WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Детермінанти правозастосувального розсуду - Реферат

Детермінанти правозастосувального розсуду - Реферат

Реферат на тему:

Детермінанти правозастосувального розсуду

Однією з найактуальніших проблем сучасного правозастосування є проблема розсуду суб'єктів, які уповноважені впроваджувати у життя юридичні норми. Особливу увагу привертає питання оптимізації меж такого розсуду з тим, щоб, з одного боку, кваліфікований та добросовісний правозастосувач мав якомога ширші можливості щодо максимального врахування під час застосування юридичних норм обставин конкретної справи, а з іншого – некваліфікований чи недобросовісний суб'єкт правозастосування не міг неналежно реалізовувати або зловживати наданим йому розсудом.

Досліджувана проблема є комплексною за характером, тому, розглядаючи її умовно виділимо декілька аспектів.

  1. У розвитку чинного законодавства України та міжнародно-правових актів останнім часом простежуються тенденції, які свідчать про збільшення кількості правових положень із відносно визначеним змістом. Все це зумовлює розширення переліку ситуацій, в яких правозастосувальні суб'єкти користуються розсудом, а також розширення самого обсягу такого розсуду. У зв'язку з цим важливо визначити ті напрями (галузі) правового регулювання, де надання суб'єктам правозастосування більшого розсуду сприятиме підвищенню якості та ефективності правового регулювання, а також вказати на суспільні відносини, щодо яких розширення "розсудових" повноважень відповідних правозастосувальних суб'єктів є небажаним.

  2. Відсутність грунтовних загальнотеоретичних досліджень проблеми розсуду у правозастосуванні, а також певна недосконалість як національного законодавства, так і окремих міжнародно-правових актів, породжують ситуацію, коли делегований правовими нормами розсуд реалізується радше інтуїтивно, аніж із врахуванням науково-обгрунтованих положень. Це, зокрема, яскраво виявляється у питаннях встановлення взаємного порівняльного значення різноманітних критеріїв розсуду, коли одні з них "схиляють" правозастосувального суб'єкта до ухвалення більш "м'якого", а інші, навпаки, – "жорсткішого" рішення. Переважно на інтуїтивному рівні при реалізації суб'єктом правозастосування належного йому розсуду враховуються і різноманітні обставини суспільного життя, які хоч прямо не передбачені правовими положеннями, однак справляють відомий вплив на обрання одного з дозволених законом варіантів рішення.

Вирішення згаданої проблеми можливе лише за умови "конструювання" ефективного механізму детермінації правозастосувального розсуду. Необхідними елементами такого механізму, як видається, повинні бути не лише відповідні правові норми, але й наукові висновки про особливості детермінації правозастосувального розсуду залежно від галузі права та ситуації правозастосування.

Проблема детермінації правозастосувального розсуду залишилась практично осторонь загальнотеоретичних досліджень, принаймні вітчизняних юристів і на сьогодні є недостатньо вивченою. Окремі її аспекти були об'єктом загальнотеоретичного дослідження іноземних вчених (В.Г. Андропов, А. Барак, А.Т. Боннер) або окремих галузевих праць цієї ж категорії науковців (К.І Комісаров, Й. Новацький, В.Н. Дубовицький, Ю.А. Тихомиров, О.А. Папкова, В.Б. Гончаров, В.В. Кожевніков, С. Дунаєвська) У межах вітчизняної науки проблемі детермінації правозастосувального розсуду присвячено лише окремі галузеві за характером праці або статті (В.С. Канцір). Аналіз змісту праць згаданих авторів дає підстави дійти висновку, що існуючі у вітчизняній правовій науці епізодичні за характером та галузеві за спрямуванням наукові дослідження не спроможні на належному рівні забезпечити формулювання науково-обгрунтовних положень у сфері проблематики детермінації правозастосувального розсуду з наступним використанням таких положень у правозастосувальній та правотворчій діяльності. Комплексні ж за характером та загальнотеоретичні за спрямованістю праці зарубіжних учених, орієнтовані, як правило, на відповідні національні системи права, а тому можливість використання викладених у них висновків в українських реаліях є обмеженою.

Метою пропонованого дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз проблем, які виникають у процесі детермінації правозастосувального розсуду.

Для досягнення цієї мети уявлялось необхідним вирішити такі завдання:

  • доповнити чи уточнити поняттєво-термінологічний апарат, необхідний для проведення цього дослідження (зокрема, сформулювати дефініції таких понять, як-от: обсяг розсуду, детермінанти, межі, критерії та фактори розсуду);

  • дослідити особливості детермінації різних видів правозастосувального розсуду (залежно від підстав виникнення);

  • сформулювати пропозиції щодо окреслення основних шляхів вирішення проблем, які виникають у процесі реалізації правозастосувального розсуду, і найголовніше – викласти власне бачення перспективної оптимізації обсягу правозастосувального розсуду;

Ухвалення будь-якого правозастосувального рішення є складним інтелектуальним процесом, який вміщує обов'язкове врахування компетентним суб'єктом численних факторів і обставин – детермінант, що тією чи іншою мірою впливають на зміст такого рішення. У випадку такого правозастосування, яке характеризується делегуванням правозастосувальному суб'єкту можливості певного розсуду, значення згаданих детермінант є, безсумніву, особливо важливим, оскільки саме вони "спонукають" правозастосувального суб'єкта до вибору конкретного варіанта рішення із кількох, котрі припустимих за законом.

