WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Детермінанти правозастосувального розсуду - Реферат

Детермінанти правозастосувального розсуду - Реферат

Ті ж детермінанти розсуду, які передбачені нормами права, є формально обов'язковими і підлягають урахуванню суб'єктом правозастосування при здійсненні ним вибору оптимального рішення у рамках обсягу розсуду, слід вважати його критеріями. Отже, критерії розсуду "спонукають" правозастосувального суб'єкта до ухвалення одного з варіантів рішення, окреслених межами розсуду.

Детермінанти розсуду, що не закріплені у правових нормах, а отже, не є обов'язковими, однак впливають на процес ухвалення "углядового" рішення, вважаємо факторами розсуду. Хоча такі фактори й не є формально обов'язковими до врахування суб'єктом правозастосування, однак їх належне врахування, звичайно, є певною гарантією нескасування наглядовими інстанціями такого рішення.

Окремою детермінантою розсуду, яка не входить до жодного із наведених вище видів, є правосвідомість суб'єкта правозастосування. Її значення у процесі формування переконання суб'єкта правозастосування, а отже, і вплив на вибір одного із дозволених варіантів правозастосувального рішення є беззаперечним [6, с.5]. Адже правосвідомість є тим середовищем, в якому правозастосувальний суб'єкт здійснює багатоаспектну оцінку порівняльного значення кожного із критеріїв чи факторів розсуду.

Окремим видом детермінант правозастосувального розсуду є, як відзначалось, фактичні обставини справи, в якій ухвалюється рішення. У більшості випадків реалізації розсуду конкретні обставини справи враховуються правозастосувальним суб'єктом з огляду на вказівку правової норми про обов'язковість такого врахування. У такій ситуації вказані обставини детермінують розсуд опосередковано, через "дію" його критеріїв. Подібним є характер впливу обставин справи на зміст ухвалюваного рішення за умови існування узагальнень судової та іншої правової практики, оскільки вони, конкретизуючи зміст правових приписів, звичайно містять перелік тих обставин справи, на які варто звернути увагу під час ухвалення рішення.

Важливо зауважити, що одночасне існування відразу усіх видів детермінант розсуду при застосуванні конкретної правової норми чи її частини не є обов'язковим. Наявними можуть бути, скажімо, лише критерії розсуду і його фактори, або ж тільки його фактори. Так, відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, якщо належна до сплати неустойка надмірно велика порівняно із збитками кредитора, суд вправі її зменшити. При цьому слід брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, і не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Наведена норма не містить меж розсуду, оскільки не вказує, наскільки ж суд може зменшити розмір неустойки; поряд з тим вона вказує на ті критерії, врахування яких є обов'язковою передумовою ухвалення рішення щодо конкретного розміру зменшеної неустойки.

Запропонована класифікація детермінант правозастосувального розсуду та визначення кожного із видів таких детермінант стосується розсуду, який виникає в разі відносної визначеності змісту правової норми, що застосовується. У випадку ж існування розсуду, підставою якого є прогалина у законодавстві, вести мову про таку ж систему детермінант навряд чи можна. Така теза випливає із того, що в останньому випадку йдеться не про безпосереднє застосування конкретної правової норми, а про вибір однієї з кількох норм (принципів, загальних засад права). Зрозуміло, що за таких обставин не можна говорити про існування меж чи критеріїв розсуду, які закріплені в конкретній правовій нормі, оскільки її взагалі не існує (винятки з цієї тези становлять ті галузі права, які містять спеціальні норми, присвячені регламентуванню процесу правозастосувального подолання прогалин у законодавстві, чи усунення колізій. У чинному законодвстві України подібну норму знаходимо, наприклад, у ч.3 ст.11 Цивільно-процесуального кодексу України).

У разі існування прогалини у законодавстві чи праві детермінантами розсуду виступатимуть лише доктринальні висновки щодо критеріїв подібності суспільних відносин або стосовно змісту і дії загальноправових принципів. Отож, відповідно до поданої вище класифікації практично діятимуть лише фактори розсуду.

