WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості купівлі-продажу в зовнішньоекономічному обігу - Реферат

Особливості купівлі-продажу в зовнішньоекономічному обігу - Реферат

1) дія даної норми розрахована на регулювання відносин колишнім союзним законодавством в умовах державної монополії на зовнішню торгівлю, а зараз діє принцип свободи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

2) сторони, які укладають зовнішньоекономічні угоди, вже не є радянськими організаціями, на які має поширюватися законодавство колишнього СРСР про зовнішньоекономічну діяльність; ,

3) визнання угод недійсними на підставі статей 45 і 568 ЦК України було можливим лише у разі порушення форми та порядку підписання їх, встановлених законодавством СРСР, яке сьогодні взагалі не може застосовуватися до даних правовідносин. Нині ці норми не діють, оскільки, відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок-тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р., союзне законодавство застосовується, якщо відповідні відносини не врегульовані законодавством України і не суперечать йому. А втім, як відомо, зовнішньоекономічні відносини вже врегульовано Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законодавчими актами України, перелік яких подано у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому МЗЄЗторгом України від 5 листопада 1995 р. У цьому переліку закони СРСР не зазначаються. За таких умов має діяти правило ч. 1 ст. 45 ЦК України, згідно з яким недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в тому разі, якщо такий наслідок прямо вказаний у законі. Проте у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших спеціальних законодавчих актах України такі правові наслідки відносно випадків укладення угод за підписом однієї особи прямо не передбачено.

Правда, у ч. 5 ст. 6 згаданого закону є норма, згідно з якою зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України чи міжнародним договорам України. Але ця норма не стосується безпосередньо відступів від форми і порядку підписання зовнішньоекономічних договорів, а відповідно до цивільного законодавства недодержання цих вимог тягне за собою недійсність угод лише у випадках, прямо передбачених законом.

Дещо двозначною уявляється і та частина ст. 6, відповідно до якої зовнішньоекономічний договір від імені юридичної особи мають підписувати дві особи: "особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, І особа, уповноважена довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта підприємницької діяльності одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше". Саме остання фраза може дати підстави для неоднозначних висновків, зокрема про те, що установчі документи можуть встановлювати й Інший порядок підписання зовнішньоекономічних договорів, у тому числі й одноособовий.

На підставі вищезазначеного, а також враховуючи те, що вже немає радянських організацій і не діє законодавство СРСР, слід зробити висновок, що наявність у зовнішньоторговельній угоді лише одного підпису від імені юридичної особи України не є підставою для визнання її недійсною. Дана позиція іноді підтримується і арбітражною практикою. Так, президія Вищого арбітражного суду України у справі № 38/6 за позовом австрійської фірми "Дипл-Інж. Стефан Ландау" до СП "Кебот-Київ" залишила у силі договір на реалізацію лікарських препаратів, підписаний зі сторони СП однією особою — президентом, не знайшовши підстав для визнання його недійсним через порушення форм з тих же міркувань, які були зазначені вище. Подібний підхід міститься також у постановах Арбітражної наглядової колегії ВАС України від 11 січня 1997 р. у справі М8 8/131 за позовом фірми "Армор" до ВАТ "Лубнифарм".

Розглядаючи спір у справі АС № 62 Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не визнав недійсним контракт від 17 вересня 1992 р. між АТ "Індустріалекспорт" (м. Бухарест, Румунія) і компанією "Укрнафтохім" (м. Київ, Україна) про поставки товарів на бартерній основі, незважаючи на те, що з української сторони контракт був підписаний одноособове.

Така арбітражна практика заслуговує на підтримку, оскільки нерідко представники суб'єктів підприємництва (юридичних осіб) навмисно підписують одноособове зовнішньоекономічні угоди, розраховуючи на необов'язковість їх виконання. Причому, як свідчить арбітражна практика, з вимогами про визнання таких угод недійсними звертається та сторона контракту, яка одноособове підписала угоду. До речі у проекті ЦК України взагалі немає правил щодо наслідків недодержання форми та порядку підписання таких угод

У ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" сформульовано кілька принципових положень щодо застосовуваного до угод права, а саме:

• форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення;

• форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, встановлюється законами України;

• права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження;

• за відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватися до договору купівлі-продажу, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем.

Бурхливий розвиток міжнародного товарообігу зумовив необхідність створення відповідних універсальних правил міжнародної купівлі-продажу. Так, Міжнародна торговельна палата у 1953 р. розробила Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (правила ІНКОТЕРМС), які застосовують нині у редакції 1990 р. З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємництва України та учасниками відносин, що виникають у зв'язку з такими договорами, Указом Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 4 жовтня 1994 р. було встановлено, що ці Правила застосовуватимуться при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності договорів, утому числі зовнішньоекономічних, предметом яких є товари (роботи, послуги).

Велике практичне значення для ефективного розвитку міжнародного товарообігу та встановлення для нього уніфікованих правил має Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., яка вступила в силу з 1 січня 1988 р. Конвенція містить 101 статтю, що регулюють відносини, пов'язані з укладенням договорів міжнародної купівлі-продажу, їх виконанням та відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

При ратифікації Конвенції 3 січня 1990 р. Україна заявила, що будь-яке положення статей 11 і 29 чи частини II Конвенції, яка допускає щоб договір купівлі-продажу чи його зміна або припинення угодою сторін або оферта, акцепт або будь-яке висловлення наміру здійснювалися не у письмовій формі, не застосовується, якщо хоч би одна із сторін має своє комерційне підприємство в їх відповідних державах.

Знання перелічених та інших міжнародних правил купівлі-продажу дасть можливість підприємцям набути знання та досвіду цивілізованого ведення комерційної діяльності у сучасних динамічних і складних ринкових відносинах.

Loading...

 
 

Цікаве