WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Знищення і зруйнування пам’яток історії і культури - Реферат

Знищення і зруйнування пам’яток історії і культури - Реферат

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Знищення і зруйнування пам'яток історії і культури

Стаття 201 Кримінального кодексу

(із змінами, внесеними Указом від 12 січня 1983 року і Законами від 8 лютого 1995 року, 6 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради УРСР, 1983, № 4, С. 50; Відомості Верховної Ради України, 1995, № 8, С. 53; 1996, № 15, С. 70).

Умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам'яток історії і культури, взятих під охорону держави, або територій та об'єктів природно-заповідного фонду, —

карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Об'єктом злочину є основні принципи духовного життя суспільства, зокрема встановлений порядок поводження з культурними цінностями.

Конституція України проголошує: "Культурна спадщина охороняється законом" (ч. 4 ст. 54); "Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність..." (ч. 5 ст. 54); "Кожен зобов'язаний не заподіяти шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки (ст. 66).

Предметом даного злочину є пам'ятки історії та культури, взяті під охорону держави, а також території та об'єкти природно-заповідного фонду. Пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, втори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Всі вони охороняються державою.

Це можуть бути пам'ятки історії (будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, науки і техніки, культури і побуту народів, з життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, діячів науки, літератури і мистецтва), археології (городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів), містобудування і архітектури (архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової та народної архітектури, а також пов'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти), мистецтва (твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного та інших видів мистецтва), документальні (акти органів державної влади і управління, інші письмові і графічні документи, кінофотодокументи і звукозаписи, а також стародавні і інші рукописи й архіви, записи фольклору і музики, рідкісні друковані видання).

До пам'яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність (статті 1, 6 Закону від 13 липня 1978 р. "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" // Відомості Верховної Ради УРСР.—1978.— № 30.— ст. 426).

Під охороною держави перебуває Національний архівний фонд України, призначений для задоволення інформаційних, соціально-культурних, наукових та інших потреб суспільства, реалізації прав та законних інтересів громадян. Відповідно до ст.1 Закону від 24 грудня 1993 р. "Про Національний архівний фонд і архівні установи" (Закони України. Том 6.— К., 1996.—С. 387).

Національний архівний фонд — це сукупність документів, незалежно від їх виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України, відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову історико-культурну цінність, визнані такими відповідно експертизою і зареєстровані у порядку, передбаченому цим Законом. Документи Національного архівного фонду, що мають особливу історико-культурну цінність, визнаються унікальними документальними пам'ятками.

Порядок віднесення документів Національного архівного фонду до унікальних документальних пам'яток, включення до Державного реєстру національного культурного надбання, а також їх зберігання затверджується Кабінетом Міністрів (ст. 20 Закону).

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України (ч. 2 ст. 5 Закону від 25 червня 1991 року "Про охорону навколишнього природного середовища" // Закони України. Том 2.— К., 1996.— с.48).

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. До природно–заповідного фонду належать: природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально-зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду [1, 271].

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року № 466 затверджено Положення про Державний реєстр національної культурної спадщини.

Державний реєстр вводиться відповідно до Основ законодавства України про культуру, затверджених Верховною Радою України 14 лютого 1992 року з метою обліку об'єктів матеріальної і духовної культури виключної історичної, художньої чи іншої культурної цінності, які мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і вивчають його вклад у світову культурну спадщину.

В Державний реєстр заносяться пам'ятки історії, археології, містобудування і архітектури, мистецтва, а також документальні пам'ятки. До нього можуть бути занесені і інші об'єкти, що становлять виключну цінність з погляду історії, культури, етнології або науки.

Про взяття пам'ятки історії чи культури, а також території чи об'єкта природно-заповідного фонду під охорону держави відповідним органом приймається спеціальне рішення, про яке населення сповіщається через пресу, шляхом встановлення на пам'ятці охоронної дошки чи іншим способом.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину включає в себе різні способи впливу (механічний, хімічний, біологічний тощо), які ведуть до знищення, зруйнування чи зіпсування пам'яток історії і культури або території та об'єктів природно-заповідного фонду, взятих під охорону держави.

Знищення — це приведення об'єкта до повної непридатності з втратою можливості його відновлення.

Зруйнування — спричинення об'єкту серйозних ушкоджень, внаслідок чого він втрачає свою цінність, але може бути відновлений.

Зіпсування — спричинення ушкоджень, що знижують історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність пам'яток, применшують природоохоронну, наукову, естетичне, рекреаційні цінність територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Злочин вважається закінченим при настанні згаданих наслідків.

У разі знищення, пошкодження взятих під охорону держави пам'яток історії чи культури або ж природних об'єктів у вигляді лісового масиву шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів — за ст. 207 і ч. 2 чи 3 ст. 89.

Кваліфіковані види незаконної порубки лісу, незаконного заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо при цьому знищується, руйнується або псується пам'ятка історії чи культури або об'єкт природно-заповідного фонду, взятий під охорону держави, також кваліфікується за сукупністю злочинів — за ч.2 ст. 160 чи ч. 2 ст. 162 і ст. 207.

Відповідно до Закону від 16 червня 1992 року "Про природно-заповідний фонд України" розмір шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, визначається на підставі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій і об'єктів, яка проводиться згідно з цим законом, і такс для обчислення розміру шкоди, спричиненої порушенням цього законодавства, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 року № 239.

Відповідно до Положення про Червону книгу України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року "Про Червону книгу України" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 1 червня 1993 року № 399 "Про розміри компенсації за добування (збирання) і шкоду, спричинену видам тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, яким затвердив відповідні такси і визнав такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11 червня 1992 року № 325 "Про посилення охорони запасів цінних видів риб, морських ссавців, водних безхребетних і водних рослин" в частині, яка стосується видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.

Суб'єктивна сторона передбаченого ст. 207 КК злочину характеризується умислом (прямим і непрямим). Мотиви можуть біти різними: помста, корисливість, інша особиста заінтересованість, хуліганські спонукання. Якщо ушкодження пам'яток було пов'язане з викраданням їх частин, вчинене при наявності для цього всіх підстав, має кваліфікуватися не лише за ст. 207, а й як посягання на власність. Вчинення розглядуваного злочину з хуліганських спонукань має кваліфікуватись за ст. 207 і ч. 2 ст. 206.

Необережне спричинення шкоди пам'яткам історії, культури, природним об'єктам при наявності необхідних для цього підстав може тягти відповідальність за статтями 90, 215, 219, 220, 228 КК тощо. Порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури може тягти відповідальність за ст. 92 КАП.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Література

  1. Закон України від 16 червня 1992 року "Про природно-заповідний фонд України" // Закони України, Том 3, К., 1996.

  2. Закон України від 13 липня 1978 року "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" // Відомості Верховної Ради УРСР, 1978, № 30.

  3. Закон України від 24 грудня 1993 року "Про Національний архівний фонд і архівні установи" // Закони України. Том 6, К., 1996, С. 387).

  4. Коржанський М.Й. Популярний коментар Кримінального кодексу. К., Наукова думка, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве