WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правові засади правосуддя в Україні - Курсова робота

Конституційно-правові засади правосуддя в Україні - Курсова робота

своїх доказів і в доведенні їх переконливості;7) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;8)забезпечення обвинуваченому права на захист; 9) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; 11) юридична сила та обов'язковість рішень суду, які набрали законної сили для тих суб'єктів, яких вони стосуються у конкретних справах [11,c.310].
Усі рішення й вироки судів загальної юрисдикції мають індивідуально-правовий і разовий характер, поширюють свою юридичну силу (дію) тільки на конкретних суб'єктів у справі, лише після набуття ними юридичної сили (після всіх апеляцій і касацій, якщо вони були) і зберігають свою силу доти, доки будуть виконані державними виконавчими органами або скасовані в установленому законом порядку. Усі рішення, постанови, ухвали, вироки судів загальної юрисдикції у цивільних, господарській, трудових, сімейних, адміністративних і кримінальних справах, які набрали законної сили, є обов'язковими не лише для громадян, юридичних осіб, а й для всіх державних органів.
У своїй практичній діяльності суди загальної юрисдикції зобов'язані керуватися лише законами України, принципами законності, справедливості, істинності, правди, правильності, об'єктивності, аргументованості, доцільності й гуманізму у ставленні до потерпілих і засуджених. Суди загальної юрисдикції відповідно до чинного законодавства не можуть творити закони і норми права, не зайняті правотворчістю. Ці завдання і функції належать лише законодавчим і виконавчим органам влади та управління. За своїм призначенням у системі державних органів ці суди можуть лише застосовувати норми права і законодавства до конкретних справ, які мають індивідуальний характер. Процес застосування норм права - це комплексна форма реалізації правових норм, яка забезпечує виконання законів, використання й дотримання їх і завершується прийняттям індивідуальних правових актів у конкретних справах. Суди загальної юрисдикції можуть також роз'яснювати (тлумачити) зміст і процес застосування чинного законодавства, систематизувати й узагальнювати судову практику в конкретних справах. Для всієї системи судів загальної юрисдикції юридичні закони і принцип верховенства права (рівності, рівноправ'я і справедливості) є єдиним критерієм законності прийнятих рішень, для них закон, особливо правовий, є єдиною правильною та законною, правовою підставою (основою) застосування правових норм і розгляду всіх конкретних справ. Ніякі вказівки, усні чи письмові накази, розпорядження вищих чи місцевих органів влади та управління не можуть бути законними підставами (основою) застосування правових норм.
Правозастосовча діяльність судових органів спрямована на забезпечення законності й правопорядку, захисту суб'єктивних прав, свобод і забезпечення суб'єктивних обов'язків усіх громадян, іноземців, юридичних осіб, державних органів і посадових осіб, охорони економічного устрою, політичного і конституційного (державного) устрою, всіх найбільш важливих матеріальних і духовних цінностей суспільства від правопорушників тощо [10, c.577-579].
В усіх цих повноваженнях, конституційних та інших правових засадах, принципах і правилах судочинства, які закріплені в Конституції, Цивільному процесуальному, Кримінально-процесуальному, Господарсько-процесуальному кодексах, у Кодексі про адміністративні правопорушення, у Законі України "Про судоустрій" тощо, виражаються суть і соціальне призначення всієї системи судових органів держави, тобто судової влади.
Державні суди мають лише єдину владу (повноваження) - функцію правосуддя, функцію застосування чинного законодавства до конкретних справ, які пов'язані з різними спорами і фактами правопорушень і злочинів, що передбачені законодавством України.
Загалом судові органи реалізують судову політику з виконання тих завдань і функцій, які стоять перед державою в цілому і конкретно перед судовими органами.
Відповідно до принципу поділу державної влади (або повноважень) найвищі судові органи України, зокрема Конституційний Суд і Верховний Суд України, повинні бути автономними і рівними за своїм правовим і політичним становищем, як й інші найвищі органи державної влади -парламент, Президент і Кабінет Міністрів, якщо держава і суспільство хочуть, щоб правосуддя було незалежним, законним, правдивим, справедливим, істинним.
Водночас усі найвищі судові органи призначаються або обираються парламентом і Президентом, що відповідно до принципів теорії управління державою і суспільством веде до адміністративної залежності їх від цих двох гілок найвищих представницьких органів державної влади, а отже, до офіційного чи неофіційного, свідомого чи несвідомого їх впливу на систему правосуддя, впливу через кадри, через фінансування з державного бюджету (виселити чи не виселити, обмежити чи не обмежити судовий кошторис тощо),- незважаючи на конституційний принцип: "судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону" [1, cт.129].
В умовах правової демократичної держави усі найвищі органи державної влади та інші виконавчо-розпорядчі органи повинні керуватися принципами верховенства або панування права (мистецтва добра і справедливості), а не принципом верховенства юридичного закону, який майже завжди недосконалий, особливо в процесі становлення і формування правової держави. Аналогічно недосконала і система державних органів, оскільки обрані або призначені представники державних органів влади досить часто професійно непідготовлені до такої складної діяльності, мають недостатній рівень політичної, моральної та правової культури, свідомо чи несвідомо в державній діяльності керуються егоїстичними потребами, інтересами, прагненнями тощо.
Крім того, суди загальної юрисдикції, зокрема й Верховний Суд, в адміністративному аспекті підпорядковані Міністерству юстиції України, яке входить до складу Кабінету Міністрів (Уряду) - найвищого органу виконавчої влади держави. Звідси випливає можливість Уряду через своє міністерство впливати на систему правосуддя і на вирішення конкретних справ тощо. Таке нелогічне становище потребує відповідних змін і уточнень: підпорядкування Міністерства юстиції парламенту (напівзаходи,які майже завжди неефективні), або створення власної адміністрації Верховного Суду і всіх судів загальної юрисдикції, які могли б вирішувати всі питання матеріально-технічного забезпечення нормального функціонування органів судочинства.
Крім того, відповідно до ст. 131 Конституції, в Україні створена і діє Вища рада юстиції, до відання якої належать:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами
вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд
скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів
апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. До неї призначають по три
Loading...

 
 

Цікаве