WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття і цілі покарання - Курсова робота

Поняття і цілі покарання - Курсова робота


Курсова робота
на тему:
Поняття і цілі покарання
?
ПЛАН
Вступ.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТЬ ПОКАРАННЯ.
1.1 Зміст покарання.............................................................................4
1.2 Ознаки покарання...........................................................................8
РОЗДІЛ 2. ЦІЛІ ПОКАРАННЯ.
2.1 Зміст цілей покарання...................................................................11
2.2 Загальне попередження.................................................................13
2.3 Спеціальне попередження.............................................................14
РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЇ МЕТИ ПОКАРАННЯ ....................................................16
Висновок..............................................................................................................19
Використана література...................................................................................20
ВСТУП.
Покарання як центральний інститут кримінального права є важливим інструментом в руках держави для охорони політичних, економічних і інших суспільних відносин. Воно являється провідною формою реалізації кримінальної відповідальності і, разом з тим, покликане сформувати поведінку людей згідно з правовими нормами.
Питання покарання займають значне місце і в кримінальному законодавстві, і в теорії кримінального права. Увага до нього обумовлена особливим місцем кримінального покарання в системі правових засобів боротьби із злочинністю.
Загально-правова реакція держави на злочинність виражається у визначенні в кримінальному законі того, які власне небезпечні діяння являються злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочин. Без встановлення покарання за злочин і застосування кримінального закону на практиці, останній був би лише переліком тих діянь, які держава вважає суспільно-шкідливими, не зміг би регулювати і охороняти суспільні відносини. Караність злочинів робить кримінальне право методом впливу на соціальні процеси, регулятором людської поведінки.
Однак роль покарання не можна переоцінювати. Помилково вважати його єдиним і головним в боротьбі із злочинністю. Доволі обмежені можливості покарання, як і самого кримінального закону, у вирішенні проблеми перевиховання засуджених.
Для того щоб виявити реальні можливості покарання, його окремих видів, визначити ступінь їх ефективності, важливо правильно визначити в законі цілі покарання, закріпити засоби і методи їх досягнення. Це питання особливо актуальне сьогодні, коли перед українським суспільством з усіма його соціальними інститутами, юридичною наукою стоїть мета адекватного відображення нових тенденцій соціально-економічного і політичного розвитку в правовій сфері, якісного підвищення її рівня, більш точного вираження суспільних потреб, які відповідають принципам соціальної справедливості.
Важливим напрямком сучасної правової реформи являється робота по вдосконаленню нового кримінального законодавства. Вона направлена на створення такого законодавства, яке би повністю відповідало сучасним умовам розвитку українського суспільства, більш ефективно захищало інтереси і права громадян, вело б до зміцнення дисципліни і правопорядку.
Мета курсової роботи - визначити поняття і суть покарання, з'ясувати його ознаки і цілі, адже правильне визначення цілей покарання, методів і засобів їх досягнення не тільки створює реальну можливість для проведення теоретичних досліджень, але і можливості їх правильного застосування на практиці.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТЬ ПОКАРАННЯ.
1.1 Зміст покарання.
Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.1
У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Це твердження потребує уточнення. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекарія та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде змушений карати за нього, знайшли свій розвиток в науці кримінального права і практиці боротьби зі злочинністю. В такому аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить каральній і попереджувальній його сутності як найгострішого, найбільш суворого заходу державного примушування, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодав-ство та практика його застосування переконують, що держава відводить покаранню дуже значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.
Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдує тенденції його ужорсточення, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття нового КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України 1960 р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них - на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці. Судами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50 % підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, айв поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю - жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і перший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новомуКК. Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не при-водила до бажаного результату. Навпаки, жорстокість покарання пе-реконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості
Loading...

 
 

Цікаве