WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Янантський едикт 1598 року – перша спроба правового захисту релігійної свободи у Франції - Реферат

Янантський едикт 1598 року – перша спроба правового захисту релігійної свободи у Франції - Реферат

Про яку ж свободу віросповідання могла в такій ситуації йти мова? Адже справжня релігійна свобода могла існувати лише тоді, коли держава однаково ставилась би до всіх релігійних груп, які поважають закон і підкоряються йому. Якщо ж держава сама безпідставно вирішує, яку з релігійних груп не слід вважати релігією, і в такий спосіб позбавляє її пільг, які уряд надає іншим релігіям, то справа стосується вже іншого.

Ще однією зброєю для придушення гугенотів було таємне Товариство Святого символу ("Compagnie du Saint-Sacrement") [4, с.307]. Ця католицька організація, за словами історика Жанін Гаррісон, являла собою "величезну мережу" по цілій Франції. Вона проникла в найвищі сфери суспільства і їй не бракувало ані фінансів, ані секретної інформації. Гаррісон пояснює, що ця служба використовувала різноманітну тактику: "Щоб ослаблювати протестантську громаду, Товариство вдавалося до будь-яких заходів – від тиску до переслідувань, від підтасовок до прилюдного осуду". Попри це, більшість гугенотів у період гонінь залишалися у Франції. Історик Гаррісон зауважує: "Важко зрозуміти, чому, у міру поступового посилення ворожості до протестантів, вони масово не покидали Королівство" [4, с.309]. А втім, зрештою, вони таки були змушені втікати в пошуках свободи.

Німвегенський мир (1678) і Регенсбурзьке перемир'я (1684) урятували короля Людовіка XIV від зовнішньої війни з Голландією та її коаліцією. В Англії в лютому 1685 р. королем став католик Яків II. Людовік XIV міг скористатися з цієї сприятливої ситуації, оскільки з'явилася надія на припинення ворожнечі з Англією. До того ж декілька років раніше у Франції було видано Чотири церковні артикули, які обмежували папську владу у Франції, тому папа Інокентій XI "вважав Французьку Церкву мало не розкольницькою" [6, с.48]. У результаті, скасовуючи Нантський едикт, Людовік XIV міг врятувати свою репутацію і відновити нормальні стосунки з папою. Тому політика короля щодо протестантів стала відверто негативною.

Проти гугенотських поселень було кинуто військо. У будинках гугенотів, щоб тероризувати господарів, на постій розміщували солдатів. Їм дозволялося брутально й жорстоко поводитися із сім'ями, й нищити їхню власність. Коли господарі зрікалися протестантської віри, солдати покидали їхні оселі. Таким, зокрема, способом у 1681 р. здійснювалося "навернення" в Пуату, області на заході Франції, де було багато гугенотів. В результаті за кілька місяців там було навернено від 30 000 до 35 000 осіб. До таких самих методів вдавались у 1685 р. і на інших територіях проживання гугенотів. За кілька місяців було здобуто від 300 000 до 400 000 зречень. За словами історика Жака Кеняра, успіх такої системи "зробив скасування (толерантного Нантського едикту -автори) невідворотним, бо тепер воно здавалося обгрунтованим" [2, с.341].

Отже, у 1685 р. Людовік XIV скасував Нантський едикт, підписавши Фонтенблозький. Через люте переслідування, яке стало підгрунтям для такого скасування, гугеноти опинились ще в гіршому становищі, ніж перед Нантським едиктом.

Відтак декотрі гугеноти стали сповідувати свою віру таємно. Вони організували "пустельну церкву", тобто розпочали підпільне поклоніння, бо місця їхніх зібрань були знищені, а богослужіння заборонене. Віруючі регулярно проводили такі зібрання, хоча їх могли засудити на смерть за законом, який набув чинності в липні 1686 р.. Щоправда, деякі гугеноти зреклися своєї віри під тиском обставин. Такі навернені тільки зовнішньо сповідували католицизм, вважаючи, що з часом можна буде повернутися до своєї віри.

Уряд намагався затверджувати навернення. Аби отримати роботу, новонавернені отримували посвідчення про те, що вони є католиками, підписане парафіяльним священником, який вів записи про відвідуваність церкви. Якщо діти були не хрещені й не виховувалися як католики, їх могли відібрати від батьків. Школи повинні були сприяти католицькому вихованню. Видавалися католицькі релігійні праці для "людей Книги (Біблії)", як називали протестантів. Уряд надрукував понад мільйон таких книжок і розіслав їх у місцевості, де навернулася значна кількість осіб. Заходи були настільки рішучими, що коли тяжко хворий відмовлявся від католицької сповіді, а потім одужував, то його кидали у в'язницю або засилали назавжди на галери. Коли він помирав, то його тіло кидали на смітник, а майно забирали.

Траплялося, що деякі гугеноти чинили збройний опір. Зокрема, у районі Севени 1702 р. вибухнуло їх повстання, яке було жорстоко придушене. Урядові війська спалювали села, нищили посіви. Хоча деякий час ще траплялися поодинокі виступи гугенотів, до 1710 р. військо короля Людовіка їх остаточно розгромило.

Ще однією формою протесту гугенотів була втеча з Франції, однак це було нелегко. При цьому держава конфісковувала майно втікачів, певну частину якого отримувала католицька церква. Крім того, французький уряд швидко відреагував на такий поворот подій, стежачи за шляхами й обшукуючи кораблі.

На кораблі, які відпливали з Франції, нападали ще й пірати, бо за захоплення втікачів вони отримували винагороду. Гугенотів, яких ловили під час втечі, суворо карали. Ускладнювало ситуацію й те, що серед людей нишпорили шпигуни, намагаючись дізнатися імена тих, хто задумав утекти, а також маршрути їхнього пересування країною. Повсякденними були перехоплення кореспонденції, підробки обвинувачень та інтриги.

