WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Договір лізингу. Сторони договору лізингу - Реферат

Договір лізингу. Сторони договору лізингу - Реферат

Реферат на тему:

Договір лізингу. Сторони договору лізингу

Новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. (далі –ЦК) характериується помітним розширенням кола врегульованих ним видів договорів. Ціла низка цивільно-правових договорів вперше одержала закріплення на рівні центрального галузевого нормативно-правового акта цивільного законодавства. Одним з таких є договір лізингу. На сьогоднішній день в Україні діє спеціальний закон, який визначає правові засади здійснення лізингової діяльності -Закон України "Про лізинг" (стара назва) від 16 грудня 1997р.

РІЗНОВИД НАЙМУ

У ЦК зроблена спроба на законоому рівні вирішити одне з найбільш дискуусійніїх питань, що стосують лізингу,-про місце договору лізингу в системі договірних зобов'язань. Норми про лізинг виділені окремим параграфом у главі58 "Найм (оренда)". Тобто відповідно до ЦК, договір лізингу розглядається як різновид договору наймі (оренди). Це, у свою чергу, передбачає застосування до лізингових відносин загальних положень про найм, якщо інше не передбачено спеціальними нормами про лізинг. Водночас, чисто орендними відносинами за договором лізингу назвати важкоз огляду на те, що, крім передачі майна в строкове платне користування, лізинг може передбачати також набуття майна у власність. Ймовірно, саме ня обставина обумовила необхідність закріплення у ч. 2 ст. 806 ЦК положення про те, що до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. У зв'язку з цим потрібно зауважити, що в юридичній літературі все більшої поширення набуває точка зору про самостійну правову природу договору лізингу.

У ч. 1 ст. 806 ЦК наводиться визначення договору лізингу: за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, шо належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізнгоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за відповідну плату (лізингові платежі). Варто зазначити, що законом встановлені певні обмеження стосовно суб'єктного складу договору лізингу: відповідно до ст. З лізингодавцем і лізингоодєржувачем може виступати не будь-який субіект-цивільних правовідносин, а лише суб'єкт підприємницької діяльності. На практиці досить часто лізингодавцями виступають спеціалізовані лізингові компанії. Однак закон не обмежує коло суб'єктів, які можуть виступати в якості лізингодавців, лише лізинговими компаніями. Більше того, в ньому навіть пе вживається таке понятгя. як лізингова компанія.

Водночас, відповідне до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуї" від 12 липни 2001 р, лізингові компанії віднесено до фінансових установ, а до переліку фінансових послуг включено фінансовий лізинг. Виходячи із визначення, закріпленого ст. 1 вказаного закону, виключним видом діяльності фінансової установи с надання фінансових послуг. Таким чином, складається парадоксальна ситуація: лізингова компанія, оскільки вона є фінансовою установою, може здійснювати операції тільки фінансового лізингу, а будь-який інший суб'єкт підприємницької діяльносі може займатися як фінансовим, так оперативним лізингом. Очевидно, що законодавство у цін частині потребує доопрацювання.

АДМІНІСТРАТИВНІ БАР'ЄРИ

На наш погляд, у Законі Украй "Про фінансові послуги та державі регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий лізинг потрібі виключити з переліку фінансові послуг, а лізингові компанії - з числа фінансових установ. Таке вирішені проблеми обумовлюється ще йти що договір фінансового лізингу точки зору побудонн системи цивільно-правових договорів, не може кваліфікуватися, як договір про надання послуг, у тому числі, фінансових. Крім того, Закон України про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг запроваджує цілу систему форм державного регулювання ринків фінансових послуг: ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органами заходів впливу тощо (ст. 20). Таким чином.діяльністьлізингових компаній щодо здійснення операцій фінансового лізингу потрапляє у сферу жорсткого публічно-правового регулювання, а тому запропоновані више зміни дозволили б зняти ці адміністративні бар'єри, які певною мірою стримують розвиток лізингу в Україні.

ЦК не містить положень стосовно форми договору лізингу. Водночас ст. 6 Закону передбачає письмову форму договору лізингу. При цьому закон не передбачає як наслідок недотримання письмової форми договору лізингу його недійсність. Тому, як зазначається в інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 23 березня 1998 р. № 01-8/104 "Про Закон України "Про лізинг", недодержання такої форми не тягне визнання договору недійсним.

Певними особливостями характеризується предмет договору лізингу. Ним, згідно зі ст. 807 ЦК, може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до освних фондів.

