WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання) - Реферат

Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання) - Реферат

Реферат на тему:

Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання)

Як свідчать історичні джерела на території сучасного міста Жовкви ще з часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави існувало село Винники. Після захоплення у 1340 р. Галичини поляками село перейшло у власність польської шляхти. У 1556 р. Винники та села Сопошин, Воля, Глинсько були подаровані шляхтичем А. Висоцьким белзькому воєводі Станіславу Жолкевському [1, с.5], який у 1559 р. подарував ці села своєму братові Томашеві. У 1588 р. після смерті Томаша Винники успадкував його син також Станіслав Жолкевський, відомий польський воєначальник, польний та великий коронний гетьман. У 1594 р. він розпочав будівництво у селі оборонного замку [1, с.9]. Фактично у цьому році відбулася так звана локація міста1 [2, с.95]. Принагідно зазначимо, що, на думку відомого українського історика І. Крип'якевича, у Жовкві народився Б. Хмельницький, батько якого Михайло був службовцем С. Жолкевського [3, с. 66].

За перемогу 1602 р. в Прибалтиці над шведами польський король Сигізмунд ІІ 22 лютого 1603 р. дав Станіславу Жолкевському дозвіл у його маєтках на Русі (Україні) заснувати місто та назвати його своїм іменем Жовква [1, с.14]. Місту також надавалось магдебурзьке право, за яким мало здійснюватися його управління. Управління, згідно з привілеєм, здійснювали війт, бургомістер, радники, лавники та ін. Ці особи призначались С. Жолкевським та були підконтрольні йому і його спадкоємцям. Мешканці міста звільнялись від інших юрисдикцій та несли відповідальність лише за магдебурзьким правом у приватних і громадських справах. Отож усі правові спори мали вирішуватися за магдебурзьким правом на зразок інших міст Речі Посполитої. Жителі міста набули право збудувати ратушу, лазню, магазини, які мали утримувати в належному технічному та санітарному стані. Для зміцнення економічного добробуту населення було надано право на проведення ярмарків та торгів. Протягом року проводились чотири ярмарки – 8 травня день святого Станіслава; 29 червня – святого Петра і Павла; 11 листопада та 11 серпня – святих Мартина і Лаврентія. Торги проводили щотижня у середу та суботу. Торгівля на ярмарках і торгах мала відбуватись з урахуванням норм магдебурзького права та не порушуючи торговельні права інших міст. Привілей у галузі торгівлі надавався з метою підвищення добробуту жителів міста, які могли вільно продавати і купувати товари, укладати договори-міни, дарування й інші. Мито та інші торговельні збори сплачували у дохід С. Жолкевського. Передбачалась також сплата частини податків та зборів з ярмарків і торгів на користь держави. Особи, що займалися торгівлею, окремим королівським привілеєм були звільнені від сплати мита, податків і зборів на території усієї Речі Посполитої. Державні службовці та митники Речі Посполитої зобов'язувалися надавати всебічну допомогу купцям із Жовкви під час торгівлі в усіх приватних, церковних та королівських містах [1, с.15]. Магдебурзьке право Жовкві надавалось на зразок Замостя та Шаргорода [3, с.5].

У цей же рік жовківський староста Г. Хоніцький, який діяв від імені С. Жолкевського, дозволив організовувати у місті ремісницькі цехи у кількості не менше як 24 ремісники. Першим було утворено цех шевців [1, с.16]. Як уже зазначалось, управління містом здійснював магістрат, до складу якого входили війт, радники, лавники та інші службовці. Щороку обирали 4 радники, 7 лавників та війта. Війта і одного радника призначав самостійно власник або від його жовківський староста. Інші особи органів місцевого самоврядування обиралися. Першим жовківським війтом протягом 1601-1610 рр. був П. Щесливий, за проектом якого побудовано оборонний замок [4, с.16]. Вибори відбувалися щорічно у п'ятницю "по трьох королях" [1, с.13]. За день до виборів уповноважені особи від міської влади йшли до замку, щоб дістати дозвіл власника або його представника на їх проведення. Після цього бургомістер надсилав міських слуг до цехмістрів, які запрошували їх до участі у богослужінні в парафіяльному костелі та виборах органів міського самоврядування. У день виборів працівники органів міського самоврядування, цехмістри та жителі міста після богослужіння збирались у міській ратуші. Засідання відкривав жовківський староста, який оголошував волю власника і посідав центральне місце у залі ратуші, за ним сідали радники, війт, священики та ін. [1, с.13]. Новообрані працівники магістрату складали присягу, яку зачитував міський писар. Після прийняття присяги радники повідомляли жителів міста про його фінансовий стан та основні прибутки і витрати за минулий рік.

Чотири радники почергово виконували повноваження керівника міста. Радник, якого призначав власник, розпочинав щорічне управління і отримував титул бургомістра (procomsul). Він протягом кварталу виконував свої функції. Після цього функції бургомістра почергово виконували інші радники. До повноважень бургомістра і радників в головно відносили адміністративні функції. Міська рада володіла також деякими функціями в галузі судочинства. Інтереси простих жителів міста захищала колегія "12 мужів", до складу якої входили у рівній кількості ремісники та купці [5, с.22]. Колегія "12 мужів" була утворена 1614 р. і її завданням було "Вибирати лонгерів, які будуть провіантами і складами всякими завідувати, а з цих провіантів, вин, відібраних до своїх рук, панам райцям з свого шафування рахунок чинити. Панове ж райці дванадцятьом мужам кожний свого кварталу рахунок з усього чинити повинен" [5, с.22]. Колегія "12 мужів" також контролювала правильність і точність ваг та якість продукцій, яку виробляли пекарі, різники та ін.

