WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Належне фiнансування судової влади як одна з гарантiй самостiйностi судiв i незалежностi суддiв - Реферат

Належне фiнансування судової влади як одна з гарантiй самостiйностi судiв i незалежностi суддiв - Реферат

Зараз потреби у фінансуванні місцевих та апеляційних судів визначаються на підставі Єдиних нормативів фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, затверджених за погодженням з Радою суддів України та ДСА України в травні 2003 р. Треба зазначити, що ці нормативи, очевидно з огляду на фінансові можливості держави, є доволі мізерними. Так, у них передбачено виділення на одного суддю 1 тис. грн. на рік для придбання санаторно-курортної путівки. Зрозуміло, що в нинішніх умовах придбати за такі кошти путівку, яка відповідно до ст. 44 Закону "Про статус суддів" має надаватися за рахунок держави, просто неможливо.

Запити щодо фінансових потреб судів постійно занижуються як самими судами, так і ДСА України. Проте навіть ці запити Верховна Рада України задовольняє лише частково: у 2002 р. суди були недофінансовані на 46,5 %; у 2003 р. на функціонування судової системи з бюджету виділено менше половини від необхідної суми; у 2004 р. в Державному бюджеті на діяльність судів виділено 47 % коштів від потреби; а на 2005 р. заплановано виділення лише 42 % коштів від наявної потреби.

Така практика з фінансуванням призводить до значних негативних наслідків. Причому йдеться не тільки про неможливість достатньою мірою забезпечити соціальні та матеріальні потреби суддів і працівників апарату судів, але й про загрозу конституційному праву громадянина на справедливий суд. Адже у багатьох судах організувати роботу належним чином не має змоги через відсутність необхідної кількості залів судових засідань, оргтехніки, відключення приміщень від теплової, електричної та телефонної мереж, відсутність коштів на відрядження, оплату участі адвокатів, свідків та потерпілих при розгляді справ. Водночас існує проблема відсутності для громадян елементарних умов - немає гардеробів, стільців для того, щоб дочекатися в коридорі розгляду справи, столів, щоб написати заяву чи скаргу тощо.

Верховний Суд України, вбачаючи у такій практиці фінансування загрозу самостійності судів та незалежності суддів, неодноразово пропонував встановити порядок, згідно з яким Державний бюджет України в частині визначення видатків на потреби судів має формуватися за участю судової влади, й наполягав на тому, що лише остання має визначати межу, нижче якої зменшення фінансування не допускається 6.

Багато невирішених питань існує і в законодавчому забезпеченні та практиці виділення передбачених законом грошових коштів і надання їх у розпорядження судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 Закону "Про судоустрій України" видатки на утримання судів не пізніше 10 числа кожного місяця перераховуються органами Державного казначейства України (далі - ДКУ) на рахунки Верховного Суду України, інших судових установ - головних розпорядників бюджетних коштів та на рахунки територіальних управлінь ДСА України.

У ч. 2 ст. 120 цього ж Закону передбачено, що головними розпорядниками коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є окремо Верховний Суд України, Конституційний Суд України та вищі спеціалізовані суди, а також ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та ДСА України. Встановлення цієї норми змінило на краще практику фінансування судів, яка існувала раніше і згідно з якою функції головного розпорядника коштів Державного бюджету, які виділялися на фінансування судів (окрім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та Вищого господарського Суду України), здійснювалися Міністерством юстиції України.

Однак положення статей 120 та 121 Закону "Про судоустрій України" містять певні суперечності. У ч. 2 ст. 120 не встановлено вимог про виділення до 10 числа місячного обсягу фінансування повністю. Відтак органи виконавчої влади можуть вважати, що ця норма виконується й у тих випадках, коли станом на зазначену дату кожного місяця виділено лише частину коштів від місячного обсягу фінансування.

У ч. 1 ст. 121 Закону "Про судоустрій України" зазначено, що фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому БК. В той же час положення статей 120 та 121 встановлюють істотні відмінності від цього порядку. Зокрема, їх можна розуміти так, що судові установи, ДСА України та її територіальні управління повинні мати власні бюджетні рахунки у банківських установах. Водночас у чинному бюджетному законодавстві (наприклад, ст. 48 БК) не передбачено наявності таких бюджетних рахунків.

