WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Гуцульська республіка 1918-1919 рр. та її правовий статус - Реферат

Гуцульська республіка 1918-1919 рр. та її правовий статус - Реферат

За посередництвом кур'єрів Гуцульська Народна Рада підтримувала постійний зв'язок з Центральною Руською (Українською) Радою в Хусті (голова Ради М. Бращайко) та сільськими Радами. За ініціативою Гуцульської Народної Ради, 7 травня у Станіславі відбувся другий з'їзд представників Закарпаття, на якому були присутні 132 делегати з числа обраних на Перший хустський з'їзд, котрі репрезентували 62 українські громади [8].

Загалом уряд Гуцульської Республіки, у складі якого було немало досвідчених політичних діячів Закарпаття, проводив свою діяльність у двох напрямах: юридично упорядкована організація державного управління, здійснення соціальних реформ, чого з нетерпінням очікувало безземельне і малоземельне селянство, та організація збройної сили – Народної оборони, яку планувалося створити на зразок Галицьких Січових Стрільців. До війська зголошувалося немало добровольців, в результаті чого в середині січня 1919 р. воно вже складалося з двох куренів (батальйонів) загальною чисельністю понад тисячу вояків і старшин. Ще один курінь почав формуватися у Великому Бичкові [9].

Отже, Гуцульська Республіка виконувала роль форпосту українського національно-визвольного руху на Закарпатті. Звідси відправлялися десятки і сотні агітаторів у всі кінці краю, які несли із собою листівки та інші пропагандистські матеріали. У кількох місцях вони, як, наприклад, у с. Лавочне, що на Сколівщині, створили відділення секції пропаганди. Згодом на їхніх базах виникла організація "Молода громада", яка поширювала ідеї українського національно-визвольного руху по всьому Закарпатті.

Вісті про утворення Гуцульської Республіки швидко рознеслися по всьому краю. Деякою мірою цьому сприяла діяльність секцій пропаганди, які вели пропаганду проти планів угорського уряду приєднати Закарпаття до складу Угорщини, і роз'яснювали

мету новоствореної Республіки гуцулів. Так у листівці від 10 січня 1919 р. звучали заклики: "Хай живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказу. Хай живе і пишеться наша велика одноцільна Українська Республіка" [10]. Хоча, як бачимо, зміст цієї, як, зрештою, і переважної більшості листівок, здебільшого виражав бажання, а не реальні можливості, все ж прагнення закарпатців до єднання з Україною за цих складних умов можна оцінювати лише позитивно.

Водночас відразу ж після захоплення Ясіні – 8 січня 1919 р. – було оголошено про подальший збройний наступ проти угорців з метою звільнити територію Потисся аж до Сигота. Наснаги гуцулам додавала присутність на їхніх теренах кількох сотень війська Української Галицької Армії, прихід якого у Закарпаття був прискорений звісткою про наближення румунських військових частин до Марамораш – Сигота. Після кількаденної підготовки 14 січня 1919 р. війська виступили в похід. У результаті коротких сутичок вони захопили кілька населених пунктів, у тому числі й місто Рахів. Там залишився невеликий військовий загін під командуванням підхорунжого А. Перги, а основні військові сили рушили далі. Вранці 15 січня було захоплено Требушани (Ділове) і Великий Бичків й українське військо наблизилося до Мараморош – Сигота. На той час у Маромороській жупі проживало 358000 населення, з яких 23690 у самому Сиготі. За національною ознакою в Марамороській жупі проживало 47% українців (русинів), 15% угорців, 19% євреїв, решта – румуни, німці та представники інших націй. Однак у самому Сегеті проживало 46% євреїв, 28% угорців, 20% румунів та лише 6% русинів [11]. Тож шанси здобути нову гуцульську столицю були не такими й великими.

Тим часом населення жупи, переважно українці, прихильно зустріли українське військо. Зокрема, біля села Вільхового передовий відділ зустрів групу місцевих жителів на чолі з священиком, які прямували їм назустріч. До того ж значна частина місцевих жителів приєдналася до повстанців, діставши благословення священика [12].