Як відомо, правозастосування передбачає застосування абстрактних приписів правових норм до конкретних фактичних обставин справи. Саме тому, за словами П.О. Недбайла, правильне застосування таких норм може бути лише там і тоді, де і коли фактична сторона справи відповідає законній стороні, а законна сторона не суперечить фактичному стану речей [1, с.184]. Отже, у правозастосуванні компетентний суб'єкт першою чергою виходить з вимог закону, а також конкретних обставин справи, що розглядається.

Аналогічної позиції дотримується П.М. Рабінович, стверджуючи, що рішення про суспільні відносини, які виникають, змінюються або припиняються у процесі правозастосування, ухвалюється на підставі правових норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій [2, с.133].

Поряд з тим перелік детермінант розсуду не вичерпується лише правовими нормами і фактичними обставинами справи. З цього приводу В.В. Лазарєв правомірно зауважує: "Повинен бути теоретично осмисленим і той факт, що норми права та фактичні обставини становлять основу правозастосувального акта через досить своєрідного посередника – через особистість людини, яка застосовує право, її психіку" [3, с.4].

Особистість правозастосувача, його правосвідомість, система світоглядних та моральних принципів не може не позначатися на змісті "розсудового" рішення, яке ухвалюється, оскільки за всіх інших рівних обставин правозастосувальний суб'єкт віддасть перевагу саме тому варіанту рішення, який більшою мірою відповідає його особистим переконанням, поглядам, установкам.

Крім власне обставин справи, у якій ухвалюється рішення, правозастосувальний суб'єкт не може не взяти до уваги й інші реалії конкретної ситуації, в умовах якої він функціонує. Врахування обставин такої ситуації дає можливість забезпечити якомога доцільніше застосування правових норм. З цього приводу слушно зауважував П.О. Недбайло: "...доцільність у застосуванні і виконанні правових норм є такою їх реалізацією, за якої не лише досягається мета закону, яка полягає у відомих матеріальних та соціально-культурних результатах, але ця мета досягається якнайповніше у конкретно-історичних визначених умовах часу й місця" [1, с.199]. Отже, урахування поряд з обставинами справи й інших фактичних реалій ситуації правозастосування дає підставу ухвалити – у межах закону – найбільш соціально-оптимальне (справедливе з соціального погляду) рішення.

Відтак, детермінантами правозастосувального розсуду є: а) правові норми, б) обставини конкретної справи, в) свідомість правозастосувального суб'єкта, г) інші соціальні фактори, що ними характеризується ситуація правозастосування. Враховуючи викладене, детермінанти правозастосувального розсуду можна визначити як правові та неправові явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес вибору правозастосувальним суб'єктом одного із дозволених правом варіантів рішення. Зовнішньою формою виразу впливу таких детермінант на правозастосувальне рішення є його мотивація (обгрунтування), в якій компетентний суб'єкт викладає свої міркування щодо причин і мотивів, що спонукали його до прийняття саме такого, а не іншого рішення.

Щодо питання класифікації детермінант правозастосувального розсуду, а також з'ясування їхнього змісту, то в юридичній літературі воно вирішується неоднозначно.

Деякі вчені вважають, що правові норми впливають на правозастосувальний розсуд лише шляхом закріплення у своєму змісті меж такого розсуду. Межі розсуду визначаються ними як будь-які (правові чи неправові) правила, принципи, що їх зобов'язаний дотримуватися орган, який здійснює правозастосування [4, с.28].

Інші ж науковці розрізняють поняття меж розсуду та його критеріїв. Межі розсуду визначаються ними як правові положення, що лімітують можливість вибору правозастосувального суб'єкта, а критерії – як ті вимоги чи засади, які змістовно зумовлюють вибір конкретного правозастосувального рішення [5, с.8].

Наведені позиції не є достатньо чіткими, формалізованими. Окрім того, на нашу думку, небеззаперечним є підхід, який передбачає об'єднання у категорії меж і критеріїв розсуду явищ як правового, так і не правового характеру, оскільки "неправові" явища, з огляду на їхню природу, не є формально обов'язковими до врахування, а отже, можуть і не "обмежувати" обсяг розсуду за відсутності у правозастосувального суб'єкта зацікавлення зважати на них.

З огляду на викладені міркування пропонуємо таку класифікацію детермінант правозастосувального розсуду.

Ті детермінанти, які закріплені правом, є формально обов'язковими для правозастосувального суб'єкта і визначають обсяг його розсуду, вважатимемо його межами. Іншими словами, межі розсуду є, звичайно, чіткими, жорстко встановленими рамками вибору, вийти поза які правозастосувальний суб'єкт не має права.

Loading...

 
 

Цікаве