WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання) - Реферат

Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання) - Реферат

На потреби міста йшли збори від рибних та м'ясних магазинів і яток, які знаходились біля міських мурів. Король Я. Собеський зменшив кількість ярмарків до трьох, а інший власник, М. Радзивіл, у 1742 р. – до двох. Ярмарки тривали протягом шести тижнів і прибутки від них становили основну частину доходів міста.

Усі жителі міста також сплачували чоповий, подимний та інші загальнодержавні й міські податки і збори. У 1718 р. – на потреби російських військ, що перебували у місті, було сплачено 1624 злотих, на утримання польських військ – 1474 злотих, а з урахуванням інших витрат видатки міста становили 5 752 злотих [6, с.25]. У 1760 р. доходи міста зменшились до 2684 злотих. Кошти міського бюджету йшли на ремонт брам, доріг, мостів та на виплату зарплати працівникам органів місцевого самоврядування. У 1757 р. 500 злотих було витрачено на ремонт міських брам, а на заробітну плату двом пахолкам – 500 злотих, коминяру – 65 злотих, писарю – 80 злотих, кату – 38 злотих, трубачу – 200 злотих та ін. [9]. Частина коштів міського бюджету сплачувалась власникам на їхні особисті потреби. Так у 1614 р. сину С. Жолкевському місто купило йому золотий кубок за 60 злотих [5, с.24]. Для підготовки весілля А. Собеської у 1652 р. був встановлений спеціальний податок: власники будинків, що стояли на ринковій площі, від 20 до 40 грош, з інших будинків – від 8 до 20 грошей [9].

Король міг зменшити суму загальнодержавних податків або звільнити жителів міста від їх сплати. Зокрема, у 1691 р. Я. Собеський звільнив жителів міста від сплати чопового і подимного податку на 8 років у зв'язку з великою пожежею.

Правильність збору податків контролювала колегія "12 мужів" та по 2 особи від кожного ремісницького цеху і 2 представники від єврейської громади [1, с.135]. Особи, які збирали податки, складали спеціальну присягу і за свою роботу звітували перед міською радою. Для бідних верств населення при сплаті податків передбачались пільги.

Як уже згадувалось, судові функції належали війту і лавникам. Апеляційним судом на рішення війтівсько-лавничих судів була міська рада, засідання якої відбувалося двічі на тиждень. Після цього з апеляцією можна було звертатися до замкового суду. Судочинство відбувалося у окремому залі, де висів "образ Страшного суду" [5, с.18]. Незначні справи війт розглядав одноособово в присутності писаря, який вів протокол судового розгляду. Здебільшого засідання суду відбувалося у випадку виникнення потреби, і цей суд називався "гайонний потрібний" суд (Indiсia necessonnia). Суд, який розглядав правові спори між жителями міста і гостями, називався "гайонним гостинним судом". Про початок розгляду кримінальних справ повідомляв дзвін на міській ратуші. Міські війтівсько-лавничі суди застосовували різноманітні покарання у тому числі виносили смертні вироки, які виконував кат. На початках ката запрошували зі Львова та виплачували йому відповідні кошти. З середини ХVІІ ст.у місті був власний кат, який щорічно отримував 38 злотих. Смертні вироки затверджувались власником або його представником. Так у 1609 р. було страчено розбійників – синів Стельмаха Щенського. У 1630 р. за "содомський гріх" спалено М. Семкова. Покарання відбувалися на Краківському передмісті. Під час виконання смертних вироків кат відрубував голову злочинця, а його тіло четвертував і розвішував на палях. У 1610 р. за крадіжку коня було страчено через повішення В. Мельця. За вбивство єврея М. Любовича було арештовано євреїв Я. Буновича та І. Пасамоніка. Після допитів із застосуванням тортур суд виніс обом смертний вирок [1, с.173]. Найважливіші справи розглядав спільний суд за участю міських лавників, війта та представників від власника. Так у 1629 р. православний священик І. Кохоновський вбив замкового службовця і цю справу розглядав міський війтівсько-лавничий суд, у засіданні якого взяли участь перемишльський православний єпископ та представники від жовківського старости. Після того як І. Кохоновського позбавили церковного сану, суд виніс йому смертний вирок [1, с.55].

В окремих випадках власник, до якого звертались з апеляцією, міг передати справу на розгляд іншим судам. Так у 1620 р. Я. Злотник убив свого сусіда Г.

Бандурку. Міський суд виніс йому смертний вирок. Після апеляції до власника Я. Даниловича справа була передана до Львівського війтівсько-лавничого суду. Суд рішив стягнути з винного 100 злотих на користь сім'ї вбитого і 44 злотих – місту.

Крім того, Я. Злотник мав відбути покуту у білій сорочці з "колом і ланцюгом і оголосити тричі перед будинком, на ратуші та цвинтарі": "Забив невинну людину, ближнього свого, згрішив перед Богом і людьми. Григорію, пробач". Обвинувачений мав залишити завдаток міській раді у сумі 100 злотих [7, с.26]. Власник міста міг також замінити смертний вирок м'якшим покаранням. Так за крадіжку коней, відповідно до норм магдебурзького права, було засуджено П. Уличанина до смертної кари, якому М. Радзивіл замінив вирок на "10 років у кайданах при тачковій роботі у замку" [3, с.30].