Після звільнення В. Бичкова відразу ж почали формувати гуцульські частини, які мали вирушати у напрямі на Хуст. Після переговорів з жупаном доктором Зомборі гуцульське військо без бою увійшло в Сигіт. На вокзалі гурт студентів – українців зустрів повстанців піснею "Ми гайдамаки". Під звуки військової сурми на приміщенні залізничного вокзалу був піднятий жовто-блакитний український прапор – подарунок коломийської інтелігенції [13]. Із взяттям Сигота гуцульське військо визволило територію всього сучасного Рахівського району Закарпаття та українські населені пункти на лівобережжі р. Тиси (нині це територія Румунії). Угорські війська відступили в бік Тячева.

Однак ця збройна експедиція зазнала поразки. Українські війська, розташовані в Сигітській Коморі, були несподівано оточені значно численнішим румунським військом, яке обстріляло й оточило гуцулів, розквартированих у Сиготі. Спроба вступити з ними в переговори успіхом не увінчалася. Учасник цього походу С. Забачинський так згадував про цю кампанію: "17 січня ...розпочали наступ румуни. Оскільки виразний наказ окружної команди в Коломиї забороняв у разі наступу румунів входити з ними в конфлікт і зобов'язував увійти з ними в переговори, група не розпочала бойових дій... З румунами не можна було договоритися, і тому на наказ одного зі старшин групи поручика Воробця група почала готуватися до відвороту. Ввечері 17 січня група виїхала залізничним транспортом із Сигота. В дорозі до станції Мігеш-Комори румуни почали обстріл транспорту. Почався бій, в результаті якого потрапило в румунський полон 20 старшин та приблизно 400 стрільців... Полонені перебували 9 місяців у румунській неволі, звідти 14 жовтня 1919 р. за дозволом румунської влади переїхали на Україну 19 старшин і 320 стрільців" [14].

Румуни усе більше заглиблювалися на територію Закарпаття. Вони, зокрема, окупували територію від Берегова до Бичкова, вступили на Гуцульщину, а 11 червня 1919 р. зайняли Ясіні та арештували членів Народної Ради, серед яких і ініціатора проголошення Гуцульської Республіки Степана Клочурака.

Гуцульська Республіка зазнала поразки. Оцінюючи її місце і роль у процесі державотворення у Закарпатті, важливо зазначити, що революційний порив українського населення на сході краю за відрив від Угорщини та возз'єднання з Україною мав позитивне значення, став окремою ланкою в єдиному ланцюзі революційної боротьби, яка тут велася. Однак ізольована внаслідок певних об'єктивних історичних причин від інших революційних регіонів, залишаючись практично республікою-селом, Гуцульська Республіка була приречена на неминучу загибель.

Література

  1. Химинець Ю. Мої спостереження із Закарпаття. – Нью-Йорк, 1984. – С. 21.

  2. Там же. – С. 23.

  3. Масляник О. Гуцульська республіка // За вільну Україну. – 1991. – 3 січ.

  4. Химинець Ю. Тернистий шлях до України. – Ужгород, 1998. – С. 219.

  5. Жегуці І. Слідами Гуцульської Республіки // Гуцульщина (Торонто). – 1992. – №26. –С. 17.

  6. Клочурак С. До волі // Науковий збірник МУКС. – Братислава; Пряшів; Свидник, 1967. – Т.4. – Ч.1.

  7. Зимомря Т. Всупереч правді // Карпатська Україна (Ужгород). – 1994. – 19 берез.

  8. Масляник О. Гуцульська Республіка // За вільну Україну. – 1991. – 3 січ.

  9. Ванай І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини. – Пряшів, 1980. – Кн. 1. – С. 125.

  10. Вишнянський. Народний собор в Хусті // Руська Крайна. – 1919. – 29 янв.

  11. Жегуці І. Слідами Гуцульської Республіки. – С. 19.

  12. Горвай Л. Українці Мараморощини (Румунія) в 1914-1920 – х рр. // Історична школа професора Задорожного. – Ужгород, 1995. – С. 65.

  13. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі. Спогади. – Буенос-Айрес, 1991. – С. 27.

  14. Забачинський С. Марамарош – Сигітська компанія. Як галичани займали Карпатську Україну // Стрілець (Камянець-Подільський). – 1919. – 18 лист.

Loading...

 
 

Цікаве