WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сторони договору фінансового лізингу - Реферат

Сторони договору фінансового лізингу - Реферат

Реферат на тему:

Сторони договору фінансового лізингу

Суб'єкти лізингу закріплені в ст.4 закону україни "Про фінансовий лізинг":

лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Одним із нових договірних інститутів, який набирає все більшого поширення у вітчизняній договірній практиці, є фінансовий лізинг. На сьогоднішній день основними джерелами правового регулювання відносин за договором фінансового лізингу є Цивільний кодекс України (далі - ЦК), Господарський кодекс України, Закон України "Про фінансовий лізинг" в редакції від 11 грудня 2003 р. та ряд інших нормативно-правових актів. У цій статті висвітлюються питання суб'єктного складу договору фінансового лізингу

ДВОСТОРОННІЙ ЧИ ТРИСТОРОННІЙ ПРАВОЧИН?

Щоб визначити, чи всі суб'єкти лізингу є сторонами договору фінансового лізингу, необхідно з'ясувати до яких правочинів - дво- чи багатосторонніх - належить цей договір. Це питання в спеціальній літературі тривалий час залишається дискусійним.

Одні вчені, серед яких В.В.ВІтрянський. А.А.Іванов, О.Є.Блінков. виходять з того, шо договір фінансового лізингу - це двосторонній правочкн між лізингодавцем і лізингоодержувачем, заперечуючи його тристоронній характер.

Інша група авторів робить спроби охарактеризувати договір фінансового лізингу як тристоронній правочин.

На думку І.О.Решетник, договір фінансового лізингу варто вважити тристоронньою угодою, оскільки, як зазначає автор, мова йде про систему майнових відносин, що виникають у зв'язку із набуттям лізингодавцем у власність вказаного лізингоодержувачем майна у визначеного продавця, з подальшим наданням цього майна у тимчасове володіння і користування за певну плату. Фактично договірний зв'язок між лїзингоодержуваче.ч і продавцем базується на особливому вираженні волі цих суб'єктів. Особливий характер а волевиявлення полягає в тому, що воля лізингоодержувача і продавця виражена непрямим шляхом. Воля лізингоодержувача на виникнення відповідних правовідносин виражена в договорі лізингу, в якому обумовлено питання не тільки про лізингове майно, а й про продавця, який, зазвичай, вказується лізингоодержувачем. що свідчить про істотне значення даної умови для лізингоодержувача. Позитивне виявлення волі продавця презюмується самим фактом вступу в договірні відносини злізингодавцем, оскільки останній попереджає продавця про те, що майно придбавається спеціально для передачі його на умовах договору лізингу конкретній особі.

Інший російський автор І.Г.Лисименко пише, що договір лізингу (за винятком договору зворотного лізингу) є багатостороннім договором, який складається щонайменше з двох пов'язаних між собою і залежних один від одного договорів. До цієї позиції примикає точка зору А.А.Груздьової, яка зазначає, що договір лізингу є складною юридичною конструкцією, яка складається з двох взаємопов'язаних договорів: договору купівлі-продажу і договору лізингу як такого.

В українській юридичній літературі спроба обгрунтувати тристоронній характер договору лізингу була зроблена в роботі Р.П.Бойчука, який доходить висновку про неможливість розривання всього комплексу правовідносин всіх сторін на самостійні угоди і пропонує визнати договір лізингу цілісною тристоронньою угодою.

ДОМОВЛЕНІСТЬ НА ДВОХ

На мій погляд, більш правильною є позиція першої групи авторів, які розглядають договір лізингу як двосторонній правочин.

