WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність - Курсова робота

Законодавча техніка: поняття, склад, сутність - Курсова робота

В підсвідомості істинний закон неминуче спирається на внутрішній закон совісті. А цей (в свою чергу) виникає у відповідності з природою людини і традиційними поглядами, які укорінились в підсвідомості народу. Можна сказати, що дуже важливою обставиною при розгляді людини у суспільстві є : тільки повнота і об'єктивність уяви про людину і якою може бути основа закону. Вбогий, недосконалий світогляд законотворців обов'язково стане причиною недосконалих, несправедливих законів, які вони створюють. Сказане вище заставляє нас більше придивитись до об'єкту нашої законотворчості і задуматись над основними якостями людини, над якостями, які властиві тільки їй, які означають межу, за якою вони і починаються.

В традиційному понятті культура – це, по – перше, стійкий стан підсвідомості, внутрішня організація поведінки людини, буття, творчість і результати творчості, які затверджують духовно-людське в людині (і для людини). По – друге, культура володіє ієрархією: в ній існують визначені, притаманні їй, різні рівні оцінки навколишнього і внутрішнього світу людини: святе, добре (хороше), буденне, незмінне, вульгарне. По - третє, істинній культурі притаманна обов'язкова, органічна якість: вона має плодотворні духовні традиції; їй притаманне бережне, з повагою до них відношення. Разом з тим будь-яка культура є національною. Народ може мати свою, самобутню культуру, або взагалі не може її бути, бо чужа культура йому не належить.

Культура (якщо ми її дотримується) незмінно потребує безумовного здійснення названих якостей. Тому і культура законотворчості полягає в тому, щоб будувати закони у відповідності з притаманними об'єкту законів - людині – обов'язковими органічними якостями і добиватися того, щоб дії законів ці органічні якості не принижували, а давали їм можливість природнім шляхом укріплюватись і розвиватись.

Важливий висновок з вищенаведеного в тому, що істинна „законотворчість" – не абстракція, не видумка „демократичних умов", а кінцевий результат правильної оцінки органічних якостей нормальної людини. [23, с. 4]

Важливим елементом правової культури є законодавство, як результат законотворчої роботи. Закріпляючи в законах правила поведінки і встановлюючи відповідальність за їх порушення, держава використовує законодавство в якості важливого середовища формування особистості. В її правовій культурі прийнято виділяти такі елементи, як знання права, відношення до права і готовність до правомірної поведінки. [24, с. 20]

До ознак високої законодавчої культури суспільства традиційно відносять:

  • соціальну основу законодавства, що означає відповідність змісту нормативних актів потребам

розвитку суспільства, відображення в законах досягнень правової науки, юридичної практики, традицій національного духовного менталітету;

  • техніко-юридичну досконалість законодавства, яка свідчить про відпрацювання юридичних

механізмів реалізації законів; чіткість і ясність юридичної мови, однозначність термінів, визначень, понять, які використовуються в нормативних актах; відповідність змісту і букві законів, неможливість їх довільного трактування, відсутність в законодавстві значних прогалин, дублювань, колізій з актами інших рівнів;

  • ефективність законодавства – відповідність його призначення соціальним результатам, що

досягаються. Правокультурний статус законодавства багато в чому визначається його дієвістю. Закони, які не знаходять застосування і підтримки в підсвідомості людей, в їх поведінці, якими би вони „хорошими", „прогресивними" не були, не можуть розглядатися як соціальна цінність. [25 с. 24]

Я погоджуюсь з тими вченими, які ототожнюють "винайдення" закону з появою, наприклад, колеса. Закон як інструмент організації суспільних відносин є неперевершеним і всеохоплюючим серед засобів соціального регулювання та контролю. Конструювання законів – важливе завоювання цивілізації. Рано чи пізно, але в ідеалі зріла культура неминуче породжує досконале законодавство. Воно, в свою чергу, як дитя культури, в ідеалі виявляє турботу про свою матір, стабілізуючи і примножуючи культурні завоювання. І тут належить особливо підкреслити: закони можуть, якщо вони є досконалими, формувати в тому числі і право, як одне з проявів культури. Одночасно і стабілізуються інші, обумовлені правом, юридичні цінності. В якості прикладу ціннісних завоювань культури в засобах (способах) і формах правової діяльності можна вказати на законність і правосуддя. Без них важко було би очікувати належного правопорядку. Законом створюються кінцеві цінності процедурно-процесуального порядку. Про рівень культури наглядно свідчать такі, наприклад, процеси, як парламентські процедури по прийняттю законів, порядок вирішення спорів між владами, правосуддя і тд. і тп.

