WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Інститути речового права у римському приватному праві - Реферат

Інститути речового права у римському приватному праві - Реферат

Реферат на тему:

Інститути речового права у римському приватному праві

У період, коли відбувається трансформація правової системи України у правову систему романо-германського типу, неабияке значення мають дослідження з римського права. Одне із речових прав – право власності – детально розроблене римськими юристами. Історико-правові дослідження засвідчують, що тільки ті держави, у яких право приватної власності визначає всі інші відносини та перебуває у центрі правової системи, претендують називатися правовими і демократичними. Тому, запроваджуючи в дію норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, важливо мати на увазі не просто механічне запозичення формулювань, принципів, систем римського права, а сприйняття духу римського права, притаманного і римській доктрині речового права.

Дослідженням системи речового права та її окремих складових елементів займалися як зарубіжні, так і вітчизняні вчені – історики права, теоретики права, цивілісти. Але, як правомірно зазначено у передмові до фрагменту праці фахівця з цивільного права ХІХ-ХХ ст. О.М. Гуляєва, присвяченого речовим правам, – це класична, проте досі актуальна проблема [1, с.155].

Тому речове право давнього Риму вивчали глосатори у ХІ-ХІІ ст., аналізували судді середньовічної Європи, використовували законотворці ХІХ-ХХ ст. Сьогодні відбувається новий етап відродження інтересу до римського права, зокрема у формі вивчення римського приватного права як надбання правової культури та використання норм римського приватного права як взірця при створенні нормативних актів, сприйняття та використання головних засад, ідей та категорій римського приватного права.1

Свідченням цього є останні дослідження права власності і володіння у римському приватному праві і в цивільному праві Росії [2], особливостей захисту володіння як фактичного стану [3], обмежених прав на чужі речі [4; 5; 6].

У запропонованому дослідженні маємо на меті розглянути інститути римського речового права з точки зору відтворення їх у новому Цивільному кодексі України, який вступає в силу з 01.01.2004 р. Відтак перед нами постали завдання: розглянути елементи римської системи речових прав; проаналізувати поняття власності та його зміст, співвідношення з поняттям володіння; охарактеризувати право власності, систему речових прав, у тому числі права на чужі речі, за ЦК України від 16 січня 2003 р.

Речове право виникає, коли особа має таке право на річ, яке дає їй можливість безпосередньої дії на цю річ. Об'єктом речового права є річ. На відміну від сучасного розуміння речі – суб'єкта речового права як матеріального предмета, – у римському праві річ у правовому розумінні (res) мала ширше визначення. Зокрема, це були не лише матеріальні, не вилучені з обігу об'єкти (res corporalis), а й res incorporalis. Йдеться про майнові права, які могли виникати, наприклад, із договору, заповіту.

Здійснена римськими юристами класифікація речей, а саме, поділ їх на тілесні і безтілесні, рухомі і нерухомі, видові і родові, подільні і неподільні, на головну річ і приналежність, на манципні і неманципні, виділення товарів, плодів, витрат мало значення при встановленні способів і форм набуття права власності.

Важливим внеском римських юристів, що став основою доктрини речового права, було розмежування фактичної і правової влади особи над річчю. У зв'язку з цим в Римі виділяли дві форми фактичного панування над річчю: володіння (possessio) та держання (detentio), а також правове панування у формі володіння, яке базувалося на праві (речові права). До речових прав римські юристи відносили право власності та права на чужі речі.2

Поняття володіння розвинулося у період республіки, коли землі, що були власністю держави, передавалися у володіння римським громадянам. Тому термін володіння тягне свої етимологічні корені від слова посідати, сидіти, сидіти на землі. Не будучи власниками (не маючи права на річ), такі громадяни фактично користувалися земельними ділянками. А держава захищала їх володіння від порушення чи втрати. Звідси поступово виникає посесорний3 захист, захист володіння за допомогою преторських інтердиктів, який надавався незалежно від того, чи мав володілець право власності на річ. Згодом об'єктами володіння, крім земельних ділянок, стають і рухоме майно, і res corporalis загалом. А в класичному римському праві об'єктом володіння є вже і майнові права.

Тобто, якщо термін володіння спочатку означає панування особи над річчю, то згодом позначає лише фізичне перебування речі в особи, яке є матеріальною основою володіння. В останньому випадку йдеться про держателя, який має possessio naturalis. Існує possessio civilis, яке, крім двох елементів володіння, містило і правові підстави набуття права на річ.

Якщо говорити про подальший розвиток поняття володіння, то слід зазначити, що, за законодавством Юстиніана, суттєвого значення набувають правові підстави володіння. За цим критерієм римські юристи виділяли володіння законне і незаконне (добросовісне і недобросовісне). Такий поділ мав практичне значення у разі витребування речі власником, а також при набутті права власності за давністю володіння.

