WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна характеристика конституційного права України - Курсова робота

Загальна характеристика конституційного права України - Курсова робота

передумови реалізації прав. Наприклад, для реалізації права на освіту при досягненні певного віку має бути реалізований механізм переведення можливостей у реальну дійсність. Іншим прикладом може бути ст. 36 Конституції України, де для реалізації права об'єднуватися у політичні партії та інші громадські організації досягнення громадянином відповідного віку не є єдиною і вирішальною умовою. Потрібні воля й бажання громадянина стати членом такої організації, його згода на це тощо. Юридичні дії - це обставини, пов'язані з діяльністю людини, виявом її волі. Юридичні дії можуть бути правомірні (видання закону в межах компетенції Верховної Ради) і неправомірні (видання акта з перевищенням повноважень певного державного органу або посадової особи). Правомірні дії поділяють на юридичні акти та юридичні вчинки. Під юридичними актами розуміють дії суб'єктів, спрямовані на досягнення певних правових наслідків. Наприклад, акти державних органів, угоди тощо. Юридичні вчинки - це заяви і клопотання громадян, запит депутата тощо. У конституційному праві розрізняють також правомірні і неправомірні факти. Правомірними фактами є такі дії, які відповідають вимогам, що визначаються Конституцією та іншими загальнодержавними актами. Зокрема, правомірними діями громадян будуть такі, які узгоджуються з конституційним принципом: "Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством". І навпаки, орієнтиром для дій державних органів і посадових осіб є правило: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на Підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (частина друга ст. 19 Конституції України). Висновок. Предмет галузі конституційного права дає можливість диференційовано виділити окремі елементи, які у сукупності дають цілісне уявлення про його зміст. Згідно з марксистсько-ленінською концепцією конституційне (державне) право вважали результатом, знаряддям панування певного класу, знаряддям державного керівництва суспільством. Наприклад, В. Ф. Коток вважав, що специфіка предмета державного права полягає в тому, що його норми закріплюють основи суспільного і державного ладу відповідно до інтересів робітничого класу і колгоспного селянства. С. С. Кравчук специфіку предмета державного права бачив у регулюванні суспільних відносин, які становлять основи повновладдя народу і виникають у процесі здійснення державою належної народові державної влади. Такий самий підхід щодо цього питання був притаманний і буржуазним вченим-конституціоналістам. Відомий дореволюційний учений Г. Єллінек у своїй праці "Загальне вчення про державу" писав, що "державне право обіймає правоположення, які стосуються держави і компетенції її органів, а рівно нормує права та обов'язки підданих стосовно держави". До слова, згаданий підхід безпосередньо пов'язаний з різними підходами до термінів "конституційне право" і "державно право". Історично відмінність між цими термінами було зумовлено різними концептуальними підходами у XVIII- XIX ст., згідно з якими як вихідні ідеї визначали, з одного боку, ідеї, що абсолютизували роль держави (Німеччина), а з іншого - ідеї демократії, законності та конституціоналізму (Велика Британія, США, Франція). Зокрема, у згаданих країнах на початку XIX ст. утвердився конституційний лад, основними принципами якого були розподіл влади та судовий захист прав людини. У Німеччині законодавче закріплення цих принципів відбулося пізніше, але у процесі викладання відповідного курсу в сучасний період державне право вважають основоположною частиною публічного права, що відображено і в назвах підручників1 . Слід зазначити, що в період існування і Російської імперії, і СРСР спостерігалося прагнення визначитися щодо проблеми співвідношення згаданих термінів. На початку XX ст. у Московському і Санкт - Петербурзькому університетах професори М. Ковалевський та В. Алексєєв викладали курс конституційного права. Поряд з цим існунав широко відомий підручник О. Градовського "Державне право Росії". Незважаючи на те, що за радянських часів у вузах країни викладався курс державного права, дискусії щодо термінів "державне право" і "конституційне право" точилися у 1970 та 1972 рр. Більшість учених мотивувала неможливість запровадження терміна "конституційне право" замість "державне право" не лише тим, що введення категорії "конституційне право" обмежувало б межі державного права лише нормами Конституції, а й тим, що це ліквідувало б розподіл між нормами Конституції та іншими нормами. У дискусії щодо цих термінів, яка відбулася у 1992 р. в Інституті законодавства і порівняльного законодавства при Верховній Раді Російської Федерації, висловлювали різні пропозиції. Одні вчені вважали, що конституційне і державне право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти не можна включати до конституційного права, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційні закони (В. О. Кикоть). Інші (Н. О. Михальова) виходили з того, що конституційне регулювання є органічною складовою державно-правового регулювання. Розв'язання цієї проблеми слід шукати у філософсько-правовому відношенні до тих категорій, які пов'язані з двома основними напрямами юридичної думки - природно-правовим та позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційне право. У тих країнах, що визнають позитивістський напрям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієї проблеми. У сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів "державне право" і "конституційне право". Нова Конституція України чіткіше окреслює частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана частина істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в першу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення державної влади основі її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, якгарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи та самоврядної влади (останньої лише у межах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення. Список використаної літератури. 1. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141. 2. Основи конституційного права України: Підручник. - Видання друге, доповнене / за ред.Копєйчикова К.: Юрінком Інтер, 1998. - 288 с. 3. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. - Друге видання, виправлене і доповнене. - К., 1998. - 412с.
Loading...

 
 

Цікаве