Розглядаючи питання про детермінанти правозастосувального розсуду, не можна не зупинитися й на проблемі можливості регулювання такого розсуду. На думку В.Г. Антропова, регулювання правозастосувального розсуду правом є неможливим [7, с.18]. Такий висновок він обгрунтовує постановкою так званої прагматичної проблеми меж розсуду, яка полягає у принциповій неможливості комплексного (одночасного) вирішення питань: 1) чи хочемо ми, аби добросовісний і кваліфікований суб'єкт правозастосування мав найбільші можливості та найменші перепони в ухваленні справедливих і обгрунтованих рішень (найбільший розсуд), і 2) чи хочемо ми, щоб недобросовісний чи некваліфікований суб'єкт правозастосування мав найменші можливості ухвалювати несправедливі чи необгрунтовані рішення (найменший розсуд)? І справді, у разі встановлення широких меж розсуду може спостерігатись зловживання з боку недобросовісного та помилки з боку некваліфікованого правозастосувального суб'єкта; у той же час закріплення вузьких меж створить для добросовісного і кваліфікованого суб'єкта за певних обставин неможливість ухвалити достатньо обгрунтоване й справедливе рішення. Оскільки право встановлює повноваження суб'єктів правозастосування взагалі, не розмежовуючи їх за критерієм добросовісності чи рівнем кваліфікації, то, на думку В.Г. Антропова проблема оптимізації меж правозастосувального розсуду знімається сама по собі [7, с.18]. Поряд з тим хотілося б зауважити, що запропонована згаданим автором позиція могла би бути обгрунтованою лише у тих випадках, коли розсуд правозастосувального суб'єкта детермінується винятково межами такого розсуду. Іншими словами, якщо закон передбачає, наприклад, лише верхню і нижню межі санкції, не вказуючи на критерії, які треба врахувати під час вибору рішення, проблема добросовісності чи рівня кваліфікації правозастосувального суб'єкта – в інтерпретації її згаданим автором – справді могла б виникати. Однак сьогодні кількість таких ситуацій є мінімальною і не йде у жодне порівняння із числом випадків, коли розсуд достатньою мірою "регламентований" за допомогою різноманітних критеріїв. Окрім того, навіть за відсутності критеріїв розсуду завжди є певна практика застосування відповідної норми, рекомендації вищих інстанцій, громадська думка щодо відповідної проблематики тощо. Тобто розсуд завжди піддається певній регулятивній дії соціальних факторів, не зважати на які суб'єкт звичайно собі не дозволяє. Більше того, ще одним аргументом на користь запропонованого нами підходу є думки того ж В.Г. Антропова щодо справляння низкою сформульованих у максимально абстрактній формі принципів регулятивного впливу на розсуд [7, с.19]. У зв'язку з цим закономірно постає питання: чому за абстрактними положеннями (принципами розсуду) автор визнає наявність регулятивного впливу на розсуд, а за правом (юридичними нормами), яке закріплює, власне, ті ж принципи, – не визнає? На нашу думку, правозастосувальний розсуд першою чергою детермінується і регулюється правом, оскільки, визначаючи владні повноваження правозастосувального суб'єкта, воно тим самим детермінує і сам розсуд, який фактично є окремим (специфічним) видом повноважень суб'єкта правозастосування.

На підставі проведеного дослідження можна дійти таких висновків:

  1. детермінантами правозастосувального розсуду є а) правові норми, б) обставини конкретної справи, в) свідомість правозастосувального суб'єкта, г) інші соціальні фактори, що ними характеризується ситуація правозастосування;

  2. детермінанти правозастосувального розсуду можна визначити як правові та неправові явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес вибору правозастосувальним суб'єктом одного із дозволених правом варіантів рішення;

  3. залежно від природи, функціонального призначення та ступеня обов'язковості для правозастосувального суб'єкта детермінанти розсуду можна класифікувати на межі, критерії та фактори.

  4. правозастосувальний розсуд завжди піддається певній регулятивній дії соціальних (у першу чергу, правових) факторів.

Проведення подальших досліджень проблеми правозастосувального розсуду поєднане із імплементацією сформульованих у їх процесі науково обгрунтованих висновків у практичну діяльність, без сумніву, сприятиме підвищенню якісного рівня правозастосування, який виражатиметься в ухваленні лише законних, справедливих, обгрунтованих та якомога доцільніших рішень.

Література

  1. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М., 1960.

  2. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. – К., 2001.

  3. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань, 1982.

  4. Див. Барак А. Судейское усмотрение. / Пер. с англ. – М.: Изд. – НОРМА, 1999; Боннер А.Т. Применение закона и судебное усмотрение // Сов. государство и право. – 1979. – №6; Папкова О.А. Пределы судейского усмотрения в гражданском процессе // Журнал российского права,. – 1998. – №2; Дубовицкий В.Н. Административное усмотрение в советском государственном управлениии // Сов. государство и право. –1980. – №9.

  5. Канцір В.С. Проблеми судового розсуду при застосуванні кримінального законодавства України. Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – Львів, 1998.

  6. Грошевой Ю.М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Авторефер. дис.... канд. юрид. наук. – Харьков, 1976.

  7. Антропов В.Г. Правоприменительное усмотрение: понятие и формирование (логико-семантический аспект). Авторефер. дис.... канд.юрид.наук. – Волгоград, 1995.

Loading...

 
 

Цікаве