WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність - Курсова робота

Законодавча техніка: поняття, склад, сутність - Курсова робота

Термінологія, яку використовує юридична наука і законодавство, досить неоднорідна. Всі юридичні терміни поділяються на три групи:

  1. Загальновживані терміни – слова звичайної літературної мови ("жиле приміщення",

"частка", "злочин" і ін.). Без них не може існувати ні юридична наука, ні законодавство, оскільки без загальновживаних слів неможливо викласти своєї думки, зробити законодавство і юриспруденцію доступними до розуміння.

  1. Спеціальні юридичні терміни – це терміни, що відображають особливості держави і права як

специфічні соціальні явища, які виникли в процесі юрисдикційної діяльності. Це: "правовідносини", "підсудний", "позивач", "прокурор" і ін. Треба відмітити, що дуже багато спеціальних юридичних термінів походять з далеких минулих правових систем ("аліменти", "позов", "договір" і ін.)

  1. Спеціальні неюридичні терміни або спеціально-технічні терміни – це терміни, що складають

відношення до інших (неюридичних наук) і галузей та використовуються в законодавстві і юридичній науці ("кібернетика", "епідемія", "венеричне захворювання" і ін.) Для вияснення їх змісту слід звертатися до тих галузей знань, до яких вони належать. [28, с. 95-96]

Мовне викладення нормативно-правового акта доцільно починати з чіткого визначення змісту, який стоїть за поняття, що в ньому застосовується. Без визначених нормативних понять, як без базових конструкцій, важко із всієї маси передбачуваних норм створити чіткий текст закону.

Значення юридичних термінів важко переоцінити. Перш ніж виконувати той чи інший правовий припис, суб'єкт правових відносин повинен знати, що від нього вимагають, тобто, що має на увазі законодавець під конкретними поняттями, інакше залишиться незрозумілим, що саме та чому це від нього вимагається. Якщо скажемо, держава карає за хуліганство, то вона зобов'язана законодавчо визначити, що розуміється під хуліганством з правової точки зору, інакше будь-які санкції втрачають зміст. Аналогічна ситуація має місце і коли держава надає суб'єкту правовідносин які-небудь права. [29, с. 51]

При вивченні проблеми застосування юридичних термінів в законодавчих актах розрізняються такі слова, як "поняття" та "визначення".

Поняття – це коротка назва явища.

Визначення – сукупність ознак та властивостей, що складають таке явище. Синонімом слова "поняття" виступає слово "термін", а синонімом "визначення" - "дефініція".

Для того, щоб розкрити зміст поняття, слід вказати лише найбільш важливі його ознаки. Слова, що використовуються повинні давати найбільш загальне, зовнішнє уявлення про характер явища, що описується. Юридичний термін повинен бути стислим, тобто включати не більше трьох-п'яти слів (в ідеалі – не більше двох). Серед цих слів не повинно бути дієслів, займенників або прислівників. [30, с. 63] Для забезпечення чіткості правового терміну, він має бути викладений в нормативно-правовому акті загальнозрозумілими і доступними словами в прямому їх значенні. Потрібно уникати застосування в нормативному акті застарілих і багатозначних слів та виразів, образних порівнянь, епітетів, метафор. [31, с. 56 ]

Також є вимоги, яким в ідеалі повинні відповідати юридичні терміни, зазначені в Енцеклопедичному юридичному словнику :

  1. Один і той самий термін в тому чи іншому нормативно-правовому акті повинен

використовуватись однозначно.

  1. Терміни мають бути загальновизнаними, тобто використовуватись в повсякденному житті

(мається на увазі у загальновживаній мові), а не бути винаходом законотворців.

  1. Терміни не можуть мати стабільного характеру, тобто зберігати свій особливий зміст в

кожному новому правовому акті.

Є причини вважати, що недотримання встановлених самим законодавцем вимог до юридичної термінології, зокрема, створює неможливість чіткої і правильної інтерпретації таксту закону. [32, с. 3]

По повноті викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють такі способи (форми) :

  • Повна - у статті містяться всі необхідні елементи норми права без відсилання до інших статей.

  • Відсильна – у статті містяться не всі елементи норми права, але є відсилання до інших статей

цього акту, де є відсутні відомості.

