WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Судовий прецедент у чинному законодавстві України - Реферат

Судовий прецедент у чинному законодавстві України - Реферат


Реферат на тему:
Судовий прецедент у чинному законодавстві України
Нарешті, для сучасної України особливого значення набувають проблем судової правотворчості. Принципова допустимість і межі судової правотворчості є досить рухливими, змінюваними категоріями, які утворять у різних правопорядках різні, часом унікальні, комбінації. Які основні, характеристики сучасного українського судового правотворення, його інтелектуальні джерела й правові форми, а також можливі перспективи, ступінь їхньої необхідності для правової системи яка формується в Україні - ці питання по ступені актуальності виходять на передній план і потребують, насамперед, теоретичного осмислення. ,
Розглядаючи судовий прецедент як можливе джерело права варто виділити два аспекти цієї проблеми.
У першому випадку, прецедент повинен розглядатися як безпосереднє джерело права, тобто належним чином оформлене правове положення, на яке можна посилатися при прийнятті юридично значимих рішень.
У другому випадку, мова йде у впливі прецеденту, і головним чином судової практики, на процеси правотворення й правозастосування, а також на формування юридичної практики в цілому.
Саме розуміння прецеденту в першому значенні довгий час було неприйнятим в нашому правознавстві. Пояснюється це багатьма причинами й у тому числі тим, що в радянській юридичній науці довгі роки панував нормативістський підхід до розуміння права. Такий методологічний підхід є досить заперечливим. По-перше, нормативізм розповсюджений у багатьох, у тому числі й англосаксонських країнах, де роль прецеденту як джерела права загальновизнаним. По-друге, визнаючи те, що широке праворозуміння дає більший дослідницький простір для вивчення даної проблеми, хотілося б відзначити наступне. Формування норми права як правила поведінки можливо різними способами, у тому числі шляхом прецеденту. Головним в цьому випадку є спосіб надання цій нормі загальнообов'язкової юридичної сили. Отже, справа полягає лише у визнанні прецеденту джерелом права, як пануючою юридичною доктриною, так і в системі законодавства України.
Результатом наукового аналізу даної проблематики є положення.
1. Зміст поняття "джерело права" змінюється в залежності від типу праворозуміння, що є домінуючим в певній державі в конкретний історичний період. Найбільш актуальним є системний підхід до вивчення джерел права, що дозволяє змоделювати ідеальну багаторівневу систему джерел права, виділити елементи цієї системи, проаналізувати кожний з них окремо, виявити об'єктивно існуючі зв'язки між елементами пропонованої системи. З позицій -декого підходу основними елементами системи джерел права можна назвати: спосіб буття людей, обумовлений дуалістичною біосоціальною природою людини як генетичного джерела права (його онтологічна основа); держава як політичне джерело права (джерело його конкретно-історичного змісту і юридичної чинності); формальні джерела права (інформаційно-документальний рівень).
2. Прецедентом у класичному його розумінні є рішення, що містить створене судом нормативне положення, яке застосовується до правових питань, що виникають у зв'язку із встановленими судом фактами, на яких засноване рішення), на якому ґрунтується рішення і яким зобов'язані керуватися нижчестоящі суди при розгляді подібних справ. У цьому змісті правові позиції вищих органів судової влади України у вигляді принципів, що покладені в основу рішення, обов'язкові для застосування в аналогічних ситуаціях всіма іншими суб'єктами права, практично нічим не відрізняються від ratio decidendi.
3. Визнання державою юридично обов'язковими регуляторами суспільної поведінки фактично сформованих відносин, і зв'язків поближує правовий прецедент із правовим звичаєм. Так, якщо звичай слугує опорою держави в процесі його формування, то правовий прецедент закріплює державний пріоритет при регулюванні суспільних відносин.
4. При всьому різноманітті судових систем, у більшості країн романо-германської правової сім'ї, судова організація побудована по ієрархічному принципу. Основна частина справ підвідомчості судам першої інстанції. Над ними розташовано апеляційні суди. І вінчає "піраміду" верховний суд. Саме рішення верховних судів поступово здобувають силу правового прецеденту.
5. Аналіз судових актів, що містять нормативні положення, дає нам всі підстави говорити про їх прецедентом характер. При цьому одні (наприклад, рішення Конституційного Суду України, що містять правові позиції) по своїй природі та по способу формування дуже близькі прецеденту, подібність інших полягає лише в здатності суду створювати своїми діями норми права. У другому випадку прецедентний характер акту виражається в обов'язку застосування судами норм, зафіксованих у такому акті. Сформована ситуація в сфері нормотворчої діяльності судів вимагає необхідної законодавчої регламентації. Відсутність такої в даний момент не відповідає потребам розвитку суспільства й перешкоджає становленню правової держави.
6. Ступінь стійкості правопорядку будь-якої держави багато в чому залежить від дотримання принципу однаковості судової практики. Ігнорування судом правил, створених їм самим, ставить під сумнів законність ухвалених рішень, в основу яких це правило було покладено. З іншого боку, при підтвердженні судом вищої інстанції правильності ухваленого рішення або при використанні вищестоящим судом при розгляді аналогічної справи правила, створеного судом нижчої інстанції, авторитет цього правила підсилюється й воно стає зразком вирішення таких справ у нижчестоящих судах. У цьому випадку ми можемо говорити про сформовану практику вирішення певної категорії справ. У таких умовах будь-який суддя при ухваленні рішення зобов'язаний керуватися правилами, виробленими практикою.
Отже, можна сформулювати деякі висновки.
1. Вирішення проблеми правового значення актів судових органів лежить поза сформованої в нашій країні системи права й системи законодавства. Отже, принципове легальне рішення даної проблеми перебуває за межами будь-якої галузі законодавства, будь то цивільне, кримінальне законодавство або законодавство про працю. Швидше за все, загальне (принципове) визначення значення актів судової практики може бути запропоноване на рівні міжгалузевого конституційного закону. Необхідна ціла серія статей, у яких би чітко й однозначно визначалося б правове значення судових актів різного рівня, їхня ієрархія, а також місце самих цих актів в ієрархії інших актів, що є джерелами права.
Що стосується галузевого законодавства, то його завдання - визначення на основі закону тих особливостей судових актів, які є у відповідній галузі права.
2. Доводиться визнати, що позиції щодо місця й значення судових актів у механізмі правового регулювання, наявні в юридичній літературі не відрізняються різноманіттям: значення акт трактуються як акти або тлумачення, або застосування права. Акт судового тлумачення розглядається не більше, як акт, лише порядок, що роз'ясняє застосування вже існуючої норми,але аж ніяк що не створює таку норму.
Представляється, що дана точка зору не відповідає сформованому нині порядку речей і не може бути визнана логічною по суті.
Погляд, відповідно до якого акт судового тлумачення лише роз'ясняє існуючу норму, але не створює її, мало б під собою логічну підставу лише в тому випадку, якби право трактувалося в якості якихось роз'єднаних і паралельно існуючих явищ, Однак право, хоча й міститься в різних правових джерелах володіє однією важливою якістю - саме якістю єдності. Дійсно, право існує як явище, різні частини перебувають у системній єдності й ієрархічній співпідпорядкованості, взаємно підтримуючи й доповнюючи один одного.
Якщо взяти до уваги дану обставину, то можна
Loading...

 
 

Цікаве