WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавче забезпечення незалежності судової влади в Україні - Реферат

Законодавче забезпечення незалежності судової влади в Україні - Реферат

використані з метою впливу на призначення та професійну діяльність судді, в тому числі в питаннях формування колегій судців та розподілу судових справ.
Водночас, окремі положення обговорюваних законопроектів судді не підтримують і мають намір підготувати звернення до глави держави і про-фільного комітету Верховної Ради України з тим, щоб при доопрацюванні і прийнятті цих законодавчих актів ці зауваження і пропозиції були враховані.
Тож, чи є впевненість, що нововведення зможуть забезпечити незалежність і неупередженість суддів? Це вже залежить від того, чи дійдуть спільної думки владні структури, чи будуть враховані пропозиції тих, кого ці зміни стосуються безпосередньо, тобто судців. Разом з тим потрібно відзначити, що доцільність деяких нововведень викликає сумнів ще й тому, що навряд чи держава зможе забезпечити їх належне фінансування.
- Більшою мірою підходи щодо побудови системи судів, визначені у законопроекті про внесення змін до Закону про судоустрій, суддівська спільнота не розділяє.
Це фактично новий Закон "Про судоустрій України", в якому чіткопрослідковується тенденція до чотирьохланкової судової системи із впровадженням повної спеціалізації - кримінальне, цивільне, господарське і адміністративне судочинство. На сьогодні така система вже існує щодо спеціалізованих судів, якими є адміністративні та господарські.
Відповідно до законопроекту практично всі судові повноваження завершуються на рівні вищих адміністративного, господарського, кримінального та адміністративного судів, які діють як касаційні суди. А для чого це зроблено - не зрозуміло. Якщо є судова система, то вона має бути чітко побудована і чітко проглядатися. Крім того, Верховний Суд у цьому разі хоч і буде знаходитися на вершині ієрархії судів, але залишиться практично без повноважень, які необхідні для виконання власних функцій. Тому я вважаю, що чотирьохланкова система судочинства для України є непритаманною, особливо у певній юрисдикції.
Хочу зазначити, що справа повинна бути повністю вирішена в суді першої інстанції. І лише якщо була допущена помилка, справа може бути розглянута повторно судом апеляційної інстанції, який вже остаточно по-ставить крапку. Правосуддя має бути достатньо швидким. І тільки виключні помилки першої або апеляційної інстанцій мають виправлятися касаційним судом. Таким касаційним судом на сьогодні с Верховний Суд. Сказати, що він не справляється із вирішенням проблем, зокрема в кримінальному судочинстві, ми не можемо.
Десь 90 відсотків справ Верховний Суд переглядає, "перемолотивши" те, на що вже двічі звертали увагу суди першої та апеляційної інстанцій. Тому, на мій погляд, потрібно чітко розподілити юрисдикцію.
- На мій погляд, на нинішньому етапі реформування судової системи ми повинні виправити помилки, які були допущені при проведенні так званої малої судової реформи 2001 р. Крім того, судді мають відстоювати свою думку щодо цих законопроектів, оскільки вони фактично нічого нам не дають для якісного суддівства, як того вимагає Рада Європи.
Ви знаєте, що стаття 47 чинного Закону про судоустрій визначає, що Верховний Суд України як найвищий судовий орган здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Але чи можливо дотримувати це однакове застосування законодавства?
Відзначу, що у 2001 році при внесенні змін до Закону про судоустрій України від 21 травня 2001 року фактично була скасована стаття 40 і - як наслідок - постанови пленуму ВСУ, в яких надаються роз'яснення чинного законодавства, перестали бути обов'язковими. Тобто система втратила управління і керівника, суддя отримав можливість вирішувати справи за сво-їм внутрішнім переконанням. Тому, по суті, судова система пішла у вільне плавання. Тобто суддя став основним фактором судової системи - обов'язкові повноваження його не обмежувати, а просто дали абсолютну можливість і широту застосування законодавства, внаслідок чого воно було позбавлено системного характеру.
Що б ми не робили, перед нами стоїть дуже чітка альтернатива - або постанови Пленуму Верховного Суду носитимуть, як і нині, реко-мендаційний характер, або вони мають бути загальнообов'язковими. Але чи можна зробити постанову Пленуму ВСУ загальнообов'язковою, якщо вона відірвана від фактичних обставин багатьох справ? З цього приводу у висновку Венеціанської комісії щодо закону про судоустрій вказано на те, що Пленум задля забезпечення однаковості судової практики, дає рекомендації та роз'яснення чинного законодавства, яке регулює правовідносини у межах їх юрисдикції. Формулювання даного положення вказує на те, що ця позиція або постанова являє собою позасудовий захід, який виходить за межі звичайного судового провадження та має характер адміністративної постанови, щодо рішень, які приймалися судами. Це породжує ряд сумнівів, і подібний захід не може використовуватися демократичною державою, в якій діє принцип верховенства права.
Тобто, необхідно відмовитися від постанов пленуму ВСУ, які нічого не дають і зазвичай не допомагають якісному та однаковому застосуванню права судами нижчих інстанцій. Для цього потрібно надати Пленуму статус судового органу, рішення якого носили б прецедентний характер. У такий спосіб, на мій погляд, можна створити прозору систему як права, так і правосуддя, і цим виконати свої зобов'язання перед Радою Європи.
Використана література
1. Влада для громадян (відповіді на запитання).- К.: , 2005.- 97с.
2. Трипольский В.О. Демократія і влада..- К.: Парламентське вид-во, 1999.- 176с.
3. Шаповал Володимир Миколайович Конституція і виконавча влада.- К.: Юрінком Інтер, 2004.-
4. Гальчинський Анатолій Степанович Помаранчева революція і нова влада.- К.: Либідь, 2005.- 368с.
5. Попелюшко В.О. "Мала" судова реформа в Україні та захист прав громадян: Монографія.- Острог, 2003.- 123с.- 8.00
Loading...

 
 

Цікаве