Існували також тілесні покарання. За дрібну крадіжку дівчина Настя отримала 30 канчуків [5, с.18]. За образу честі і гідності винні особи купували порох або свічки до церкви. Значну кількість покарань становили грошові покарання. Доходи від судових оплат йшли на потреби радників, лавників та війта.

Щодо населення міста, то основну кількість мешканців становили українці та поляки. Тут проживали також євреї і вірмени. За рішенням С. Жолкевського, українці у своїх правах були зрівняні з поляками. У 1612 р. їм було дозволено збудувати у межах міста православну церкву, а також обирати одного лавника та одного радника до складу органів міського самоврядування. Ці рішення не завжди виконувалися і це неодноразово приводило до конфліктів між міською владою та українською громадою. У 1634 р. декілька українців було засуджено до 50 гривень штрафу за невиконання рішень органів влади [11, с.181]. У 1726 р. К. Собеський звернувся до міської ради з листом "щоб міщани грецької релігії вибрані на війтівські і радницькі уряди ...ніякої ні від кого не мали перешкоди .... І мають користуватись рівним правом" [6, с.40].

Українці входили до складу п'яти братств. Перше разом із школою було утворене у 1613 році при православній церкві Різдва Христового. Братства мали власний статут, за основу якого був взятий статут львівського братства [12, с.400]. У різні роки війтами – українцями були В. Петренович у 1727, 1731, 1736, 1739 рр., В. Семйокович у 1711, 1721, 1724 рр. [6, с.41].

Євреї проживали в місті на одній вулиці і обирали власний орган самоврядування – кагал. Склад кагалу затверджувала міська рада. Найвищою посадовою особою кагалу був парнас, або його ще називали єврейським бургомістром. Парнас виконував свої повноваження протягом одного місяця. Рахмітри стежили за чистотою на єврейській вулиці і вирішували дрібні конфлікти. Податки з євреїв збирали цензори [5, с.20].

Із 1619 р. євреям було заборонено самостійно поселятись у місті без дозволу власника. У місті могли проживати євреї, які щорічно вносили на потреби міста 50 гривень та сплачували усі податки.

Єврейська громада мала власний суд, що вирішував дрібні правові спори. Міська рада контролювала діяльність кагалу та єврейської громади. Так за вбивство незаконнонародженої дитини на основі рішення війтівсько – лавничого суду дівчина Ханя отримала 100 батогів, а батько дитини заплатив "30 гривень на замок, 6 гривень міській раді та 100 гривень матері дитини" [4, с.20]. У 1680р. у місті проживало 183 християнські і 88 єврейських сімей. У 1691 р. Ян Собеський дозволив братам Леві заснувати єврейську друкарню. Жителі міста ремісники і купці були об'єднані у професійні цехи. Керували цехами майстри, один з яких був українцем, а інший поляком. У окремих випадках кілька цехів об'єднувалися в один. Так 1632 р. були об'єднані цехи бондарів, столярів, склярів, а у 1641 р. – ковалів, пушкарів, мечників і слюсарів [4, с.21].

Соціально-економічний стан міста значно погіршився у XVIII ст., що було спричинено анархією, яка існувала в Речі Посполитій та розміщення у місті військових гарнізонів шведських, російських, німецьких військ і загонів конфедератів, на потреби яких йшли значні кошти. У 1772 р. Жовкву, як і всю Галичину, зайняли австрійські війська. У 1784 р. дзвін на міській ратуші востаннє повідомив жителів міста про вибори бургомістра, війта, радників і лавників. Після цього у місті було скасоване магдебурзьке право та запроваджено австрійське законодавство.

Відтак місто Жовква було приватновласницьким містом і у різні роки ним володіли родини польських магнатів Жолкевських, Даниловичів, Собеських та Радзивилів. Власники міста Жовкви посідали високе становище в органах влади тогочасної Речі Посполитої, що сприяло його розвитку. Магдебурзьким правом у повному обсязі володіли лише католики, а права українського і єврейського населення обмежувались.

Органи місцевого самоврядування незважаючи на право міста на власне самоврядування, згідно з магдебурзьким правом, перебували під контролем власників міста або їхніх представників.

Література

  1. Baracz S. Pamiatki miasta Zolkwi. – Lwow, 1877.

  2. Sochaniewicz S. Wojtowstwa i soltywstwa pod wzgledem prawnym i ekonomicznym w ziemi Lwowskiey. – Lwow, 1921.

  3. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. – Київ, 1954.

  4. Schneider A. Starozytnosci miasta Zolkwi. – Lwow, 1867.

  5. Жовківщина. – Львів, 1994. Т. І.

  6. Крип'якевич І. З історії міста Жовкви. – Львів, 1937.

  7. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника: Відділ рукописів. – Спр.392. – Арк.18.

  8. Niedzwiedzki M. Z przesrzlosci Zolkwi. – Lwow, 1908.

  9. Центральний державний історичний архів у місті Львові. – Ф.168. – Спр.1. – Оп.48. – Арк.28.

  10. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника: Відділ рукописів. – Спр.4392. – Арк.237.

  11. Horn M. Walka klasowa I konflikty spoleczne w miastach Rusi Czerwoney w latach 1600-1647. – Wroclaw, 1972.

  12. История городов и сел Украинской ССР. Львовская область. – Киев, 1978.

1 Термін локація у польській літературі вживався у випадку заснування нового міста або переведення існуючого села у статус міста.

 Кобилецький М., 2003

2 Ціпаки – міська поліція.

Loading...

 
 

Цікаве