Отже, по-перше, предметом договору лізингу завжди виступає річ, тобто предмет матеріального світу (ст. 179 ЦК). Тому не можуть передаватися в лізинг результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, майнові права та інші об'єкти, (які не належать до категорії речей. По-друге, предметом договору лізингу є неспоживні речі (ч. 2 ст. 185 ЦК), визначені індивідуальними онаками (ч. 1 ст. 184 ЦК). У цьому аспекті викликає інтерес справа, що розглядалася в Російській Федерації. ВАТ "Рязанський бройлер" звернулось в арбітражний суд із позовом до управління Міністерства з податків і зборів РФ про визнання недійсним рішення. Предметом договору лізингу у цій справі виступала партія добових курчат та інкубаційних яєць. У рішенні арбітражний суд вказав, що добові курчата і а інкубаційні яйця належать до споживних речей, а тому не можуть бути предметом фінансової оренди (лізингу)7. По-третє, предмет договору лізингу повинен відповідно до законодавства відноситися до основних фондів. Згідно із п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. №92, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою викристання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). По-четверте, законом закріплено перелік об'єктів, які не можуть передаватися в лізинг:

- об'єкти оренди державного майна, визначені в статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунальною мийна", крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств.

ЗВАЖАЙТЕ НА ІСТОТНІ УМОВИ

Окремо би звернути увагу на істотні (суттєві) умови договору лізингу. Як відомо, для укладення цивільно-правового договору потрібне досягнення стороннами у належній формі істотних умов (ст. 638 ЦК). Тому питання про визначення кола істотних умов договору лізингу має важливе юридичнее значення, оскільки від нього залежить сам факт укладенння договору. Варто

зазначити, що договір лізингу належить до тих договорів, перелік істотних умов яких визначено законом. Відповідно до ст.7 Закону, істотними умовами договору є:

- найменування сторін;

- об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

- строк, на який укладається договір лізингу;

- розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

- умови переоцінки вар гості об'єкта лізингу згідно із законодавством України;

- умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоо-держувача;

- умови страхування об'єкта лізингу;

- умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

- умови реєстрації об'єкта лізингу;

- умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

- умови дострокового розірвання договору лізингу;

- умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

- відповідальніс гь сторін:

- дата і місце укладення договору.

Як видно, закон закріплює досить широкий перелік істотних умов договору лізингу, тобто умов, які є необхі-дними для укладення вказаного договору. Водночас, варто зауважити, що подібний законодавчий підхід щодо визначення кола істотних умов договору страждає певними недоліками. По-перше, не всі із перерахованих умов повинні розглядатися в якості істотних для договору лізингу. Наприклад, найменування сторін, дата і місце укладення договору не можуть визнаватися істотними умовами договору: це, скоріше, реквізити договору-документа. По-друге, таке широке коло істотних умов договору лізингу не відповідає потребам практики. У цьому аспекті слушною є точка зору про те, що питання про визнання договору неукладеним у зв'язку із відсутністю в ньому однієї з істотних умов в реальному житті порушується, як правило, недобросовісною стороною у відповідь на цілком обгрунтовані спроби добросовісної сторони примусити контрагента виконати свої зобов'язання належним чином чи застосувати до неї встановлені міри відповідальності. У зв'язку з цим будь-яке невиправдане розширення кола істотних умов, включення в нього другорядних умов(наприклад, про перелік додаткових послуг і т.д.) погіршує становище сторони, яка добросовісно виконує свої обов'язки за договором, і не сприяє стабільності договірних зв'язків.

Виходячи із сказаного, перелік істотних умов договору лізингу, закріплений ст. 7 Закону, потребує перегляду і залишення в ньому лише тих умов, які дійсно є суттєвими, необхідними для договору лізингу. Однак до внесення відповідних змін до закону для укладення договору лізингу у ньому повинні бути визначені всі умови, які відповідно до ст. 7 Закону вважаються істотними.

ЯК РОЗІРВАТИ УГОДУ?

Наказом Міністерства у справах науки і технологій України від 3 березня 1998 р. № 59 затверджений взірець договору фінансового лізингу. Сторони при укладенні договору лізингу можуть використати цей приклад договору, однак обов'язкової сили він не має. Крім того, слід звернути увагу на те, що приклад такого договору не є цілком досконалим. Наприклад, у ньому нічого не сказано про умови повернення об'єкта лізингу у випадку банкрутства лізингоодержувача, хоча за законом - це одна з суттєвих умов договору лізингу. Згідно із ч. 5 ст. 9 Закону, у разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом,учиненим у державній нотаріальній конторі. У п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р.№1172 передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються:

Loading...

 
 

Цікаве