WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Прогалини та колізії права, що застосовується при розгляді корпоративних спорів - Реферат

Прогалини та колізії права, що застосовується при розгляді корпоративних спорів - Реферат

Реферат на тему:

Прогалини та колізії права, що застосовується при розгляді корпоративних спорів

Динамічний розвиток корпоративних правовідносин впродовж, щонайменше, останніх п`яти років зумовив ряд змін до нормативно-правових актів, якими врегульовані вказані відносини [1]. Такі зміни повязані із обширністю категорії судових спорів, предметом яких є різного роду порушення корпоративних прав. Крім того, з метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин, Президією Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) було надано Рекомендації № 04-5/14 від 28.12.2007 (далі - Рекомендації), зокрема, щодо підвідомчості і підсудності вказаних справ, а також визначено особливості розгляду спорів, пов`язаних із реалізацією, захистом, набуттям та припиненням корпоративних прав, визнанням установчих документів господарських товариств повністю або частково недійсними, договірним регулюванням і застосуванням іноземного права у корпоративних правовідносинах тощо.

Тим не менше, вказані Рекомендації внесли додаткових непорозумінь, як у правову науку, так і у практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин, запровадивши ряд юридичних колізій, та не заповнивши прогалин, на яких закцентовано увагу у цьому дослідженні.

Так, зокрема, п.4 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачає такий склад сторін корпоративного спору: 1) учасник (акціонер, засновник) господарського товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери, засновники) господарського товариства у спорі між ними, пов`язаному із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням цього товариства. Вказівка на цю ж норму як на таку, з вимог якої слід виходити судам при вирішенні корпоративних спорів, міститься, також, і у п.1 Рекомендацій Президії ВГСУ.

В ході аналізу наданих Рекомендацій, доходимо висновку, що до спорів між учасниками(акціонерами, засновниками) господарського товариства, в тому числі такими, що вибули, та товариством можна віднести:

- спори про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обгрунтовує вимоги порушенням його корпоративних прав (п.1.2. Рекомендацій);

- спори про визнання недійсними рішень про виключення учасника з товариства, а також визначення і стягнення вартості частки майна, належної до сплати учаснику який вибув (вийшов) із товариства (п. 1.1., п.1.3. Рекомендацій);

- про визнання недійсним рішення загальних зборів, у звязку із недотриманням вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, в тому числі рішень про обрання, звільнення, відкликання тощо керівників та інших посадових осіб господарських товариств (абзац 2 п.1.12. Рекомендацій).

Однак, як вбачається із наведеного вище, у позові, предметом якого є будь-який із зазначених вище, позивачем може бути лише учасник (акціонер, засновник). В той же час, із змісту п.4 ч.1 ст.12 ГПК Українти, а також п. 1.1. Рекомендацій вбачається, що у цій категорії позовів позивачем може бути, як учасник (засновник, акціонер), так і саме товариство. При цьому, Рекомендації не містять вказівки на жодну із підстав подання позову товариством до учасника (засновника, акціонера) та на предмети таких позовів, що залишає невирішеним питання віднесення окремих із них до корпоративних тощо.

Із змісту Рекомендацій Президії ВГСУ вбачається також і те, що корпоративні спори можуть виникнути внутрішньо між учасниками (акціонерами, засновниками), тобто у вказаних осіб між собою, з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю (п.1.1. Рекомендацій, п.4 ч.1 ст.12 ГПК України). При цьому, до таких спорів, згідно п.1.4. Рекомендацій, належать спори при визнання недійсними установчих документів господарського товариства (їх частини).

У відповідності до п. "а)", ч.1 ст. 36, ст. 41, ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", рішення про затвердження установчих документів господарських товариств (змін до них) приймається вищим органом - установчими зборами (загальними зборами товариства).

В той же час, згідно норми ч. 1.ст. 92 ЦКУ, а також п. 9 роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від „12" березня 1999 року 02-5/111, за дії органу юридичної особи несе відповідальність сама юридична особа. Відтак, спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств (їх частини), змін до них, з нашої точки зору, повинні бути віднесені до категорії корпоративних спорів між учасником та товариством, а не до внутрішніх спорів між учасниками.

Про це свідчить, також, і факт віднесення ВГСУ спорів про визнання недійсним рішення про виключення учасника із товариства та визнання недійсним рішення загальних збоірв, у звязку із недотриманням вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, в тому числі рішень про обрання, звільнення, відкликання тощо керівників та інших посадових осіб господарських товариств, оскільки такі рішення приймаються не учасником (ми) окремо, самостійно, а колегіально як вищим органом управління товариством.