Законотворчість є основою для побудови „здорового" правового суспільства.

Відповідно до теорії систем: сім параметрів - цілісність, розвиток, традиційність, самоорганізація, гомеостаз та збуренність є достатніми, щоб система суспільства стала самодостатньою та стабільною.

Прийняття цих семи принципів у законотворчість та життя реанімує та одуховить державу. Ці принципи забезпечать виживання держави за екстремальних умов і стануть джерелом внутрішньої сили у еволюційних перетвореннях людини. А держава стане одухотвореною, і її духом стане культура. [26, c. 8]

Сьогодні демократичне правління має успіх у тих країнах, де закони держави відповідають етичним принципам і написані не для сьогоденної вигоди, не для досягнення особистого зиску

можновладців і навіть не для сьогоднішніх вимог народу, а тільки і тоді, коли закони відповідають інтересам майбутнього суспільства держави та вимогам соціальної еволюції. Сьогодні нам вбивають у голову всі переваги так званої правової держави, що має будуватися на принципах римського права. Але її відрізняє від держави, побуваної на принципах етики і культури те, що закони, які приймає правова держава, мають підтримуватися також репресивними органами – поліцією, прокуратурою, судами тощо. В той же час в етичній державі працюють не так закони, як принципи моралі, які збігаються із суспільною мораллю і підтримуються суспільною думкою. На противагу римському праву древнє руське суспільство базувалося не на забороняючих законах, а на сумлінні громадян. Згадаймо, як писав візантійський історик Прокопій Кесарійський про слов'ян: „У слов'ян не було держави, всі закони у них були в голові". Адже візантійці, базуючи свої державницькі принципи на юдейській Торі з її написаними для юдеїв 613 законами, вважали, що без закону не існує і держави.

Коли закони держави опираються на мораль, на етику і культуру законотворців, суспільство процвітає, а народ благоденствує. Створюючи ж закони, які не можуть прижитися у суспільстві, які протирічать один одному і громадській системі взагалі, законодавці послаблюють свій авторитет, знижують рівень суспільної довіри. І, як наслідок, - озлобленість і відчуження народу, міжнаціональні конфлікти, зростання злочинності, розірвання господарських зв'язків. [27, с. 11]

Висновок.

Звідси можна зробити висновок: щоб демократизувати суспільство, реформувати державу, необхідно займатися не лише законотворчою, політико-юридичною діяльністю, а й плекати громадянське суспільство – сприяти структурованості спільноти, усвідомленню й поважанню людьми власних і чужих прав, гідності й свободи, шануванню норм суспільно-політичної взаємодії.

Крім того, законотворчість у всі часи вимагала не лише великої обізнаності в справі, а й високої чесності перед людьми. Сьогодні, нажаль, стало нормою лобіювати якийсь закон на догоду власним чи клановим інтерасам і, пограбувавши в черговий раз країну за допомогою таких законів, деякі з можновладців заявляють :"Які до нас претензії? Ми діяли за законом." Щоби не виникало таких ситуацій, я вважаю за необхідне на стадії підготовки проекту закону, разом із групою вчених – спеціалістів, виносити важливіші законопроекти на всенародне обговорення. Так була би вирішена проблема якості законів.

І потрібно пам'ятати, що закріплюючи в законах правила поведінки і встановлюючи відповідальність за їх порушення, держава використовує законодавство в якості важливого середовища формування не тільки особистості, а й впливає на культуру суспільства взагалі.

  1. загально-теоретична характеристика: юридичні термінології,

спосіб, виклад правових норм, юридичних аксіом, фікцій, юридичних конструкцій.

Питання термінології постає в будь-якій галузі знань; і чим ця галузь знань специфічніша, тим більш гостро постає це питання. В юриспруденції проблема термінології досить актуальна. Чим досконаліше законодавство, тим чіткіше глибше воно регулює суспільні відносини, тим більшого значення набуває проблема термінології. Без термінів, тобто слів точного значення, які мають окреслений зміст, неможливо добитися максимальної точності при викладі законодавчої думки. Вони роблять законодавство більш компактним, позбавляють його розмитих описів.

Юридичні терміни (лат. terminus - межа) – це слова чи словосполучення, які точно визначають певне правове поняття.

Loading...

 
 

Цікаве