WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Незалежнiсть суддiв - Реферат

Незалежнiсть суддiв - Реферат

Реферат на тему:

Незалежнiсть суддiв

Напевно, дехто з читачів, прочитавши у заголовку слово "незалежність", перегорне сторінку. Це зумовлено не тим, що проблеми із забезпеченням незалежності судової влади в цілому і незалежності суддів зокрема при здійсненні судочинства в Україні не існує. Причина в іншому — проблема надто "заговорена", оскільки написано і сказано про неї багато. Кроки, що робляться для її вирішення, на жаль, здебільшого суперечливі, непослідовні та невиважені.

У суспільстві поки що не визріло розуміння того, що така незалежність потрібна насамперед для його нормального розвитку, а не лише суддям. Вона є найважливішою передумовою утвердження верховенства права та основною гарантією здійснення справедливого судочинства, фундаментальною засадою організації державної влади у демократичній державі. Лише за умови діяльності незалежного суду можливий ефективний захист прав і свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

У Загальній декларації прав людини (1948 р.) вперше було проголошене право кожного на розгляд справи щодо його прав та обов'язків або кримінального обвинувачення стосовно нього незалежним і безстороннім судом. Згодом це право було закріплене та розвинене в таких міжнародних договорах, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.; далі — Конвенція), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), в інших універсальних та регіональних міжнародних документів.

У п. 1 Основних принципів незалежності суддів, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 р. та № 40/146 від 13 грудня 1985 р., встановлено вимогу, відповідно до якої незалежність суддів повинна бути гарантована державою і закріплена в її конституції та законах; уряд й інші установи зобов'язані поважати і дотримуватися принципу незалежності суддів. Рекомендація N R (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" містить положення про те, що виконавча і законодавча влади повинні гарантувати незалежність суддів та утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу.

Звичайно, не можна сказати, що в Україні зовсім нічого не зроблено для зміцнення судової влади та забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Дотримання цих принципів гарантоване Конституцією України (статті 126 і 129). Встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Чітко врегульовано строки перебування особи на посаді судді, умови призначення і вичерпний перелік випадків звільнення з посади.

У Законі від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ "Про судоустрій України" (далі — Закон "Про судоустрій України") визначено засоби, з допомогою яких забезпечуються конституційні гарантії самостійності судів і незалежності суддів. Здійснено ряд практичних заходів щодо реалізації цих положень закону: створено Державну судову адміністрацію України; розроблялися і реалізовувалися програми виведення судової системи із кризи; поступово збільшувалися асигнування на здійснення правосуддя; багато судів отримали нові приміщення та відремонтували наявні. Держава вживає й інші заходи, спрямовані на поліпшення матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та організаційного забезпечення судової діяльності, удосконалення процесуального законодавства. Так, з 2006 р. заплановане істотне збільшення заробітної плати суддів.

Однак у суспільстві та державних органах ще існує інертність і нерозуміння щодо важливості вирішення цих проблем. Уже кілька років Верховний Суд України через Конституційний Суд України намагається довести, що ігнорування законодавчою і виконавчою владами визначених Конституцією та законами України гарантій самостійності судів і незалежності суддів є неприпустимим.

Законом "Про судоустрій України" передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, їх незалежності та правової захищеності (ч. 8 ст. 14), є неприпустимим зменшення грошового забезпечення суддів (ч. 1 ст. 123) та скорочення видатків на утримання судів у поточному фінансовому році (ч. 3 ст. 120). Здавалося б, що в державі створено надійний механізм захисту принципу незалежності суддів. Проте саме Верховна Рада України за ініціативи Кабінету Міністрів України декілька разів "не звернула увагу" на необхідність практичного втілення визначених нею ж засад.

Так, за конституційним поданням Верховного Суду України Конституційний Суд України рішенням від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99 у справі № 1-31/99 (справа про фінансування судів) визнав таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним) положення ст. 42 Закону "Про Державний бюджет України на 1999 рік" у частині надання повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати обмеження видатків з Державного бюджету України на утримання судових органів без урахування передбачених ст. 130 Конституції конституційних гарантій їх фінансування. Конституційний Суд України зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя.