Втеча гугенотів з Франції до інших країв отримала назву Сховку. Гугеноти втікали до Голландії, Швейцарії, Німеччини й Англії. Відтак декотрі дісталися до Скандинавії, Америки, Ірландії, Вест-Індії, Південної Америки і Росії.

Багато європейських країн видали укази, заохочуючи гугенотів іммігрувати. Стимулом до імміграції було безоплатне надання громадянства, звільнення від податків і безоплатне членство в торгових гільдіях. За істориком Елізабет Лабрусс, гугенотами були здебільшого молоді люди, " заповзятливі, енергійні піддані, які мали виняткову моральну вартість". Отже, у розквіті своєї могутності Франція втрачала кваліфікованих працівників за різним фахом. Інші держави навіть пропонували гугенотам притулок, керуючись також релігійними й політичними міркуваннями.

Скасування Нантського едикту й подальше гоніння гугенотів викликало осуд багатьох країн. Вільгельм Оранський використав антифранцузькі настрої, щоб стати правителем Нідерландів. При сприянні гугенотських вояків він також став королем Великобританії, заступивши католика Якова ІІ. Історик Філіп Жутар вважає, що "антипротестантська політика Людовіка XIV стала однією з основних причин скинення Якова ІІ та створення Аугсбузької ліги ... Ці події, які призвели до заміни французької гегемонії англійською, є поворотним пунктом в історії Європи" [2, с.343].

Гугеноти відіграли важливу роль у розвитку культури Європи. Вони скористалися своєю свободою в інших країнах, щоб видавати літературу, яка сприяла формуванню філософії Просвітительства та поняття терпимості. Наприклад, один французький протестант переклав праці англійського філософа Джона Локка і цим сприяв поширенню ідей природного права. Протестантські письменники підкреслювали важливість свободи совісті, поширюючи думку, що слухняність правителям є відносною та необов'язковою у випадку, коли правителі порушують угоду між ними й населенням. За словами історика Чарльза Ріда, скасування Нантського едикту було однією з очевидних причин Французької революції [4, с.311].

З приводу переслідування гугенотів і втрати Францією багатьох цінних людей маркіз де Вобан, військовий радник короля Людовіка XIV, просив короля відновити Нантський едикт, кажучи,що "навернення сердець – це суто Божа справа".

Чому ж Французька держава не зробила висновків й не скасувала свого рішення? Однією з причин, на нашу думку, було те, що король боявся ослабити єдність держави й свій авторитет. До того ж у той час було політично вигідно сприяти католицькому відродженню й релігійній нетерпимості, яка панувала у Франції XVII сторіччя.

Події, що розгорнулись навколо прийняття, змісту та скасування Нантського едикту, викликають немало запитань. Зокрема, чи тогочасне суспільство могло допустити й зносити плюралізм? Адже, як зазначають дослідники, пізнавши історію про гугенотів, не можна не замислитись про "механізми влади та іноді зіпсуття таких механізмів".

Деякі засади Нантського едикту згодом були використані урядами інших держав. З часом багато країн переглянули відносини між релігією та політикою і відвели державній владі нове місце. Врешті-решт 1905 р. Франція обрала шлях цілковитого відокремлення церкви від держави. Інші країни за прикладом Франції вирішили усім громадянам гарантувати конституціями свободу віросповідання та рівноправне до них ставлення.

Сьогодні для багатонаціональних суспільств з різними релігіями втеча гугенотів з батьківщини – це болісне нагадування про те, що може статися, коли спрямовувана церквою політика бере гору над найголовнішими інтересами й правами людей.

Раз на сторіччя на рівні ООН людство відзначає річницю підписання Нантського едикту, але весь інший час нерідко порушує його засади. Історія може багато чого навчити, але лише тих, хто бажає вчитись. Безперечно, найкраща можливість відзначити річницю підписання едикту – це подбати про те, аби кожна людина мала гарантовану свободу віросповідання.

Життя показує, що релігійні війни відзначаються особливою лютістю. Коли люди воюють за територію чи заради економічної користі, часто настає момент, коли війна вже не виправдовує себе, і тоді сторони намагаються укласти мирну угоду. Але якщо причиною є релігія, то компроміс і примирення вважаються неприпустимими.

Проте цей стереотип можна подолати. Адже ми маємо приклад мирного, хоч і нетривалого релігійного співіснування у Франції, яке стало можливим завдяки підписанню Нантського едикту. Багатонаціональним суспільствам сьогодні варто частіше думати про правовий шлях вирішення релігійних конфліктів, щоб релігійне поклоніння надалі не служило виправданням для політичного насильства та вторгнення на чужу територію. Тоді і тільки тоді слова зі статті 18 Загальної декларації прав людини, згадані на початку статті, стануть реальністю. Адже лише те суспільство можна назвати вільним, в якому правовими засобами, серед інших, забезпечена релігійна свобода.

Література

  1. Нантський едикт 1598. Хрестоматія з історії середніх віків/ За ред. Граціанського М.П. і Сказкіна С.Д. – К.,1953. – Т. Ш.

  2. Малинин Ю.П. Общественно-политическая мысль Франции XIV-XVI века.-С Пб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000.

  3. Джеджора О. Історія європейської цивілізації. – Львів: ЛБА, 1999.

  4. Дейвіс Н. Європа. Історія. – К.: Основи, 2000.

  5. Гончар Б.М., Козицький М.Ю.Всесвітня історія. – К., 2001.

  6. Егер О. Всемирная история.-М.: АСТ, 2000. – Т. III.

  7. Загальна декларація прав людини.-К.: Українська правнича фундація, 1995.

Loading...

 
 

Цікаве