WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Характер і організація державного управління - Реферат

Характер і організація державного управління - Реферат

Основними формами виконавчої та розпорядчої діяльності є: а) проведення матеріально-технічних і організаційних дій, що випливають із призначення того чи іншого органу; б) укладання цивільно-правових угод, що стосуються майнових інтересів конкретного органу; в) видання в межах компетенції актів управління; г) здійснення заходів заохочення; г) застосування на основі закону примусових заходів в адміністративному порядку.

Управління та його організація мають за мету створення найбільш сприятливих умов для функціонування виконавчої влади, а тому вимагають чіткого врегулювання статусу суб'єктів управління та взаємовідносин у межах і поза межами цієї системи. Раціональна організація здійснення виконавчої влади повинна забезпечити правильний вибір суб'єктів управлінської діяльності, встановлювати місце і роль кожного з них та чітку взаємодію між ними, що є однією з найважливіших умов економічності і ефективності державної діяльності. За таких умов чітке закріплення нормами адміністративного права суб'єктів, що здійснюють державне управління, їх статусу буде не самоціллю, а підкреслить роль виконавчої влади в суспільстві, створить необхідні умови для розв'язання проблем, що виникають, нормального перебігу соціально-економічних процесів.

Сучасна система управління базується, з одного боку, на вдосконаленні та укріпленні зв'язків у процесі виконавчої та розпорядчої діяльності між органами виконавчої влади різних ланок, а з іншого — на децентралізації, розширенні самостійності підприємств і установ у вирішенні всіх питань. Ступінь самостійності державних підприємств (не рахуючи казенних), установ і організацій, які одержали державне майно в господарче відання, значно підвищився у порівнянні з їх становищем наприкінці 80-х років, але говорити про те, що вони повністю виведені із підпорядкування галузевих органів, ще рано або можна тільки зі значною мірою умовності. Центральні органи не мають права здійснювати безпосереднє управління підвідомчими підприємствами, втручатися в їх виробничу і господарську діяльність, оскільки їх основне призначення — регулювання і координація діяльності у відповідних галузях. З цих позицій державні підприємства і установи, незважаючи на збереження своєї відомчої приналежності, зміцнили свої позиції як суб єкти цивільно-правових відносин і ринку. Їх вже не можна розглядати як організаційні ланки єдиної системи управління відповідною галуззю.

Разом з тим у руках центральних галузевих органів виконавчої влади залишилися важливі важелі впливу на підвідомчі підприємства і установи, що у деяких випадках може звести нанівець усю їх самостійність у розв'язанні виробничих і господарських питань, а саме: забезпечення виконання законів та інших нормативно-правових актів, у тому числі актів центральних органів виконавчої влади, заняття посад керівників, фінансування в цілому чи якихось заходів, контроль. І в законодавстві, і в практичній діяльності спостерігається все більше намагань посилити безпосередній управлінський вплив на державні підприємства і установи.

Фактично децентралізація управління спирається лише на роздержавлення, зміну форм власності і відповідно на диференціацію за формами на приватну, органів місцевого самоврядування, колективну, державну. Управління недержавними підприємствами зосередили в своїх руках власники або уповноважені ними особи. Ступінь державного управління підприємствами системи місцевого самоврядування також значно скоротилась, оскільки вони виведені з підпорядкованості державних органів при збереженні відомчої приналежності.

Таким чином, організація управління охоплює не тільки державне, а й недержавне управління в межах, що регулюються нормами адміністративного права. Елементами організації управління є: а) органи виконавчої влади; б) органи, що входять в організаційний механізм здійснення виконавчої влади (органи державного управління), але прямо не належать до органів виконавчої влади; в) норми адміністративного права, за допомогою яких встановлюються статус усіх ланок управління, їх службовців, межі взаємовідносин, правова відповідальність суб'єктів.

Головною метою державного управління є створення найбільш сприятливих умов для формування виконавчої влади, що відповідає інтересам громадян, суспільства та держави. В рамках головної мети досягаються інші, більш конкретні цілі, сутність яких зводиться до встановлення принципів і форм, юридичного закріплення змісту управлінської діяльності. Сюди включаються: розв'язання питань стосовно системи і структури органів управління залежно від їх функціонального призначення; розмежування між ними компетенції; встановлення їх завдань, функцій, прав та обов'язків; урегулювання правових форм взаємодії вищих і нижчих ланок адміністративної системи; вибір оптимальних методів управлінської діяльності та форм їх реалізації. Єдність цілей, що стоять перед органами виконавчої влади, досягається за допомогою правових норм, єдиної правової природи органів управління та характеру виконуваних ними функцій.

Конструкція систем органів, що здійснюють державне управління, значною мірою залежить і від сфери, де здійснюється управління. Децентралізація управління в соціальній і культурній сферах менша, ніж в економіці. Різним є рівень централізації в міжгалузевій сфері (стандартизація, статистика, ціноутворення, митна справа та ін.). Що стосується адміністративно-політичної діяльності, то тут може йтися не про децентралізацію, а про різний рівень централізації, оскільки вона характеризується високим ступенем і в управлінні обороною, закордонними справами, і в управлінні установами і організаціями, підвідомчими Міністерству юстиції, Міністерству внутрішніх справ та ін.

Від цих та інших чинників залежать вибір принципу організації апарату органів управління, його структурних підрозділів, їх правовий статус, зв'язок між суб'єктами управління. При значній різноманітності структурних підрозділів (головні управління, управління, департаменти, відділи, сектори, центри, ради, секретаріати та ін.) управлінські зв'язки зводяться до відносин загального, безпосереднього, прямого та оперативного підпорядкування.

Загальне підпорядкування виражається в тому, що повноваження вищого органу не зосереджені на конкретних питаннях керівництва підпорядкованими йому об'єктами. Загальне керівництво здійснюється шляхом встановлення правил діяльності, проведення контролю (нагляду). Таке підпорядкування означає фактичну підвідомчість об'єкта суб'єкту. Прикладом загального підпорядкування можуть бути відносини між відповідним міністерством та промисловим підприємством при здійсненні господарської діяльності.

Безпосереднє підпорядкування обумовлене значними організаційними та правовими зв'язками, відсутністю проміжних ланок, розв'язанням кадрових питань, питань дисциплінарної відповідальності, скасуванням актів чи їх зміною. При безпосередньому підпорядкуванні об'єкт перебуває у віданні суб'єкта управління.

Пряме підпорядкування передбачає безпосередні відносини між керівником і підлеглим, вищим і нижчим органами. Таке підпорядкування тісно пов'язане з безпосереднім і випливає з нього.

Оперативне підпорядкування означає юридичну залежність одного суб'єкта від іншого тільки з конкретних питань і непідпорядкованість йому в інших формах. При виконанні обов'язків по охороні громадського порядку і громадської безпеки службовці органів внутрішніх справ, які не входять до складу міліції, перебувають в оперативному підпорядкуванні міліції, користуються всіма відповідними перевагами та несуть обов'язки працівників міліції.

У сфері державного управління зберігаються і відносини подвійного підпорядкування. Сутність його полягає в тому, що стосовно цього органу (як правило, нижчого) два органи (вищі) мають вирішальні повноваження з якихось питань. Подвійне підпорядкування суб'єкта управління по вертикалі і горизонталі ґрунтується на розмежуванні предметів і повноважень спільного відання. При цьому орган даного рівня і вищий орган мають з відповідних питань юридично-владні повноваження щодо конкретного суб'єкта, наприклад, обласна державна адміністрація в особі її голови і Міністерство юстиції щодо обласного управління юстиції.

Loading...

 
 

Цікаве