WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р. та його характеристика - Реферат

Польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р. та його характеристика - Реферат

Реферат на тему:

Польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р. та його характеристика

Кримінальний процес є важливим чинником політичної та правової культури суспільства. Його засади та правові норми визначають рівень правової науки, ступінь захищеності прав і свобод особи, забезпечення правопорядку і законності. Судова практика дає можливість краще зрозуміти особливе значення і вплив кримінально-процесуального права на суспільні та соціальні процеси. На сучасному етапі питання становлення української державності, визначення стосунків між різними гілками влади (виконавчої, законодавчої, судової), утворення механізмів ринкового господарства та необхідності правового забезпечення функціонування всіх сфер життя, вивчення зразків та досвіду розвитку і функціонування кримінально-процесуальних процедур зарубіжних країн, зокрема міжвоєнної Польщі, набувають практичного значення.

Однак використання цього досвіду ускладнюється тим, що він недостатньо вивчений, опрацьований та висвітлений як у польській, так і в українській історіографії.

Праці польських юристів міжвоєнного періоду мають здебільшого характер коментарів1 до польського кримінально-процесуального кодексу 1928 р. та фрагментарне висвітлення окремих проблем в юридичній польській та українській пресі. В цей період було підготовлено лише кілька досліджень провідних польських учених, які формально відтворювали положення кодексу, не визначаючи їхнього соціального змісту.

У польській історіографії повоєнного часу зазначена проблема висвітлювалась в узагальнюючих колективних працях з історії держави і права Польщі. Ці праці поглибили її вивчення, хоча й мали ухил до розгляду конкретної проблематики у бік теорії та історії держави і права в цілому.

Останніми роками вийшла низка підручників та посібників з історії держави і права Польщі, в яких автори систематизували законодавство, однак вони не містять нового матеріалу порівняно з попередніми виданнями. На цьому фоні виділяється праця краківського професора С. Плази, в якій автор окреслив основні проблеми у польському судочинстві і праві міжвоєнного періоду.

Отже, увага польських учених-юристів зосереджувалась переважно на систематизації правових норм, у тому числі і кримінально-процесуальної процедури. В той же час застосування засад та норм польського кримінально-процесуального кодексу 1929 р. в судовій практиці та її зміст потребують детального вивчення на підставі використання нових джерел, що є неодмінною основою для наукового аналізу та здобуття нових результатів.

Мета цієї статті − дати оцінку польському кримінально-процесуальному кодексу 1928 р. та характеру його змін і доповнень; проаналізувати застосування його засад та норм в судовій практиці; виявити чинники, які впливали на кримінально-процесуальну практику судів.

Відроджена у 1918 р. Польська держава не дістала у спадщину єдиного кримінального законодавства. Майже до середини міжвоєнного періоду в Польщі залишалися чинними кримінальні процесуальні кодекси держав-окупантів, які характеризувалися як сучасні на той період. На колишній російській території чинним залишався російський закон кримінального процесу 1864 р.; на німецькій − німецький кодекс кримінального процесу 1877 р.; на австрійській − кримінальний процесуальний кодекс 1873 р. [17, с.117−118]. Польські законодавці вносили щодо них незначні зміни. Упродовж 1917−1921 рр. певних змін та доповнень зазнав російський закон кримінального процесу, що торкався порядку розслідування злочинів, проходження різних стадій процесу, впроваджувався спрощений процес. Німецький кодекс кримінального процесу польські законодавці дещо спростили відповідно до польських умов, та ввели уніфіковані зміни на всю колишню німецьку територію (Верхню Сілезію, познанське та поморське воєводства). Австрійський кримінальний процес також зазнав деяких змін: введено спрощений процес, відбулися зміни в компетенції судів присяжних та поширено на території Спиша і Орави. Отже, чинні кримінальні процеси держав-окупантів були певною мірою пристосовані до польських умов [2; 6; 7; 8, 9; 10].

З метою уніфікації кримінального процесу та підготовки польского кодексу в кримінальному відділі Кодифікаційної Комісії була створена секція кримінального процесу, до якої увійшли відомі польські практики та теоретики кримінального права: професор Ягеллонського університету у Кракові Е. Кшимуський, судді Найвищого суду А. Могільницький та З. Римович, теоретик кримінального права, професор Е. Раппапорт. Підготовлений проект кримінального процесуального кодексу був опублікований на підставі розпорядження Президента Польщі 18 березня 1928 р. і став чинним як кодекс кримінального процесу з 1 липня 1929 р. [1].

Кримінальний процесуальний кодекс запозичив багато інституцій діючих до того кодексів держав-окупантів, однак він вніс в кримінальний процес чимало ліберальних рис, а саме: впроваджено низку процесуальних гарантій, які захищали особу від безпідставного притягнення до суду та покарання без вини. Такими гарантіями прав особистості були: залежність тимчасового арешту від судового рішення, право на захист, відкритість розгляду справи, до судового вироку діяла презумпція невинності, засуджений мав право оскаржити судовий вирок, у разі подання апеляції засудженим суд другої інстанції не мав права збільшувати покарання.