Не можна поголитися з думкою І.О.Решетник про особливий характер волевиявлення лізингоодержувача і продавця на виникнення правовідносин між ними. Вибір лізингоодержувачем продавця, обізнаність продавця в тому, то майно призначене для передачі його в лізинг конкретній особі, не може вказувати на їх волевиявлення - укласти тристоронній правочин. У ч.2 ст.207 ЦК передбачено, що правочин вважається таким. що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Продавець не підписує договору фінансового лізингу, так само як і лізингоодержувач не підписує договору купівлі-продажу. Тому між лізингодавцем. лізингоодержу-вачем і продавцем укладаються два договори: договір лізингу і договір купівлі-продажу, а не один тристоронній правочин. Спірною є також позиція І.Г.Лисименко та А.А.Груздьової, які вважають, що договір лізингу є багатостороннім і складається з двох договорів: купівлі-продажу і лізингу. По-перше, це не узгоджується із загальними уявленнями про правочини і договори. Як правильно зазначає В.В. Бітрянський, два самостійні двосторонні право-чини-купівлі-продажу і оренди - навіть при найтіснішому їх взаємозв'язку ніяк не можуть утворити тристоронній правочин, учасниками якого були би суб'єкти зазначених самостійних договорів. По-друге, висновок проте, що договір купівлі-продажу і договір фінансового лізингу є окремими договорами, а не єдиним тристороннім правочином, випливає з моменту виникнення зобов'язань сторін. Якщо навіть припустити. що договір лізингу є тристороннім правочином, який в юриднчно-технічному аспекті оформляється двома документами, то звідси мало б випливати, зокрема, що права і обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача виникають аж з моменту підписання: правочину третім учасником продавцем, тобто з моменту укладення договору купівлі-продажу. Але це суперечить змісту договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець має одним із своїх обов'язків придбання у власність майна у відповідного продавця. Зазначений обов'язок виникає у лізингодавця - на підставі укладення між ним і лізингоодержувачем договору фінансового лізингу. Іншими словами, для укладення договору фінансового лізингу потрібне волевиявлення двох сторін -лізингодавця і лізингоодержувача, шо, своєю чергою, вказує на те, шо цей договір є двостороннім правочином.

ЗМІШАНИЙ ДОГОВІР - ЯК ОДИН ІЗ ВАРІАНТІВ

Слід зауважити, що і в світовій практиці утвердилася позиія згідно якої відносини фінансового лізингу опосередковуються двома договорами - договором фінансового лізингу та договором купівлі-продажу. Так, ст.1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р." передбачає укладення угоди про поставку та угоди про лізинг. Аналогічний підхід передба чений Порядком використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнння для агропромислово комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 і грудня 2003 р. №1904. П.5 цього нормативного акту визначає, що використання коштів державного бюджету на прндбання техніки для її передачі у користування на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу здійснюється шляхом:

- укладення договорів поставки (купівлі-продажу) між лізингодавцем та заводом-виго-товлювачем або постачальником техніки;

-укладення договорів фінансового лізингу між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Отже, сторонами договору фінансового лізингу варто вважати лізингодавця і лізингоодержувача. Продавець (постачальник) є стороною договору купівлі-продажу (поставки). При цьому в силу принципу свободи договору між лізингодавпем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) може бути укладений один тристоронній договір. У цьому випадку матиме місце вмішаний договір (ч.2 ст.628 ЦК), у якому поєднані елементи договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (поставки). Відповідно до відносин сторін за таким тристороннім договором будуть застосовуватися у відповідних час-тннах положення про договори, елементи яких він містить.

ЛІЗИНГОДАВЕЦЬ -ЮРИДИЧНА ОСОБА

Лізингодавцем. відповідно до ст.4 ЗУ "Про фінансовий лізинг" є юридична особа, яка передає право володіння і користуванні предметом лізингу лізингоодержувачу. Тоді як у попередній редакції закону від 16 грудня 1997 р. до кола лізингоодавців були зараховані всі суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні та фізичні особи.

Для визначення кола суб'єктів, які можуть виступати лізингодавцем у договорі фінансового лізингу, варто також враховувати положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р., ст.4 якого відносить фінансовий лізинг до фінансових послуг. Відповідно до ст.5 зазначеного закону право на здійснення операцій з надання фінансових послуг надається фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності. Далі ця ж стаття закону говорить, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, шо здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Виходячи із наведених положень та враховуючи зміст ст.4 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавцями у договорах фінансового лізингу можуть бути:

1) Фінансові установи. У ст. 1 Закону України "про фінансові поступі та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ ст.1 вказаного закону зараховує банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційнні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Поряд з цим, варто мати на увазі, шо спеціальне законодавство, яке регулює діяльність з надання окремих видів фінансових послуг часто визначає ті чи інші види такої діяльності як виключні. Тому цю обставину потрібно враховувати при визначенні можливості конкретних видів і фінансових установ виступати і лізингодавцем за договорами фінансового лізингу. Крім того розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України віт 8 липня 2004 р. № 1515 затверджено Положення про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг. Враховуючи наведене вище, з-поміж фінансових установ лізингодавцями у договорах фінансового лізингу можуть бути лізингові компанії і банки.

Особливе місце з точки зору здійснення операцій фінансового лізингу належить лізинговим компаніям.

Loading...

 
 

Цікаве