WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність - Курсова робота

Законодавча техніка: поняття, склад, сутність - Курсова робота

  1. Закон має бути конституційним. Це означає, що норми закону мають відповідати букві та

духу Конституції держави. Без цього норми закону є просто нікчемними і не підлягають виконанню.

  1. Закон має бути доступним. Доступність означає, що він має бути належним чином

опублікований, що його досить легко і недорого можна віднайти при потребі, а головне, зміст закону має бути доступним для розуміння. Текст, викладений мовою, що незрозуміла для читача, викликає розчарування і певне побоювання до застосування, адже виникає підозра щодо його неправильного застосування як наслідок можливість отримання певних стягнень.

  1. Закон має бути придатним для читання. Звичайно закон не роман, він не може читатись із

захопленням, проте він має бути написаний таким чином, аби його зміст був ясним, мова граматично грамотною, конструкції речень не громіздкими. Навіть складні норми слід намагатись виписати простими реченнями, простою мовою, коли є можливість не застосовувати вузько-спеціальних чи іншомовних слів.

Крім того, закон має бути логічним. [35, с. 8-10 ]

В загальному це правило можна сформулювати таким чином: виклад нормативного акта має бути побудований таким чином: від загального до часткового, від права до процедури, від правила до винятку, від постійного до тимчасового.

Отже, структура закону повинна забезпечувати послідовне логічне викладення нормативного матеріалу, його доступність для огляду і тим самим сприяти правильному його розумінню. Саме тому, при складанні закону вельми важливим є послідовне та логічне викладення в ньому нормативних положень. [36, с. 20, 24-25 ]

Одним із найпоширеніших прийомів законодавчої техніки є дефініція. Дефініції даються в статтях і інших структурних одиницях текстів саме законів. Менш характерними вони є для інших нормативно правових актів.

Дефініція – це коротке визначення якого-небудь поняття, яке відображає основні, якісні властивості предмета чи явища. Дефініція повинна бути побудована чітко, логічно, послідовно. Їй як правило характерні:

1. поняття, що визначається – те, що визначається;

2. предикат – те, що говориться про поняття, яке визначається;

3. родова спорідненість – якість, властива ряду споріднених предметів і явищ;

4. видова відмінність – властивість, яка характерна тільки для даного поняття.

Стосовно до законодавчого акту цей вид тексту повинен адекватно розкривати зміст того чи іншого поняття, визначати його родові (чи) видові ознаки, включати нормативні характеристики в концентрованому і узагальненому вигляді. [37, с. 88-89 ]

На мою думку, проблема використання визначень окремих понять в текстах нормативно-правових актів є дуже важливою і охоплює, окрім суто технічних правил конструювання, ще і проблему доцільності та необхідності законодавчих дефініцій, значення таких дефініцій для ефективної реалізації правових приписів, ролі нормативних дефініцій в забезпеченні реалізації принципів правової визначеності, стабільності правової системи і, одночасно, гнучкості права та інші питання.

Крім правил побудови, прийомів і засобів формування норм права відносять ще і таку категорію як використання правових аксіом і презумпцій, а також юридичних фікцій.

Що ж таке юридична презумпція?

Юридична презумпція – це свого роду припущення (з лат. мови praesumptio, саме так і перекладається), прямо чи непрямо закріплене в правовій нормі, у відповідності з яким відповідний порядок речей в області суспільних відносин визнається звичайним, нормальним і в силу цього, не вимагає доказів.

Саме з цього визначення можна вивезти всі ознаки презумпції:

  1. це юридично-технічний спосіб, який використовується в законотворчості і в

правозастосуванні;

  1. це завжди ймовірне припущення, причому ймовірність його істинності як і відносно висока,

так і зводиться до абсолютного нуля (наприклад, знання закону);

  1. юридичні презумпції прямо чи непрямо закріплені в законі;

  2. презумпції мають відношення до наявності чи відсутності відповідних обставин, які мають правове значення і тягнуть за собою правові наслідки, тобто юридичні факти.