Жовква була приватновласницьким містом і у різні роки містом володіли родини Жолкевських, Даниловичів, Собецьких та Радзивилів. Королівський привілей забезпечував вільне обрання органів міського самоврядування, хоч на практиці це не завжди виконувалось. Так, староста С. Тржебуховський у 1613 р. під час виборів органів місцевого самоврядування говорив: "...мене милість післав до елекції, щоб вам відповідно до фундушу, наданому цьому місту позволяє цю елекцію, як райці, так і війта з лавицею...щоб при свідках його було" [6]. Софія Данилович, яка була власницею Жовкви у 1629 р., писала: "Уряде! Приказую Вам, щоб Ви цей дім, на котрий мають спільні добра Рудник з Лукашем оцінили з фільварком і городом продали і цю суму на половину поділили. Щоб Ви це зробили за 4 неділі" [5, с.23]. У 1631 р. вона зазначала: "Той Василівський дім, на котрий має довг Марко орендар, поможіть продати, а йому довг віддати" [5, с.23].

Новообранні радники мали дотримуватись законодавства, оберігати права і інтереси та управляти містом на власний розсуд. При цьому радники повинні були не зважати на родинні зв'язки та майновий статус мешканців міста. Радникам також передавались міські привілеї "привілей Сигізмунда ІІІ, печатка ради, копія привілею по-польськи, міські протоколи та інше" [7, с.16]. Радники, як і в інших містах, що використовували магдебурзьке право, за свою роботу не отримували заробітної плати, але вони користувались пільгами під час сплати загальнодержавних та місцевих податків і зборів. Радники також отримували частину доходів з міських промислів.

Після того, як місто втратило привілеї, Ян Собецький, який одночасно був власником міста та польським королем, видав у 1693 р. новий привілей на магдебурзьке право. У ньому зазначалось, що місту Жовкві підтверджується магдебурзьке право, "щоб всі справи, суди, чинші, торгівля і купецтво для загального добра і без шкоди для людей" [1, с.130].

Цей привілей, на відміну від попереднього, чіткіше визначав повноваження та функції окремих органів місцевого самоврядування. Зокрема, він встановлював, що судочинство має здійснюватись на основі "божого благословення та справедливості" [1, с.130]. Поточні справи розглядав бургомістр та радники, а кримінальні справи – війт та лавники. Апеляцію на рішення міських судів розглядав замковий суд. Усі жителі міста зобов'язувались шанувати і поважати суд. Судочинство і управління містом мало здійснюватись винятково за магдебурзьким правом та Саксонським зерцалом. Без змін залишився встановлений порядок виборів радників, лавників та ін. Війт і бургомістр призначались власником із урахуванням думки жителів міста. Трьох радників та сім лавників мешканці міста обирали на вільних виборах, де враховувався їхній життєвий досвід, кваліфікація та порядність. З них один радник та один лавник мали бути українцями. Керівники міста зобов'язувались зберігати міські таємниці. Правопорядок на території міста забезпечували вісім ціпаків2 та двоє міських слуг. Один міський слуга допомагав війту, а інший – бургомістру. На утримання ціпаків і міських слуг з усіх жителів міста, "як християн, так і євреїв" стягувався спеціальний податок [1, с.132]. Ціпаки контролювали також правопорядок у нічний час. Вони забороняли продавати спиртні напої, грати на музичних інструментах та припиняли бійки і гуляння. Щоквартально жителі міста на заклик бургомістра мали з'являтися із зброєю на міських мурах. У випадку нападу ворога вони зобов'язувались невідкладно займати свої місця на стінах і баштах замку.

Доходи міста становили міські податки та збори, орендна плата з міських будівель і промислів, прибутки з ярмарків та торгів. Жителі міста, які проживали біля замку сплачували щорічно з кожного будинку один злотий і п'ять грошей, з інших будинків – по 18 грошей. Євреї, що проживали на єврейській вулиці, сплачували один злотий та 5 грошей, а з будинків, що стояли у середині цієї вулиці – по 18 грошей. Жителі Львівського та Краківського передмість сплачували по 18 грошей, а з будинків у середині передмість – по 13 грошей. Особи, які орендували у міської влади лазні, сплачували по 2 злотих. Значну частину доходів міста становило виробництво та продаж спиртних напоїв. Так за ввезення до міста "угорських та заморських вин" за кожну бочку сплачували 3 злотих, а за їх продаж у місті – 6 злотих [1, с.133]. За виробництво пива сплачувалось 3 злотих і 10 грошей. У 1609 році в оренду було здано міську пивоварню з річною оплатою 42 злотих, з них 37 злотих йшли в державну скарбницю, 1 злотий йшов у користь міських контролерів, а 4 злотих – радникам. Без згоди міських контролерів жодна особа не могла виробляти та продавати пиво, горілку та вино.

За виробництво та продаж неякісного хліба застосовувався штраф у розмірі 50 гривень.

Loading...

 
 

Цікаве