Через три роки за клопотанням 55 народних депутатів України та Верховного Суду України Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 у справі № 1-15/ 2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) визнав неконституційними положення ст. 58 Закону "Про Державний бюджет України на 2001 рік" щодо зупинення дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, у тому числі суддям, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, а також п. 1 ст. 1 Закону від 17 лютого 2000 р. № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", згідно з яким вилучене перше речення ч. 12 Закону від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі — Закон "Про статус суддів") стосовно того, що судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Кабінетом Міністрів України. Як зазначив Конституційний Суд України, положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції у взаємозв'язку з положеннями статей 11, 44 Закону "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна враховувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного та незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією права людини і громадянина на судовий захист. Конституційний Суд України зробив висновок, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтями 44, 45 Закону "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

Проте у 2005 р. Верховному Суду України знову довелося звернутися з конституційним поданням до Конституційного Суду України у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України 25 березня 2005 р. Закону № 2505-ІV "Про внесення змін до Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України", яким істотно були порушені положення ч. 3 ст. 11 Закону "Про статус суддів" щодо неможливості зниження у зв'язку з прийняттям інших нормативних актів України рівня матеріального забезпечення судді та п. 4 ст. 43 цього Закону, яким встановлено розмір щомісячного довічного грошового утримання судді.

Одного цього прикладу достатньо для того, щоб констатувати — законодавча і виконавча влади не повністю виконують свої зобов'язання щодо гарантування незалежності суддів і судової влади.

У рамках Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, інших міжнародних організацій розроблені певні рекомендації щодо стандартів незалежності суддів. Відповідно до них суддя має здійснювати свої суддівські функції незалежно, на основі власної оцінки фактів і відповідно до усвідомленого розуміння права, вільно від будь-якого зовнішнього впливу, спокус, тиску, погроз чи втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку чи будь-якої причини. Він має бути незалежним від суспільства в цілому і від конкретних сторін спору, який вирішує. Суддя має не лише бути вільним від зв'язків з виконавчою чи законодавчою владами або впливу з їхнього боку, але й, з точки зору стороннього спостерігача, має бути саме таким. Здійснюючи суддівські функції, суддя має бути незалежним від інших суддів у зв'язку з рішеннями, які зобов'язаний приймати незалежно. Він повинен виявляти і пропагувати високі стандарти суддівської поведінки, щоб підвищувати рівень довіри громадськості до суду, яка є головною умовою для підтримання незалежності суддів.

Із наведеного зрозуміло, що вказані міжнародні інституції надають великого значення питанню унеможливлення впливу на суд чи втручання в його діяльність. Це особливо актуально для України, оскільки трапляються непоодинокі випадки застосування до суддів насильства, погроз, шантажу, тиску з метою добитися вчинення суддями тих чи інших дій, прийняття тих чи інших рішень.

Законом "Про судоустрій України" передбачено, що втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів з метою вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність. Однак це положення поки що залишається лише декларацією. У 2003—2004 рр. за такий злочин проти правосуддя, як втручання в діяльність судових органів, відповідальність за який передбачено ст. 376 Кримінального кодексу України, не було засуджено жодної особи, що зовсім не свідчить про те, що в Україні немає випадків незаконного втручання в суддівську діяльність 1.

Нерідко непроцесуальне втручання в діяльність судів здійснюється в легальних формах — у вигляді листів, клопотань, депутатських запитів тощо, які підписують авторитетні посадові особи. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19 травня 1999 р. № 4-рп/99 у справі № 1-12/99 (справа про запити народних депутатів України) звернення народного депутата України з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів з питань здійснення правосуддя у тих чи інших конкретних справах було визнане неприпустимим (абзац 5 п. 3 мотивувальної частини).

Без сумніву, сказане стосується не лише народних депутатів України, але й інших представників органів влади.

Однак спроби втрутитися таким способом у здійснення правосуддя з боку представників законодавчої та виконавчої влади практикувалися і після прийняття цього рішення. Вони не лише негативно впливають на довіру громадськості до правосуддя, але й часто шокують міжнародну спільноту, коли інформація потрапляє на шпальти газет або на розгляд міжнародних організації чи судових інституцій.

Loading...

 
 

Цікаве