Відповідно до кодексу кримінальний процес поділявся на дві стадії: 1) підготовчу (дізнання і слідство) та 2) основний розгляд справи. Впроваджувався діючий в процесуальних кодексах багатьох європейських країн змішаний процес (комбінація обвинувального та інквізиційного процесу).

Інквізиційні елементи застосовувалися у розслідуванні судовими органами тяжкості злочину і проведення підготовчого процесу. Риси обвинувального процесу проявлялися у порушенні справи на вимогу обвинувача, у розмежуванні в процесі фаз обвинувачення, суду, захисту, а також проведення основного розгляду справи на засаді змагальності. Згідно цієї засади сторони самі збирали процесуальний матеріал (юридичний і фактичний) і пропонували його судові, що мало забезпечити об'єктивність судді.

Сторони (обвинувачений і обвинувач) діяли на засаді рівності Суд надавав їх можливість виступити у всіх питаннях, які мали вплив на вирішення справи. Обов'язково була (окрім чітко визначених винятків) засада безпосередності, згідно якої сторони надавали судові матеріал в усній формі. Важливою засадою кримінального процесу була засада матеріальної (речової) правди. Нею передбачалося, що підставою для судового вироку могло бути переконання, яке враховує всю сукупність виявлених в судовому процесі обставин, виключаючи всілякі юридичні та фактичні припущення. Суд міг оспорити доказовий матеріал, зібраний під час дізнання або слідства і запропонувати нові докази з власної ініціативи. Потерпілий міг виступати як допоміжний обвинувач у злочині, який розслідується судовими органами.

Кодекс поділяв злочини на такі, які розслідувалися судовими органами, і такі, що мали характер приватного обвинувачення. Суд виносив рішення на підставі вільної оцінки доказів, виходячи із переконання, яке склалося в доказовому процесі та власного життєвого досвіду. Апеляція допускалася тільки на вироки судів першої інстанції (гродського та окружного судів); касація − на вироки судів усіх інстанцій, при цьому касаційна скарга складалася винятково до Найвищого суду. Апеляція стосувалася тільки фактичної сторони вироку, а саме – визнання вини та міри покарання; касація торкалося тільки порушень положень матеріального та процесуального права. На вироки судів присяжних апеляція не допускалася.

Отже, на відміну від попередньо діючих у Польщі кодексів польський кримінальний процесуальний кодекс був значно осучасненим. Німецькі юристи зазначали, що польський кодекс містив "низку цікавих цінних рішень", які матимуть велике значення в розробці нового німецького кодексу [21, с.579]. Однак, були й критичні зауваження. Зокрема, відомий вчений-криміналіст, професор Львівського університету Ю. Макаревич вказував на 22 "процедурних сумніви" і вважав, що поспішна праця законодавців позначилася на якості кодифікаційної роботи [19, с.24].

До того ж чимало процесуальних гарантій обмежувались спеціальним надзвичайним процесом, норми якого були визначені окремим (поза кодексом) розпорядженням у 1928 р. Цей процес характеризувався спрощеними процесуальними формами, можливістю посилення покарань, що виходили за норми кодексу, одностанційністю, браком апеляційних засобів, негайним виконанням вироку [3]. Надзвичайний процес передбачався у випадках збільшення злочинності, яка загрожувала суспільству (вбивства, пограбування) або політичному устрою держави (у зв'язку з чим цей процес використовували в політичних справах). Положення про надзвичайний процес діяли в Польщі майже упродовж усього міжвоєнного періоду.

У подальшому кримінальний процесуальний кодекс зазнав змін, характер яких визначався посиленням авторитарних тенденцій в польському суспільстві. Передусім зміни були зумовлені прийняттям кримінального кодексу 1932 р. Були обемежені: можливості обвинуваченого вносити докази, обсяг апеляції і касації, засада безпосередності в апеляції, скасований інститут допоміжного обвинувача, замість якого ввели скарги на скасування дізнання та слідства; розширені можливості одноособового розгляду справ в окружних судах; можливості поновлення розслідування на користь обвинуваченого [4]. У 1938 р. обмежувалось право подання касації, а в справах про правопорушення скасовувалось взагалі, підвищувалась оплата за касацію, розширювались можливості проведення засідань при зачинених дверях [5]. Ще одним суттєвим обмеженням засад кодексу було розпорядження міністра юстиції 22 грудня 1938 р. – так званий закон Грабовського ("lex Grabowski"), за яким умовою складання касації була її висока судова оплата (300 злотих). Якщо врахувати, що майже половина працівників розумової праці заробляли менше як 300 злотих у місяць, то це значно погіршувало становище обвинуваченого. У 1939 р. значно обмежувались права в'язнів, зокрема, вводилася примусова неоплачувана робота [18, с.115-123]. Отже, ці доповнення і зміни значно звужували гарантії громадян в польських судах.

Loading...

 
 

Цікаве