WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття і цілі покарання - Курсова робота

Поняття і цілі покарання - Курсова робота

(визнання його обставиною, що обтяжує покарання - ст. 67; більш суворі правила і межі призначення покарання - ст. 71). При призначенні такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, засуджений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища. Наприклад, завідувачка відділу крамниці, засуджена за зловживання службовим становищем (ст. 364) до двох років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальними цінностями, строком на три роки, фактично не зможе вчинити подібний злочин як мінімум протягом строку призначеного їй покарання.
РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЇ МЕТИ ПОКАРАННЯ.
Проблема мети покарання цікавила багатьох вчених-юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели до однозначного тлумачення цієї складної проблеми. Проте серед їх множин можна виділити дві основні групи:
а) абсолютні теорії покарання (теорії відплати);
б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей).
Представники абсолютних теорій (Кант, Гегель та їх послідовники) не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї - мети відплати за вчинений злочин. Як практичну реалізацію прихильники цих теорій відстоювали необхідність законодавчого закріплення різних систем пропорційності злочину і покарання, відплати рівним злом за заподіяне винним зло. Наприклад, за вбивство - смертна кара, за статеві злочини - кастрація, за майнові - каторга, за образу - застосування заходів, що ганьблять винного, тощо.
Прихильників відносних теорій об'єднувало те, що вони бачили сенс і корисність покарання в досягненні якоїсь конкретної мети. Так, прибічники теорії залякування (Бентам та ін.) і теорії психологічного примушування (А. Фейєрбах) вважали, що покарання повинно стримувати інших осіб від вчинення злочинів, тобто виконувати мету загального попередження. На думку А. Фейєрбаха, воно має спричиняти винному більше невдоволення, ніж те задоволення, яке він одержує від вчинення злочину. Таким чином, застосовуване покарання психологічно впливає на інших осіб, утримуючи їх від вчинення злочинів. Представники теорії спеціального попередження відстоювали ідею застосування покарання виключно для того, щоб сам винний не вчинив нового злочину. Подібні ідеї відстоювали і прихильники теорій виправлення, на думку яких покарання повинно забезпечити виправлення винного, тобто невчинення ним нових злочинів.
Однобічність цих теорій не могла задовольнити практиків. Тому в середині XIX ст. з'являються так звані змішані теорії покарання. Загальним для них є об'єднання ідей декількох абсолютних і відносних теорій про мету покарання, їх прихильники у різноманітних варіаціях визнають цілями покарання: залякування, відплату, відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди, виправлення, загальне і спеціальне попередження. Ці теорії відрізняються не тільки поєднанням цілей, а й їх значущістю. В одних із них превалює мета залякування, відплати, в інших - мета попередження або виправлення.
Значний внесок в дослідження цієї проблеми зробили і такі відомі криміналісти, як М.С. Таганцев, С.В. Познишев, М.Д. Сергієвський, І.Я. Фойницький, що працював у Києві, А.Ф. Кістяківський та ін. Ними зокрема відстоювалася ідея диференціації цілей покарання залежно від тяжкості вчиненого злочину та особливостей особи винного. Багато уваги приділялося проблемі мети покарання і в останні десятиліття. В роботах деяких учених радянського і пострадянського періоду знайшли подальший розвиток змішані теорії про мету покарання.
Слід зазначити, що проблема мети покарання викликала великі спори. Всі дослідники визнають цілями покарання загальне і спеціальне попередження злочинів, а на думку М.Д. Шаргородського, вони є єдиними цілями покарання. Інші, крім цих двох цілей, називають метою покарання також виправлення засудженого. Але найбільше дискусій точилося з питання про визнання кари метою покарання. Розробники нового КК вирішили це питання позитивно. При науковому розв'язанні цієї проблеми необхідно виходити з того, що цілі покарання багатогранні. Це насамперед захист суспільства від злочинних посягань,що немислимо без відплати за вчинений злочин; обов'язковий виправний вплив на засудженого з метою перетворення його на законослухняного громадянина і попередження вчинення злочинів у майбутньому як засудженим, так і іншими особами. Таке тлумачення цілей покарання відповідає самій природі цього заходу державного примусу. Покарання завжди призначається як відповідний захід держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами. Всі зазначені види мети покарання органічно взаємозалежні і обумовлюють одна одну.
ВИСНОВОК
Отже, в роботі робляться спроби виробити наукові передумови законодавчого визначення поняття і цілей покарання і дати їм формулювання; визначити зміст і суть загального і спеціального попередження; висвітлити теорії мети покарання з погляду провідних науковців і вчених.
Зазначається, що порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання є однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.
До найважливіших ознак покарання Кримінальний кодекс відносить те, що воно: а) є заходом примусу; б) застосовується від імені держави; в) застосовується лише за вироком суду; г) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; д) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.
Застосовуючи покарання, суд має на меті застосувати кару, як відплату за вчинений злочин; виправити засудженого; попередити вчинення ним нових злочинів (спеціальне попередження); попередити вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження), що необхідно і для захисту суспільства, і для задоволення почуття обурення і справедливості потерпілого та суспільства в цілому.
З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що мета перевиховання навряд чи буде досягнута шляхом застосування покарання, а виправлення по суті направлене на попередження і являється засобом досягнення цілей покарання. Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь. Саме безкарність є тим ґрунтом, на якому формується і поширюється правовий нігілізм у суспільстві.
Використана література:
1. Конституція України. - К., 1996.
2. Кримінальний кодекс країни. - К. 1998.
3. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 5 квітня 2001 р. - К.: Юрінком, 2001.
4. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. - Минск, 1976.
5. Галиакбаров Р.Р. Система и виды наказаний. - Горький, 1986.
6. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М., 1983.
7. Коржанський М.Й.. Уголовне право України: Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
8. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний. -Хабаровск: Изд-во Хабаровской ВШМ МВД СССР, 1986.
9. Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України. // Право України, 1995. -№11.- С.69.
10. Кристи Н. Пределы наказания. - М., 1985.
11. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручн. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
12. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. - М.: Наука, 1990.
13. Шаргородский М.Д. Эффективность правовых норм. - М., 1980.
Loading...

 
 

Цікаве