  • Бланкетна – у статті міститься відсилання не до якогось конкретного нормативного

розпорядження даного закону, а до іншого нормативного акту. Такого роду статті являє собою „бланк", який заповнюється іншим законом, джерелом права. [33, с. 292 ]

Юридична конструкція – це побудова нормативного матеріалу, яка характеризується своєрідною і стійкою побудовою права обов'язків, відповідальності, їх типові схеми і моделі. Юридичні конструкції являють собою особливий спосіб побудови нормативного матеріалу, який задає модель, типову регламентацію для відповідних явищ. До юридичних конструкцій можна віднести склад правопорушення, конструкції різноманітних договорів в цивільному праві.

Способи конструювання нормативно-правових актів – це сукупність прийомів, за допомогою яких створюється текст.

Виділяють два основних способи конструювання:

- казуїстичний – зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом певних фактів,

випадків (казусів), ознак та ін.;

- абстрактний – зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

Виділяють наступні вимоги, які пред'являються до способів конструювання:

  • термінологічна строгість, чіткість, лаконічність формулювань;

  • простота і ясність тексту, його доступність до розуміння;

  • логічна послідовність і компактність включених в акт правових норм;

  • відсутність протиріч між частинами нормативного акту;

  • мінімальне число актів, присвячених одному питанню;

  • досягнення відповідності актів і скорочення їх кількості шляхом внесення поправок в діючі

акти чи видання діючих актів в новій редакції, з включенням переліку виключених актів;

- одноманітні атрибути правових актів (зазначення суб'єкта, часу, місця видання, номера акта, наявність підпису, печатки);

- одноманітна рубрикація актів, поділ його на частини, заголовки (розділи, підозділи, статті);

- недоцільність дублювання нормативних положень, що прийняті вищестоячими органами в актах вищестоячих органів;

- використання назв організацій в повній відповідності з їх офіційним найменуванням;

- виправдане використання посилань на статті даного акту і на інші акти;

- відповідність закону найменувань актів.

Юридична конструкція являє собою нібито „схему", „скелет", на який нанизується нормативний матеріал. Законодавець, якщо так можна висловитись, думає не нормативно, а юридичними конструкціями. Вірніше, законодавець і в процесі нормотворення спочатку думає юридичними конструкціями як більш абстрактними образами побудови нормативного матеріалу, а потім вже – нормами права, які порівняно з конструкціями мають більш конкретний характер. [34, с.12-19]

При підготовці проекту закону слід виходити із базового принципу: закон по можливості має якомога більш вичерпно регулювати коло питань, віднесених до предмету регулювання, не залишаючи поза увагою суттєвих фрагментів, що можна віднести до цього кола.

Важливим елементом нормотворення є дотримання правила, що при підготовці закону, його

слід формулювати таким чином, аби не було потреби робити надто багато виключень із загальних правил регулювання, визначених в законі.

Цікавим виглядає підхід до змісту закону, одного із канадських авторів – Роберта К. Берджерона, викладених в роботі "Листи до українських законопроектувальників", який спробував формалізувати вимоги до якісного закону.

Здається, що з певними застереженнями, ці вимоги виглядають досить змістовними:

  1. Закон має бути упевненим та ясним. Норми закону мають бути впевненими. Громадянин чи

посадовець, що застосовують закон мають знати якої лінії поведінки вимагає закон. Ясність означає, що при застосуванні норма закону не викликає двозначності і не потребує спеціального тлумачення.

  1. Закон має бути точним. Точний текст закону, це такий текст, який є послідовним, логічним,

вказує не тільки на орієнтири, а встановлює чіткі правила та процедури для їх досягнення.

  1. Закон має бути простим та придатним для застосування. Це означає, що закон має мати

практичне значення. Застосування цього закону має відбуватись в контексті всього законодавства держави. Застосування норми цього закону не повинно суперечити нормам інших законів. Надто суворі санкції чи надто складна процедура не є запорукою для точного застосування закону, якщо він апріорі є заскладним для практичного застосування.

  1. Закон має бути справедливим. Здається, що це найбільш контраверсійна вимога, оскільки

справедливість навряд чи можна виміряти об'єктивно юридичною формою. Проте, коли закон порушує звичаєве право, що склалося в державі, коли він суперечить моральним нормам суспільства, коли він прийнятий в інтересах окремих груп, на шкоду суспільству, цей закон навряд чи буде виконуватись всеціло і навряд чи буде довго існувати.

Loading...

 
 

Цікаве