У ст. 51 БК визначено, що розпорядники бюджетних коштів спочатку в межах, встановлених кошторисами бюджетних асигнувань, беруть бюджетні зобов'язання (тобто укладають угоди на придбання товарів, одержання послуг, виконання для них робіт), і лише після отримання відповідно до цих зобов'язань товарів, робіт чи послуг подають доручення на їх оплату органу ДКУ, який здійснює конкретні платежі у разі наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України, відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань. Ці положення БК деталізуються у підзаконних нормативно-правових актах.

Бюджетні установи та організації не мають самостійних бюджетних рахунків, а лише реєстраційні рахунки в органах ДКУ, які є інструментами обліку зазначеними органами коштів, виділених з метою фінансування відповідного розпорядника чи одержувача бюджетних коштів. Бюджетні установи та організації позбавлені можливості самостійно здійснювати операції з бюджетними коштами. Ці операції за них здійснюють органи ДКУ, яким до того ж надано широкі повноваження щодо контролю за витрачанням коштів бюджетними організаціями та установами аж до повного припинення їх фінансування. Для здійснення органами ДКУ оплати бюджетних рахунків вимагається виконання значної кількості формальностей. Взяття бюджетною установою чи організацією зобов'язання про виплату певної суми грошових коштів із бюджету можливе лише за умови попереднього взяття таких зобов'язань на облік в органах ДКУ.

Весь процес виділення і перерахування бюджетних коштів являє собою перерахування коштів лише всередині системи ДКУ (від ДКУ його управлінням, а від управлінь - відділенням). Виділення бюджетних коштів здійснюється щоденними розпорядженнями ДКУ "з урахуванням наявних коштів". Будь-яких особливих приписів, які б забезпечували додержання при прийнятті таких розпоряджень інтересів судових установ, підзаконні нормативні акти не містять. Іншими словами, реальне фінансування судів залежить від ДКУ, яке є органом виконавчої влади.

Законодавством не передбачено також механізмів, які б забезпечували неухильне виконання органами виконавчої влади (Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів, ДКУ) положень річних бюджетних законів щодо фінансування судів та положення ч. 2 ст. 121 Закону "Про судоустрій України" про виділення бюджетних асигнувань до 10 числа кожного місяця, що, зважаючи на досвід, викликає занепокоєння.

Ще однією не повністю вирішеною проблемою є те, яким чином бюджетні кошти, виділені на фінансування певного суду, мають розподілятися між ним та територіальним управлінням ДСА, який здійснює забезпечення діяльності цього суду. Положення ч. 2 ст. 122 Закону "Про судоустрій України" дають підстави для висновку, що бюджетні витрати судів на капітальний ремонт, реконструкцію та нове будівництво приміщень судів, а також на інші капітальні витрати мають здійснюватись через установи ДСА України, які, очевидно, й мають отримувати бюджетні кошти та розпоряджатися ними відповідно до законодавства. Що ж стосується інших потреб (відповідно й інших бюджетних витрат) судів, то питання про те, як мають розподілятися між судами та управліннями ДСА України виділені для їх фінансування бюджетні кошти, залишається відкритим.

Існуючий порядок витрачання бюджетних коштів, який урегульований низкою підзаконних актів, є надзвичайно складним і довготривалим, вимагає складання і подання органам ДКУ великої кількості різних документів. У той же час будь-яких гарантій щодо своєчасної оплати придбаних товарів, виконаних робіт, наданих послуг навіть за наявності у бюджетної установи відповідних асигнувань і коштів на реєстраційних рахунках немає. Органи ДКУ, які фактично розпоряджаються рухом бюджетних коштів, не несуть жодної відповідальності за невиплату чи несвоєчасну виплату ними грошових сум за дорученнями розпорядників коштів бюджету. Внаслідок цього суди та органи ДСА України в питаннях витрачання виділених їм бюджетних коштів перебувають у залежності від наявності (чи відсутності) доброї волі в органів ДКУ, що негативно позначається на реальному фінансуванні судів в моменти неповного виконання Державного бюджету України за доходами і відповідно - неповного чи несвоєчасного надходження призначених судам грошових коштів.

Loading...

 
 

Цікаве