WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова наука – самостійний об’єкт теоретичної саморефлексії - Реферат

Правова наука – самостійний об’єкт теоретичної саморефлексії - Реферат

Існування подібної наукової дисципліни допоможе подоланню роз'єднаності окремих правових наукових дисциплін, коли фахівці-вчені тієї чи іншої галузі правової науки вирішують тільки свої вузько професійні питання. Адже всі ці дисципліни мають багато проблем концептуального плану, суміжні аспекти. Більш того, сьогодні є необхідним перехід від періодичних популярних публікацій до ґрунтовнішого і монографічного осмислення проблем правової науки в рамках зазначеної наукової дисципліни.

Щодо питання про назву цієї дисципліни, то тут, видається, можна виходити з традиції західноєвропейської філософії, відповідно до якої частина гносеології, що займається теорією наукового пізнання, називається епістемологією [див.: 7, с.3]. Невипадково у західноєвропейській теоретичній юриспруденції наукову дисципліну, що існує крім загальної теорії права, називають юридичною епістемологією. Також опубліковані однойменні роботи, однією з яких, на думку автора, юридична епістемологія займається "критичним аналізом принципів права, його постулатів, методів і шляхів його пізнання" [цит. за: 8, с.39].

Відтак видається, що епістемологія – це галузь питань і відповідей, проблем і рішень із приводу самої науки, постійних пошуків основних принципів самого наукового пізнання, простір пошуку основ науки, це особливе інтелектуальне поле звернення професійного вченого до самого себе, саморефлексії, самопізнання вченого.

Об'єктом епістемології є сама наука, а предметом її – загальні закономірності наукового пізнання реальності як особливої діяльності з продукування науково-правових знань.

У центрі уваги епістемології як загальної теорії науки знаходяться базові підстави науки (предмет науки і метод науки) – із властивими їй особливостями розуміння предметної сфери і дисциплінарних меж, упорядкованим набором та послідовністю пізнавальних процедур, чіткістю професійної мови, визначенням соціальних функцій науки і вченого та ін.

Тепер щодо структури епістемології взагалі і правової епістемології зокрема.

Відомо, що необхідність вибору й обґрунтування методів, способу досягнення знання і з'ясування їхнього співвідношення породила специфічну галузь науково-теоретичного знання – методологію. Справа в тім, що найчастіше весь корпус знань науково-пізнавального, теоретико-методологічного плану включають у методологію. Однак, як переконує досвід автора пропонованої статті, є група питань, що виходять за рамки власне методології – у найзагальнішому вигляді це питання дослідження природи, меж і внутрішньої будови науки як цілісного знання, у більш-менш конкретизованому – це сутність науки, об'єкт і предмет науки, їх межі, структура науки, інтеграція і диференціація наукових знань [див.: 9]. Видається, що вони входять у самостійну частину епістемологічних проблем у будь-якій галузі наукового знання і найправильніше було б виділяти їх в окремий розділ епістемології. Отже, необхідність вибору й обгрунтування предмета пізнання, з'ясування пов'язаних з ним питань породжує іншу специфічну галузь науково-теоретичного знання поряд з методологією. Неважко помітити, що у центрі уваги цих двох частин є дві підстави науки: якщо в методології – це метод, то в другій – предмет. Саме предмет науки, на наш погляд, є ніби ядром, навколо якого поєднуються вищезазначені компоненти науки, системоутворювальним елементом, найбільшою мірою інтегруючим цю систему завдяки тісному зв'язку з цими елементами; причому останні пов'язані здебільшого з предметом науки, аніж з її методом. Тому ця частина епістемологічних знань може бути названа предметологією (від слова предмет і логос, тобто наука про предмет – автор із подякою сприйме будь-які інші, більш точні термінологічні позначення).

Отже, предметологія як структурна частина епістемології займається визначенням об'єкта і предмета наук, їхньої структури (у тому числі дисциплінарної), на основі якого дає класифікацію наук, розробляє питання їхньої інтеграції і диференціації, виявляє міждисциплінарні зв'язки.

Важливо відзначити, що в силу своєї природи як знання теоретико-пізнавального плану і цей розділ епістемології виконує методологічну функцію для всього наукового пізнання. При цьому питання про конкретну лінію розмежування між цими двома частинами епістемології має потребу в уточненні, подальшому обґрунтуванні і перевірці. Тому його постановка – це лише робоча гіпотеза.

Підсумовуючи і проектуючи усе викладене на правову науку (що із самого початку уявляється природною екстраполяцією), доходимо до певних висновків.

Загальна теорія права вивчає суто правову реальність, а не пізнання цієї реальності, розвиває зміст правової науки, а не саме правове пізнання, що правова наука є самостійним об'єктом теоретичного осмислення, що й повинно входити у завдання спеціальної теорії науки – загальної теорії правової науки, інакше кажучи, правової (чи юридичної) епістемології, що є самостійною галуззю теоретичного правознавства. Об'єктом їїє саме правова наука, а предметом – загальні закономірності наукового пізнання правової реальності як особливої діяльності з продукування науково-правових знань.

Доменом цієї нової для нас наукової дисципліни є: базові підстави правової науки (предмет і метод її) – із властивими їй особливостями розуміння предметної сфери і дисциплінарних меж, упорядкованим набором і послідовністю пізнавальних процедур, відомою чіткістю професійної юридичної мови, визначенням соціальних функцій правової науки і вченого-правознавця та ін.

Правова епістемологія, як і будь-яка теорія науки, складається з вищевказаних двох частин. У рамках даного дослідження важливо відзначити, що всі науково-пізнавальні проблеми правового пізнання, пов'язані як із предметом, так і з методом, мають потребу в постановці і вирішенні, що перед ученими-правознавцями на сьогодні стоять надскладні проблеми перебудови правової науки, що своєю чергою потребує постійного обговорення її епістемологічних проблем.

Література

  1. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

  2. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков, 2000.

  3. Теория государства и права / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. – М., 2000.

  4. Сырых В.М. Логические основания общей теории права: В 2 т. – М., 2000. – Т.1: Элементный состав.

  5. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. – Новочеркасск, 1994.

  6. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. – М., 1974.

  7. Івакін О.А. Основи епістемології: Теорія і методологія наукового пізнання: Навч. посібник. – Одеса: Юрид. літ., 2000.

  8. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Пер. с фр. – М., 2000.

  9. Дамирли М.А. Право и История: эпистемологические проблемы (Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания). – СПб., 2002.

Loading...

 
 

Цікаве