WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття, ознаки і структура права - Курсова робота

Поняття, ознаки і структура права - Курсова робота

приведуть до негативних або ж до непередбачуваних наслідків.
Інакше кажучи, поняття "нормативність права", як одна із найважливіших його ознак, на думку окремих вчених, зовсім не означає обмеженість або "замкнутість" права одними тільки нормами - правилами поведінки. Крім норм, право повинне включати (з їхньої точки зору) інші структурні елементи у формі правовідносин, правових поглядів і ідей, правосвідомості, суб'єктивних прав громадян.
2. Право - це не просто система норм, а система норм, встановлених або санкціонованих державою. В світі існує безліч систем соціальних норм. Але тільки система правових норм виходить з держави. Всі інші створюються і розвиваються недержавними - суспільними, партійними і іншими органами і організаціями.
Створюючи норми права, держава діє безпосередньо, через свої уповноважені на те органи, або ж опосередковано, шляхом передачі окремих своїх повноважень на видання деяких нормативно-правових актів недержавним органам або організаціям. В останньому випадку говорять про "санкціонування", тобто про дачу дозволу державою на здійснення обмеженої правотворчої діяльності цим недержавним органам і організаціям.
Норми права розглядаються, як помічає відомий російський правознавець Р. Шершеневич, як "вимоги держави". Держава при цьому, "виступаючи як джерело права, очевидно, не може бути врегульована правом. Державна влада існує над правом, а не під правом". Держава в світлі такої думки розглядається як явище первинне, а право - як вторинне. [6, с. 137]
Протилежний підхід полягає в тому, що сама держава і державна влада повинні носити правовий характер. В основі державної влади повинен лежати не "факт, а право". Держава, хоча вона і видає правові акти, не може бути джерелом права, "тому що вона сама витікає з права". Над державою знаходиться право, а не навпаки. Держава стримується і обмежується правом.
Окремий підхід до визначення характеру взаємостосунків держави і права полягає в тому, що не слід взагалі загострювати увагу на даному питанні.
Суперечка про те, що логічно передує одне іншому - держава чи право, як зазначає у зв'язку з цим угорський державознавець і правознавець І. Сабо, "така ж безплідна, як і суперечка про те, що історично з'явилося раніше - держава чи право". На його думку, теза, згідно з якою "право - це просто лише державний наказ", є таким же одностороннім спрощенням, як і думка про те, що держава є "слугою права".
Слід зазначити, що питання про зв'язаність держави правом, про правові межі діяльності держави знаходить відгук у багатьох юристів і у наші часи викликаючи при цьому гарячі дискусії.
3. Право завжди виражає державну волю як основу, яка у свою чергу, згідно з різними концепціями, втілює в собі волю класу, правлячої групи, народу, суспільства або нації.
Звичайно, якщо виходити із світового досвіду існування і функціонування держави і права, в праві виражається перш за все воля "правлячих". Разом з тим неспростовним фактом є і те, що останні, побоюючись соціальних вибухів і втрати свого привілейованого становища, часто вимушені зважати на волю і інтереси підвладних груп.
Як же співвідноситься воля тих і інших? Як вона відображається в державній волі і в праві? Ці питання теж здавна знаходяться в полі зору державознавців і правознавців. Одну з найобгрунтованіших відповідей на них дав ще на початку XX століття Р. Шершеневич: "якщо державна влада заснована на силі волі правлячих, то норми права, які висуваються ними, повинні перш за все відбивати інтереси самих правлячих. Ті, в чиїх руках влада, зводять поведінку підвладних під ті норми, які найбільше відповідають інтересам правлячих. Нормами права поведінка підвладних верств пристосовується до інтересів правлячих".
Однак воля і інтереси правлячих груп, верств або класів, не є безмежними. Їх егоїзм, як справедливо помічав Р. Шершеневич, повинен підказувати їм "розсудливість і стриманість в правовотворчості". Крім використання силових засобів, вони можуть охороняти свої інтереси також і з допомогою права, "тісно сплітаючи" свої інтереси з інтересами підвладних, "по можливості, не доводячи останніх до протилежного".
4. Право є системою норм, або правил поведінки, що мають загальнообов'язковий характер. Загальнообов'язковість означає, що всі члени суспільства неодмінно повинні виконувати вимоги, що містяться в нормах права. Загальнообов'язковість норми права виникає разом з нею, розвивається, змінюється і припиняється. Г. Кельзен цілком обґрунтовано вважав, що "норма права є правилом поведінки, згідно з яким та або інша особа (група осіб) повинна діяти в якомусь певному напрямі, незалежно від того, чи бажає вона поводитися таким чином чи ні".
Слід зазначити, що загальнообов'язковість як ознака права розповсюджується не тільки на "пересічних" громадян, посадовців, різні недержавні органи і організації, але і на саму державу. Цивілізована, правова держава, якщо вона не на словах, а на ділі є такою, неодмінно самообмежує, "зв'язує" сама себе і всі свої органи вимогою загальнообов'язковості норм права, організовує свою діяльність виключно в рамках закону і слідує йому до тих пір, поки останній в установленому порядку не буде змінений або взагалі відмінений.[4, с.46]
5. Право охороняється і забезпечується державою, а у разі порушення вимог, що містяться в нормах права, застосовується державний примус.
В умовах тоталітаризму вказівка на забезпечення застосування права примусовою силою держави (А. Вишинський) відбивала властивий 30-м рокам напрямок правової політики на залякування громадян, на репресії, масове застосування державного примусу. Проте державний захист вимог права, - а він є його обов'язковою ознакою, - не можна розуміти спрощено як можливість спиратися в процесі виконання права тільки на примусову силу держави, а тим більш на застосування насильницьких методів. Виконання права повинне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що воно справедливе і його вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням громадян, встановленням державного нагляду і контролю за виконанням Конституції і законів. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який, здійснюючи правосуддя, зовсім не обов'язково звертається до застосування державного примусу. Можна лише дорікати тим суб'єктам права, які недостатньо розуміють значення судового захисту своїх прав.
Право безумовно передбачає можливість застосування примусу до його порушників. Але це треба розуміти лише як обов'язковість наявності в правових нормах вказівки на можливість застосування тих чи інших примусових
Loading...

 
 

Цікаве