Єдиноможливим методом виведення презумпцій є ускладнений метод популярної індукції,

тобто метод узагальнення шляхом простого виключення. Попробуємо поділити презумпції в залежності їх закріплення в правовій нормі. Так виділяють презумпції фактичні і юридичні. Фактичні презумпції правового значення не мають, але вони можуть враховуватися при формуванні внутрішнього переконання законодавця. Правові презумпції ж закріплені в нормі права прямо чи непрямо, тому і поділяються на прямі і непрямі.

Прямі презумпції чітко і ясно формулюються в правовій нормі і не потребують додаткового тлумачення (стандартна формула: якщо має місце факт "Х", то припускається (рахується, визнається), що місце факт "У", поки не буде доведене інше). Про наявність ж непрямої презумпції можна зробити висновок лише, коли цю норму тлумачити граматично чи логічно.

Непрямі презумпції – це поділ їх на такі, які можна заперечити, і які не можуть бути заперечені. Але, останнім часом така класифікація повністю піддалась критиці. Так, як вже було відмічено, презумпції, як припущення можливі, можуть бути заперечені. Інша справа, який порядок заперечення. [38, с. 323-330]

На відміну від презумцій, дати визначення юридичної фікції значно простіше. Частіше за все під фікцією в праві розуміють такий прийом мислення, який допускається чи прямо прописаний правовою нормою і який полягає у визнанні відомого неіснуючого факта існуючим, чи, навпаки, існуючою обставиною неіснуючій (так визначив fictio juris, тобто правові фікції, ще Мейер, так і визначають його інші юристи).

Юридична фікція ще з часів римського права повністю ввійшла в правову традицію як юридично-технічний прийом. Широко вона застосовується і в нашому законодавстві. Цей метод був відомий ще древньо-римським юристам, які його і напрацювали. Як відомо, римському праву був характерний формалізм і консерватизм. В силу цього воно погано реагувало на зміни в суспільних потребах. Але на допомогу прийшла діяльність римським правозастосувальників – преторів, які в обхід тої чи іншої норми цивільного права фактично створювали своє правило, яке би відповідало запитам суспільства. Для цього вони стли застосовувати видумки. Наприклад, щоби стягнути з іноземця борг в користь римського громадянина, необхідно було формально визнати його громадянинои Риму, звідки і виникла преторська фікція.

Якщо ми відмовимося від фікцій, то прийдеться назавжди відмовитись від таких правових категорій, як юридична особа, представництво, погашення судимості тощо. Фікції використовуються у всіх без виключень галузях права. Половина норм цивільного права побудована на них! Чому вони так широко використовуються? Причина в тому, що законодавство не встигає за потребами суспільства, явищами та ще й тому, що тут діє принцип економії в законотворчій діяльності. Набагато простіше надати умовний правовий режим об'єкту, якому це не є властиве, ніж створювати ускладнені правові конструкції, з допомогою яких регулювання буде мати громіздкий характер. [39, с. 12 ]

Ці два поняття (фікція і презумпція) так близько підходять один одному, що їх практично неможливо розрізнити. Іноді ми бачимо, що законодавець свідомо змішує ці поняття. Добре чи погано поступає законодавець, з самого початку вводячи нас в оману – важко сказати, але ці два поняття так сильно ввійшли в наше реальне життя, що без них вже і не обійтись, особливо при нормотворенні.

В законотворчій діяльності застосовуються ще свого роду аксіоми, незаперечні істини. Вони являють собою керівні начала, розкривають „дух" права, його призначення і зміст, його цілеспрямованість на те, щоб в суспільстві торжествували справедливість і закон, виключалась навіть можливість свавілля та беззаконня. В юридичній мові аксіоми часто іменуються принципами права.

Аксіоми – це положення, які приймаються без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчується в кожному окремому випадку, тому що перевірка їхньої істинності проводилася раніше і їхня істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. [40, с. 3]

Правові аксіоми повинні містити знання про:

  1. правові стимули – правові спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови

для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

  1. правові обмеження – правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для

задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.)

Завдання законотворців – здійснити добір таких аксіом, додержання яких виключало б

розузгодженість поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики – впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну професійну діяльність юриста-фахівця. [41, с. 486]

Loading...

 
 

Цікаве