WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінально-процесуальні гарантії - Курсова робота

Кримінально-процесуальні гарантії - Курсова робота

впізнання в супроводі конвою. Вона, піддавшись враженню, вказала на Мухіна як на особу, яка вчинила щодо неї шахрайські дії. Згодом був затриманий Шмельов, який, як було встановлено доказами, і скоїв вказаний злочин.
Помилка сталася через недотримання слідчим процесуальної форми, а саме - правил впізнання.
Отже, діяльність органів дізнання, попереднього слідства та суду здійснюється в передбаченій законом процесуальній формі, основним та невід'ємним атрибутом якої є процесуальний документ.
Документи так органічно вплітаються в усі сфери нашого життя, що, по суті, стають сполучною ланкою між минулим, теперішнім та майбутнім, об'єднуючи їх у неподільне ціле.
Юридичний документ - це письмовий акт, що встановлює, розвиває, змінює або перериває певні правовідносини чи фіксує юридично значущі факти та дії.
Кримінально-процесуальним документом можна вважати письмовий документ, укладений на підставікримінально-процесуального закону уповноваженим для того суб'єктом у зв'язку з здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесуальних дій або прийняттям рішень), в якому засобами письмової мови зафіксована інформація про хід та результати діяльності учасників кримінального процесу.
У сучасній літературній мові та в юридичній науці термін "акт" має два значення: прояв людської діяльності (дія, подія, вчинок); офіційний документ - мовне відображення цієї діяльності за допомогою письмової мови.
У зв'язку з цим слід зазначити, що процесуальний акт являє собою саме неподільну єдність процесуальної дії або рішення та засвідчуваної це частини - процесуального документа.
Процесуальний документ - невід'ємний атрибут процесуальної дії або рішення, органічна частка процесуального акту. Неприпустимим є здійснення будь-якої процесуальної дії без складання передбаченого законом процесуального документа й навпаки. Перебуваючи в неподільній єдності з процесуальною дією або рішенням, документ відображає їх зміст і форму, засвідчує хід та результати їх виконання. Він відіграє суттєву роль у розвитку кримінального процесу та здійсненні правосудця, є засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та законних інтересів, слугує гарантією їх захисту.
Процесуальний документ незмінне є найважливішим елементом процесуальної форми, яка покликана, по-перше, доводити до відома учасників процесу юридичне значущі факти, закріпляти та засвідчувати отримані фактичні дані - докази і цим сприяти встановленню об'єктивної істини, завдяки чому в самій процесуальній формі законодавче втілився вироблений людством досвід пізнання; по-друге, бути засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та обов'язків; по-третє, бути гарантією забезпечення законності.
Таким чином, кримінально-процесуальні документи виконують інформаційну, пізнавальну, комунікативну, засвідчувану, правозастосовчу та виховну функції, забезпечують можливість здійснення правосуддя, дієвого прокурорського нагляду та процесуального контролю, відіграють організуючу та дисциплінуючу роль. Процесуальні документи - необхідна умова правосуддя, влучності та безпомилковості застосування процесуального примусу або інших заходів юридичної відповідальності. Вони виступають складовою частиною процесуальної форми як одного із гарантів правосуддя.
2.2 Заходи процесуального промусу.
Одним з найважливіших прав людини є право на свободу та особисту недоторканність, яке гарантоване Конституцією України та багатьма міжнародними документами, зокрема Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.
Згідно з частинами 2 та 3 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Ці конституційні положення реалізовані Законом України від 21 червня 2001 р., яким були внесені зміни та доповнення у главу 13 КПК "Запобіжні заходи".
Стаття 149 КПК, яка закріплює перелік запобіжних заходів, крім підписки про невиїзд; особистої поруки; поруки громадської організації або трудового колективу; застави; взяття під варту та нагляду командування військової частини тимчасовим запобіжним заходом визнає затримання підозрюваного.
Вказані запобіжні заходи відповідно до ст. 148 КПК обираються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою: 1) запобігти спробам цих осіб ухилитися від дізнання, слідства або суду; 2) не допустити, щоб вказані особи перешкоджали встановленню істини у кримінальній справі; 3) запобігти злочинній діяльності; 4) забезпечити можливість виконання процесуальних рішень.[8, ст.52-54]
Стаття 148 КПК в новій редакції не містить діючого раніше положення про те, що запобіжні заходи застосовуються, коли є достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, продовжуватиме злочинну діяльність або буде намагатися ухилитися від виконання своїх процесуальних обов'язків. Виключення з цієї норми словосполучення "перебуваючи на волі" свідчить про зміну законодавцем акцентів при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, орієнтацію органів досудового слідства та суду на виважений підхід до вибору конкретного виду запобіжного заходу, відмову від пріоритетного застосування взяття під варту.
Серед заходів процесуального примусу, які застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявні в кримінальній справі докази, які вказують на те, що обвинувачений може ухилитися від слідства й суду або виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю. Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу в кожному конкретному випадку вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом з урахуванням даних про те, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних занять, що він схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи до дачі неправдивих показань, намагався знищити документи, предмети, які можуть бути речовими
Loading...

 
 

Цікаве