувані методи та інструменти досягнення поставлених цілей ("до болю" знайомі речі з нашого недалекого минулого як-то: "воля народу" висловлена на референдумі, вимоги трудових колективів щодо "наведення порядку", більш як стовідсоткова явка на виборчі дільниці та тотальне голосування "за", заборона проводити мітинги та інші акції громадського протесту). Ніби й справді частково почали збуватись далеко не добрі слова одного з скандально відомих сьогоднішніх політиків України, який назвав Конституцію 1996 року "сирітською" (від прізвища секретаря конституційної комісії народного депутата України Михайла Сироти, за аналогією із Конституцією СРСР 1936 – названою "сталінською"), а час прийняття Основного Закону – "п'яною конституційною ніччю".

Однак все це сьогодні не тільки не послабило уваги до проблематики Конституції як такої, а й суттєво її загострило на питаннях соціальної та правової природи, сутності, змісту, функцій, місця і ролі в національній нормативно-правовій системі тощо. Серед усього цього, певний інтерес викликають питання походження (виникнення) конституції держави як суспільно-політичного явища, умов, які дали можливість з'явитись б конституції, загальних тенденцій її розвитку, можливостей внесення змін та доповнень та ін.

Незважаючи на те що в практиці функціонування європейської (як античної, так і середньовічної) держави використовували слово "конституція" (сonstituere, сonstitutio) для означення (назви) різного роду нормативно-правових документів, а з часом у французькій політичній публіцистиці (XVI-ХVII ст.) і словосполучення "основний закон" ("lex fundamentalis"), конституції держави як такої у сучасному розумінні цього поняття не було до початку демократичних антиабсолютистських буржуазних революцій XVII – XVIII ст. Своєрідним "лакмусовим папірцем" початку епохи конституції держави як такої стала поява положення (ідеї), закріпленого в пункті 16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року: "...Суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав (людини – П.С.) і не проведено розподіл влади, немає конституції" [4, с.251]. Саме від епохи буржуазних революцій, від реальних спроб проголошення та забезпечення прав людини в державі, фактичного проведення розподілу державної влади на окремі гілки з первинною метою недопущення узурпації всієї державної влади однією людиною чи групою людей, а також від настання інших демократичних перетворень бере свій початок епоха конституції, конституційної держави, а з ними і конституціоналізму як доктринального вчення.

Принагідно, зауважимо, що більшість учених конституціоналістів дотримувались й дотримуються вище викладеного підходу щодо визначення часу появи (виникнення) конституції держави. Водночас у літературі знаходимо й інші підходи, за якими "реальна" конституція (не обов'язково у формі писаного документа) існувала та існує в будь-якій державі. Формальним початком такого підходу в нові часи вважається висловлювання німецького соціаліста Фердинанда Лассаля (Lassalle, 1825-1864): "...дійсна конституція країни, – це фактичне співвідношення сил, які існують в країні; писана конституція лише тоді міцна і має значення, коли є точним виразником реального співвідношення суспільних сил: І далі:...дійсну конституцію мали всі держави у всі часи, і новому часу особливо властиві не дійсні конституції, а писані або аркуші паперу, надзвичайно важливо не залишати це поза увагою" [5, с.34]. Згодом, аналізуючи вищенаведені висловлювання Ф. Лассаля, до подібних висновків прийде Георгій Плеханов (1856-1918), а з часом і Володимир Ленін (Ульянов, 1870-1924) [6, с.13-14]. Звідси цілком зрозумілим був зміст офіційного підходу до цієї проблеми в колишньому СРСР, так само як і причини наявності подібних думок у наш час на теренах пострадянських республік, у тому числі в Україні.

Враховуючи те, що державно організоване життя на Землі триває декілька тисячоліть і знає різні форми політичної та правової організації суспільства, різні системи цінностей та інше, а перші конституції держав (у буквальному розумінні – як писані документи, в ширшому – як перші реально створені конституційно-правові системи державного владарювання) виникають упродовж надто короткого відліку часу (якихось неповних півтори сотні років – від другої половини XVII до кінця XVIII ст.) порівняно із загальною тривалістю існування держави як такої, а також те, що ці конституції з'являються спочатку в окремих регіонах Європи, а не на всій її території одночасно, чи в інших частинах світу (наприклад, в Середній Азії, Близькому чи Далекому Сході, Південній Америці), логічно постає декілька запитань: "Чому саме Англія ("стара" – як Британські острови, "нова" – як поселення колоністів на північноамериканському континенті) чи та ж Франція, наприклад, стали місцем виникнення перших конституцій? Чому саме в той час, а не в якийсь інший, власне, виникають конституції як такі?".

Loading...

 
 

Цікаве