Проблемі володіння як формі фактичного панування особи над річчю присвячено особливо багато уваги. Римські юристи детально аналізували поняття володіння (possessio), розкладаючи його на два елементи: 1) фізичний, тобто перебування речі в особи, та 2) вольовий – ставлення до речі, як до своєї. Виділення цих двох елементів давало змогу відрізнити володіння від держання (detentio), коли річ перебувала у держателя, який не ставився до неї, як до своєї. Свідченням того, що держатель не має волі володіти річчю самостійно, була, наприклад, сплата орендної плати власникові земельної ділянки.

І володілець, і держатель мають річ фактично, але вододілець має волю володіти річчю від свого імені, не визнаючи над собою влади іншої особи. Держатель має волю володіти від імені іншого. Воля володіти самостійно є: 1) у власника, оскільки володіння є проявом власності; 2) в особи, яка добросовісно помиляється, вважаючи, що має право на річ; 3) у особи, яка незаконно захопила чужу річ, знаючи. що не має права власності, але проявляє волю володіти річчю як своєю.

Володіння, яке ґрунтується на праві, є правом власності. Тільки власник має право на річ і є її законним володільцем. Володілець, який має річ і ставиться до неї як до своєї, хоча права на неї не має, є незаконним володільцем. Така детальна теоретична розробка цієї проблеми мала і суто практичне значення. Так держатель, який за загальним правилом одержував захист через власника, у виняткових випадках користувався самостійним захистом у формі преторських інтердиктів. Це стосувалося заставодержателя, третьої особи, яка утримувала річ до вирішення судом спору з приводу належності речі; прекариста, який користувався чужою річчю до її витребування власником; емфітевта. Ці особи, які, не будучи володільцями, захищалися преторськими інтердиктами як володільці, називалися похідними володільцями.

Однак головне місце в системі речових прав належить праву власності. Це один із тих правових інститутів, які особливо добре були розвинені у римському приватному праві. Власність суттєво відрізняється від володіння, яке є тільки фактичним станом, в той час як власність є правом.

У римському праві упродовж тривалого часу не існувало терміна, яким би позначали право власності, а також єдиного поняття права власності, проте визначились повноваження власника: 1) ius utendi (право користування); 2) ius fruendi (право отримання доходу); 3) ius abutendi (право розпорядження); 4) ius possidendi (право володіння); 5) ius vindicandi (право витребувати річ від кожного фактичного володільця) [7, с.112].

Власність спочатку позначалася терміном dominium у розумінні панування. В кінці класичного періоду власність називається proprietas і позначає власність як право повне, виняткове, абсолютне.

Зазначивши складність і неоднозначність питання про суть інституту власності, російський дослідник А. Зайков критикує поширене в цивілістиці визначення права власності як сукупності повноважень володіння, користування і розпорядження, акцентуючи на тому, що простий перелік повноважень власника не може повно передати римську конструкцію власності [2, с.33-35]. Разом з тим ідея власності не передбачає, що втрата володіння, користування чи розпорядження ведуть до втрати права власності (права на річ). Власність постійна – її не можна знищити, відібравши річ у господаря.

Право власності як ідеальне панування особи над річчю, не потребувало переліку повноважень, які має власник. По-перше, тому, що всі ці права власника перелічити просто неможливо, їхній перелік не є вичерпним. Зокрема, римські юристи називали п'ять повноважень власника, англійський юрист А. Оноре – одинадцять, а сучасне цивільне законодавство у зміст права власності включає три відомі елементи. По-друге, саме поняття власності, яке лежить в основі кожного права – єдине, абсолютне панування особи над річчю.

Є зауваження стосовно включення у поняття права власності такого елемента, як володіння. Це аргументують тим, що факт володіння є необхідною умовою для здійснення користування, одержання плодів, відчуження, знищення речі [2, с.38], тому не слід його ставити в один ряд з користуванням і розпорядженням.

Підтримуючи думку дослідників, які критикують спроби дати визначення права власності через перелік повноважень власника, вважаємо, що повноваження володіння, поряд з користуванням і розпорядженням, є тими необхідними і достатніми елементами, які на сучасному етапі виражають зміст права власності.

Українські дослідники проблеми власності стверджують, що власність у Римі була необмеженим, винятковим, абсолютним правом [8, с.48]. Російський вчений В. Летяєв, проаналізувавши римську доктрину власності, називає крім цих ознак ще й особливий об'єкт речового права – майно, у розумінні річ [9, с.28].

Досить всеосяжною є характеристика ознак права власності у вже згаданому дослідженні А. Зайкова, в якому зазначено, що власність:

Loading...

 
 

Цікаве