Отже, стосовно внутрішніх спорів між учасниками товариства, ВГСУ не дає рекомендацій та не орієнтує на допустимі їх предмети, оскільки дублює лише вказівку на те, що ними є спори з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю, яка і раніше містилася у п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України.

При розгляді питання щодо корпоративних спорів, слід звернути увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, так і у п. 1.1. Рекомендацій, однією із сторін корпоративного спору є учасник (акціонер, засновник) господарського товариства, однак немає вказівки на вкладника, хоча саме таку назву носить учасник повного та командитного товариства.

Припускаємо, що така позиція аргументується наявністю у юридичній науці думки про те, що учасники повного і повні учасники командитного товариства не можуть бути власниками корпоративних прав.

Як зазначає В.С. Щербина: "визнання учасників повного і повних учасників командитного товариствавласниками корпоративних прав прямо суперечить нормі ч. 2 ст. 167 ГК України, згідно якої володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом", а згідно ч. 7 ст. 80 ГК України, учасники повного і повні учасники командитного товариства повинні бути зареєстровані як суб`єкти підприємництва [2]. Однак, важаємо, що при цьому слід врахувати і норму ч.1 ст. 167 ГК України, згідно якої корпоративними правами визнаються права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, а також Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає корпоративні права як право власності на статутний фонд юридичної особи, в незалежності від того, чи створено таку юридичну особу у формі господарського товариства, (до яких належить як повне, так і командитне товариство), чи в інших організаційно-правових формах.

Поряд із зазначеними прогалинами, слід звернути увагу і на деякі колізійні аспекти Рекомендацій Президії ВГСУ та ГПК України. Так, зокрема, у відповідності до, п.1.7. Рекомендацій, "відносини з обліку прав власності на цінні папери є такими, що пов`язані з реалізацією корпоративних прав", а "судам слід виходити з того, що спори за позовами акціонерів до реєстраторів, пов`язані з внесенням змін до реєстрів власників іменних цінних паперів, укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників іменнпх цінних паперів, безпосередньо стосуються прав і обов`язків акціонерного товариства...Судам необхідно у всіх випадках вирішувати питання про залучення акціонерного товариства до участі у відповідних справах як відповідача або третьої особи" [3].

В той же час, спори між акціонерним товариством та реєстратором, пов`язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників іменних цінних паперів, а також спори між акціонерним товариством та депозитарієм, пов`язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними договорів на обслуговування емісії цінних паперів, до корпоративних спорів не належать (п. 1.8. Рекомендацій).

Така позиція дозволяє дійти двох принципово важливих в контексті цього дослідження висновків: по-перше, - однією із сторін корпоративного спору може бути реєстратор власників іменних цінних паперів, з а умови, що останній у такому спорі є відповідачем, акціонер - позивачем, а саме акціонерне товариство - співвідповідачем або третьою особою.

Однак, перелік сторін корпоративного спору, визначений п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України та п.1.1. Рекомендацій є закритим та не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас, п.1.1. Рекомендацій, п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України вступає протиріччя із абзацом 2 п. 1.7 Рекомендацій. Вважаємо таку ситуацію не зовсім виправданою, а відповідне застереження в обох зазначених вище нормах - необхідним, як, власне, і розширення складу сторін корпоративного спору реєстратором власників іменних цінних паперів.

В ході аналізу практики застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин, доходимо висновку, що для однакового та правильного застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права у розгляді відповідних справ, необхідно заповнити існуючі у законодавстві прогалини, повязані із визначенням допустимих матеріально-правових вимог позивача до відповідача, кола учасників корпоративних правовідносин та, зокрема, сторін корпоративного спору, а також вичерпності або невичерпності переліку останніх.

Література:

  1. Див., наприклад, Закон України від 15 грудня 2006 року (N 483-V, ОВУ, 2007 р., N 52, ст. 3476), яким було внесено зміни до п.4 ч.1 ст .12 Господарського процесуального кодексу України.

  2. Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып. 1/ Под ред. Р.А. Майданника. - К.: Всеукраинская ассоциация издателей "Правова еднисть", 2008. - С. 225.

  3. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про національну депозитрану систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", доручення емітентом реєстратору вести реєстр власників іменних цінних паперів не знімає з емітента відповідальності за виконання зобов`язань, що випливають з угод щодо цінних паперів.

  4. Господарський кодекс України. - Х.: ПП "ІГВІНІ", 2008. - 232 с.

  5. Господарський процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 лют. 2008р.: (відповідає офіц. текстові).-К.: Вид. Паливода А.В., 2008. - 64с. - (Кодекси України

  6. Про господарські товариства: Закон України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 49, ст.682)/http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1576-12.

Loading...

 
 

Цікаве