WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові проблеми реформування законодавства, яке регулює вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні - Реферат

Правові проблеми реформування законодавства, яке регулює вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Правові проблеми реформування законодавства, яке регулює вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні

В умовах ринкової економіки важливе місце посідають правові процедури захисту порушених трудових прав працівників як індивідуальних, так і колективних.

Однією з форм захисту порушених трудових прав найманих працівників є правове регулювання порядку вирішення трудових спорів. На жаль, чинне законодавство, яке регулює порядок вирішення трудових спорів між працівниками і роботодавцями, на сьогоднішній день не відповідає існуючим суспільним відносинам, а в деяких випадках - і Конституції України, чим порушується ст. 8 Конституції України, яка встановила правило, за яким закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати. У трудовому законодавстві України не дотримується й інший принцип, визначений Конституцією України, - про право звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина.

Суперечать Конституції положення законодавства про працю про досудовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. Це, зокрема, стосується норм законодавства про працю, які наділяють комісії з трудових спорів юрисдикційними повноваженнями.

В основу реформування законодавства, яке регулює порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, повинні лягти положення ст. 124 Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини.

Розширення сфери судового захисту трудових прав працівників потребує створення спеціалізованих судів, які б спеціалізувалися на розгляді трудових спорів і спорів про порушення соціального захисту громадян.

Разом з тим, розширення сфери судового захисту не повинно завадити подальшому використанню примирних процедур для розгляду індивідуальних трудових спорів. У трудовому законодавстві необхідно закріпити правило про те, що працівник має право вибирати між судовим розглядом індивідуального трудового спору і його розглядом за допомогою примирних процедур. Примирні процедури можуть здійснюватись за допомогою комісій з трудових спорів. Необхідно змінити порядок формування таких комісій, які мають формуватися на паритетних засадах. На сьогоднішній день комісія формується трудовим колективом на загальних зборах або конференції. Але такий порядок порушує права роботодавця на участь у розгляді індивідуального трудового спору. Тому роботодавець та наймані працівники делегували рівну кількость своїх представників до комісії по трудових спорах. Питання про необхідність утворення комісії повинен вирішувати сам трудовий колектив найманих працівників.

Оскільки завданням комісії є примирення сторін індивідуального трудового спору, то її рішення не можуть прийматися простою більшістю членів присутніх на засіданні. У зв'язку з новим порядком утворення комісії її рішення можуть прийматися за взаємною згодою усіх членів комісії, присутніх на засіданні.

Доцільно також у законодавстві врегулювати питання про момент виникнення індивідуального трудового спору, оскільки відповідні норми в чинному Кодексі законів про працю відсутні. Індивідуальний трудовий спір виникає з моменту, коли працівник або його представник звернулися за розглядом індивідуального трудового спору до компетентного органу. Працівник або його представник не можуть звернутися до компетентного органу за розглядом індивідуального трудового спору, якщо вони при безпосередніх переговорах з роботодавцем не врегулювали розбіжностей і у письмовому вигляді не отримали від роботодавця відмови у задоволенні своїх вимог. При цьому представником працівника при безпосередніх переговорах з роботодавцем можуть бути представники виборного профспілкового органу, членом якої він є. Якщо ж працівник не є членом профспілки, то він має право звернутися до будь-якої іншої особи з проханням про представництво своїх інтересів перед роботодавцем або провести переговори самостійно. Також необхідно відмовитися від виключного переліку категорій справ, які підлягають безпосередньому розглядові у місцевих судах, оскільки це суперечить принципу примирення при розгляді індивідуальних трудових спорів.

Стосовно спорів про притягнення працівників до матеріальної відповідальності, то вони не можуть бути предметом розгляду за допомогою примирних процедур. У цьому випадку роботодавець повинен звертатися безпосередньо до суду, оскільки тут має місце спір не про порушене право, а про притягнення до юридичної відповідальності.

У новому трудовому законодавстві доцільно відмовитися від обов'язкового поновлення працівника на роботі у випадку, коли судом буде встановлено, що його звільнено з роботи незаконно. Тому можливо встановити диспозитивну норму, за якою за бажанням працівника суд може прийняти рішення або про його поновлення на роботі, або про виплату відповідної компенсації без поновлення на роботі. Для цього потрібно встановити перелік порушень закону при звільненні, що можуть слугувати підставою для поновлення працівника на попередній роботі або для виплати відповідної компенсації.

Список літератури:

  1. Конституція України. - К, 1996

  2. Кодекс законів про працю. - К: Парламентське вид - во, 2006

  3. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упорядники: В. А. Скоробагатько, М. І. Федишин. - К.: Істина, 2000. - 54с.

  4. В. Бурак "Регулювання трудових спорів в Україні" http://www.zakon.org.ua.


 
 

Цікаве

Загрузка...